Любов і ненависть

Видатний литовський поет, перекладач, літературознавець,
народний поет Литви з 1986 року. Автор багатьох поетичних збірок,
літературно-критичних праць. До його книжки «Час братерства» (1986) увійшли
його переклади віршів Дмитра Павличка. Українською мовою окремі твори  Балтакіса переклали Валентин Бичко, Дмитро
Павличко, Дмитро Чередниченко.

Коли я працював над перекладом епічної поеми Крістійонаса
Донелайтіса «Літа», то подався на консультацію до славетного Юстінаса
Марцінкявічюса.  Після нашої розмови він порадив
зустрітися з досвідченим поетом і літературознавцем Альгімантасом Балтакісом.
Відчувалося, що Альгімантас глибоко знає Донелайтіса. Але ще нараяв погомоніти
з поетом Йонасом Стрєлкунасом. Той – віртуоз у поезієзнавстві. І в творенні її.

І я в тому не раз переконався. Навіть тоді, коли згодом він
попросив прочитати трохи Донелайтіса українською.

– Отепер я бачу, що литовський гекзаметр дуже близький до
гекзаметра Лесі Українки.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

І він мав право так говорити, бо перекладав Лесю Українку
литовською.

Щиро тішився українським Донелайтісом і Альгімантас
Балтакіс. Він навіть  обмовився, що хотів
би, щоб і його щось я переклав.

Тому й пропоную добірку віршів литовського поета у своїх
перекладах.

Дмитро ЧЕРЕДНИЧЕНКО

 

ЛІСНИКИ

Вистоїмо,

усе вистоїмо.

І ще й іншим скажемо:

вистояли!

 

Біда

може бути

більша

за тебе самого

за найвище дерево.

 

Але біда

не може бути

більша за нашу Батьківщину.

 

Тоді б ми не  вистояли

навіки замовкнули.

 

ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ

Тільки ті, котрих ми любимо,

тільки ті, котрих ненавидим, –

для нас живі.

 

Тільки їх ми бачимо,

тільки про них думаємо.

Навіть тоді, коли вони померли.

 

Всі інші

не мають навіть своєї тіні.

 

***

Йонасові Мікелінскасу

Нам Учитель казав:

або говоріть точно,

або мовчіть!

 

Відтоді

боїмося і рот розтулити.

 

Невже

залишитися німі?

 

Точно

може лиш Бог говорити…

 

 

***

Що я мав,

усе вже роздав.

 

Залишилися

втома й журба.

 

І ще зосталися

спогади.

 

То все моє багатство.

 

Люба!

Не проси,

щоб давав я журбу.

Поділімося

спогадами.

 

ЗЕМЛЯ

Вона ніби й нічого не робить. Тільки лежить,

Як жінка. Але яка важка це робота!

Вона зробила усе, що могла.

Узяла зерно, повернула колос.

 

Тепер щаслива. Тільки дуже втомилась.

Постеліть їй, сніжинки, м’яку постіль.

Підберіть породіллі строгих охоронців,

Щоб ходили тихо по палаті.

 

ДІВЧИНА, ЩО КУПАЛАСЯ
ВНОЧІ

Горбата дівчина

Уночі прийшла до річки.

Оглянулася.

Прислухалася.

Роздягнулася.

Забрела у воду

І стала дивитися

На свій розпливчастий образ.

Це було єдине її люстерко,

В яке вона могла без страху заглянути.

 

Тепер вона була красива,

Справжня Афродита.

 

Ох, подумала дівчина,

Якби завжди була ніч.

Ніхто й не знав би,

Що я горбата…

 

Подумала

І жалібно заплакала:

Їй було жаль себе,

А  ще більше – жаль
дня…

 

ТІЛЬКИ ОДИН ДЕНЬ…

Нехай нас розбудить ранок,

мов двох незнайомих людей…

 

Я несміливо – немов уперше –

торкаю твоє оголене плече.

І справді:

хто ти?

Звідки прийшла у мою оселю?

А може, тут твій дім?

Може, готель?

Де ми з тобою?

 

Не знаю, нічого не знаю.

Не знаю навіть твойого імені.

Як тебе звуть?

 

Але я знаю:

ми з тобою окремо

лише один день.

До вечора  про один
наступний

дізнаємося більше,

ніж знаємо,

через двадцять літ.

 

МАТИ

Де мій початок?

 

За тисячу миль,

Тисячу років тому.

В утробі матері.

Під серцем.

 

Де моє продовження?

 

На маминих руках.

У маминих очах.

У маминих думках.

Отам моє продовження.

 

А коли матері не буде?

 

Біля маминої могили.

У маминих очах.

У маминих думках.

Під бождеревом.

 

А де моє закінчення?

 

За тисячу миль.

Після тисячу літ.

У маминій утробі.

У маминих очах.

У маминих думках.

 

Закінчення нема.

Є тільки продовження.

 

 

***

 (ІЗ ЦИКЛУ „ЛИСТКИ, ЖОВТІ ЛИСТКИ”)

Я хотів би міцно заснути –

Як ведмідь у зимовий сон.

Потім проснутися

І нічого не пригадати.

Устати весняного ранку,

Потягнутися

І сказати всім:

Доброго ранку!

І почати жити заново…

 

ТРИ МІСЦЯ, СВЯЩЕННІ
ДЛЯ ЛИТОВЦЯ

Перше,

найдорожче, –

сама Литва,

рідкісне місце,

де тисячі років

наш давній народ

живе в тому самому закуті Європи.

 

Друге  місце,

сумне, –

Сибір,

Ігарки вічна мерзлота,

де на вічний спокій

у братній могилі народів

лягло стільки литовців,

покій білим костям мучеників!

 

Третє місце –

Америка,

Чикаго,

де скупчилося

стільки наших братів і сестер,

що не знайшли щастя

у рідному краї

або злякалися

вічної мерзлоти…

 

Це і є

три місця,

для литовця священні.

 

ARS POETIKA

Коли всі мовчать –

поет говорить.

Коли всі говорять –

поет мовчить.

 

ІЗ ВУЛИЦЬ…

Із вулиць,

майданів

знов повертаємось додому.

 

І будемо знов самотні.

 

СУМНІВ

Чи я вже готовий

вмирати?

Можливо.

Але я ще не зібрався

В дорогу.

То чи можу казати,

що я вже готовий

вмирати.

 

 ЗІ СТАРОГО ДЗЕРКАЛА…

Зі старого дзеркала

Виходить жінка

І з собою приносить юність.

Розпускає коси,

Чорні, як смола,

Причесала повернуту голову,

І відбилась у дзеркалі

Біла її шия

Та високі груди.

Довго зачісувалась жінка

І милувалась собою.

Потім карміновим олівцем

Кокетливо фарбувала губи.

Подивилася ще хвилинку

На своє відображення в склі

І знов у дзеркало повернулась,

А поверталася так повільно, так неохоче…

Потемніла поверхня старого дзеркала,

У тьмяному склі знову нічого не видно.

І сидить жінка стара біля вікна

Та мовчки комусь усміхається…

 

МОВ ТЕБЕ ТУТ НЕМАЄ

(Із циклу «Біла стріха
на чорному тлі»,

присвяченого пам’яті

художника

Стасіса Красаускаса)

 

Як навчитися

нам, живим,

хоч би зрідка

подивитися так на світ,

мов тебе тут і зовсім нема

і ніколи не було.

Може, й не буде.

 

Ніби твоїх коротких 
радощів,

ніби твоїх клопотів довгих, наче бід,

наче твоєї смерті –

нема, не було, не буде.

 

Є тільки земля,

небо,

вода,

пташки,

звірі,

риба,

люди.

Може – і ти серед них.

 

Ох, нелегко

дивитися так,

мов дивився б не ти,

котрий дивиться,

а світ –

сам на себе.

     жовтень 1977 р.

 

***

Дивлюся на море.

Дивлюся на хмари.

На журавлі, що летять.

На кохане обличчя.

На дитя, що грається.

Дивлюся, дивлюся, дивлюся.

Надивитись не можу.

 

Відчуваю,

Що вже ніколи

Надивитись не зможу.

 

Переклав із литовської Дмитро ЧЕРЕДНИЧЕНКО