РІДНА МОВА
Ви звідки злетіли, слова, наче рідкісні птиці?
Обережно я вас прийму, прислухатися буду й дивиться:
– Ось яскраві слова кольорові на гілку моєї любові,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ось добрі на гілку печалі, щоб разом зі мною мовчали…
А ті, що на гілку щастя злетіли – раптом весь світ освітили?
І на полотнину паперу веселковою впали зорею,
І вишили разом із нею Дерево Долі Моєї!
1968
ДЕРЕВО ДОЛІ
Як тебе не любить
І слова не складати урочі,
Як тобі не співать величальні пісні:
Ти – Дерево Долі,
А я – твій листочок,
Що бруньки розкрився одної весни.
Лиш проміння мене своїм сяйвом зігріє,
Я всотаю вогонь і тепло збережу
Для тебе – і Долі моєї, і мрії,
Щоб тінь не упала на рідну межу.
Я з тобою росту,
І радію, й журюся з тобою
Між таких, як і я, пересічних людей,
Нас Дерево Долі єднає метою,
Єдиним корінням і вірою в завтрашній день.
Небо стане колись
Синьоцвітньо-спокійне і тихе,
І ти розцвітеш, моє Дерево-сад,
Коли захистить буде треба від лиха –
Пригорнуться всі і тебе захистять.
Як тебе не любить
І слова не складати урочі,
Як тобі, Україно, не співати пісні:
Ти – Дерево Долі,
А я – твій листочок,
Та й іншого зроду не треба мені.
1970
ЛЮБОВ – Є БОГ І Україна
Епілог
Розкоти… Грім оповіщає…
І переможний гімн дощу
Світ напуває досхочу,
Перечищає, причащає…
Змиває втомлене минуле,
Його кольку, іржаву грань,
Крихкі дороги безталань,
Батаги батогів, баули,
Вагання та розмов намули…
А блискавиць сакральні знаки,
Мов золоті небесні злаки,
Блакить обранили намить:
Напоумляють зрозуміть
Неусвідомлене донині:
Любов – є Бог і Україна!
То вже спада жорстка полуда
З очей, мізків, що навіки,
Здалось, впялася, мов голки,
Хоч серце трохи ще троюдить.
… Розкоти, грім оповіщає,
Десь провіщає, де – прощає,
Та День оновлює могутньо,
Та вже обарвлює майбутнє
І животворно надихає
Тебе і доленьку безкраю,
То – височінь нуртує-грає!
Спливає гук, врочисто лине.
Прийдешнє ще, немов Зорина,
Та вже брунькує, вже – сурмить!
І серце спалахнуло вмить:
– Любов – є Бог і Україна!
Київ, 2003.
УКРАЇНА – ЛЕБІДКА – ЛЕБІДОНЬКА
(диптих)
1.
Ти, Лебідко, шляхами своїми лети,
Лиш своїми пливи ручаями,
І нехай понад ними чужії мости
Віддзеркалюють пиху, мов плями.
Кришталеві потоки біжать до ріки,
Повноводна, вона, плине до Океану,
У незнаному світі зіткнуться думки,
Чиїсь чорні й твої – веселчані.
Може, блискавка –
зіткнення їхнього слід?
Буревії, шторми та лавини,
І розтоплений Арктики лід,
може, звіт,
Може, стогін природи, що гине?
Чорна думка впаде
камінюччям на дно,
І загатить життєві канали,
Веселчана у Всесвіт скерує стерно
Й попливе у приховані далі.
(Мудрі книги про те написали).
2.
Лебідонько, важко летіти в тумані
Тобі й не обранити крил?
А ти не чекай, доки млище розтане,
Й впаде роздратований пил…
Лебідонько, в леті міцнішають крила,
(Про крила чи знають тхорі?).
Чужа блискавиця того не прибила,
Хто знає свій Шлях до Зорі!
Лебідонько, вітер тумани розвіє,
Бо вічного в світі нема.
Лети!
Над туманом Зоря височіє,
То що їй туману пітьма?
- 2014
МОЛИТВА
…Матінко Божа,
любові
пошли мені в серце моє,
щоб лилася із кожного слова
до того, що буде і є…
…Матінко Божа,
терпіння
пошли мені в душу мою,
щоб Ниву звільнить від каміння,
від пут пирію…
…Матінко Божа,
дай віри
у душу і серце мені,
хай любов і довіра – незмірні –
єднають створіння земні…
Матінко Божа,
відкрий
Наші очі, і душі, й серця
І у них засвіти золотий
Твій промінчик без краю й кінця…
…Матінко Божа…
Матінко Божа…
2007
НАПІВРОЗГОРНУТИЙ
СУВІЙ
Бездумні гномики-паяци
стинають пензликами лжі
в напівзруйнованім палаці
останні промені чужі,
а сині неслухняні зорі
порозкидали по кутках
і хтось чатує при коморі,
коли їх поз’їдає страх…
І мишачий лишиться колір
і буде нічого бажать,
щось вимагать у панни долі…
А дні? Собі нехай біжать
у нікуди, у порожнечу
між збляклих вогників-надій.
– Ви помилилися, малечо,
в зарозумілості своїй:
є над могутніми – могутні,
над сильними – сильніші є.
І Хтось давно уже нечутно
із неба промінь дістає
утомлені підтримать зорі,
щоб не погасли між завій.
…Новий
ви бачили учора
напіврозгорнутий Сувій?..
1998
ТРОХИ ЯЗИЧНИЦТВА
Понищила і ночі й дні
Війна…
Принесла горе!
І як іще просить мені
Дажбоженька і зорі?
Вітри скликати і шторми,
Щоб судна їх топили?
А звук небесної сурми
Додав нам міці й сили?
Щоб наші небо і земля
Нещадно мстили й радо!
Ковтнуло б урвище кремля
Його пекельне стадо!
Скликаю Янголів й Богів
Всіх націй і народів –
Безжально нищить ворогів
Під прапором свободи!
Бо з нами – єдність, віра, мир,
І відданість і воля!
Як іздихав рашистський звір –
Світ вчитиме у школі!
10.03.2022
* * *
Ще немає «завтра»,
Вже немає «вчора»…
То воєнна ватра пестить в пеклі чорта.
Посіває злобу, ненависть-руїну,
Скалить зуби, щоби знищить Україну…
Ще й коронавірус потребує жертви…
Та вселяймо віру в серце, щоб не вмерти!
Ще й у перемогу!
Злагода та військо відламають роги сатані кремлівській!
24.03.2022
* * *
Не пестить смутку, ні печалі,
Ні гранули відчаю –
Звізда на лезові меча нікого не лякає!
Та змінить день пекельну ніч,
І цвіт новий засяє,
І вкриє попелом сторічь
Чужинську хижу зграю.
Що знов запрагнула сльота
Дітей вбивати Божих!
Незнаючи, що завжди там
Жде янгол на сторожі!
Ми збережемо власний Рай.
Хай заздрить сатанисько –
Пекельна закінчиться гра –
Вже перемога близько!
25.03.2022
* * *
Немає прощення. Нема…
Немає прощення, й не буде.
На шальках проклята війна,
І наші безневинні люди.
І чисті душечки дітей,
Що янгелами стали.
Не буде прощення за те,
Що орки зруйнували!
Був Рай колись, тепер – руїна.
Не назавжди – вогонь, розпука…
Ти оживеш, моя Вкраїно –
Ти – дім Дажбогових онуків.
Нехай стає міцнішим дух,
І впевненість і сила!
Не мир нам кремль несе – біду,
Якої не просили!
Не відмолити їм віки,
І не чекати чуда…
Понищать чорних павуків,
В країні сонця люди!
28.03.2022
* * *
Минуле збігло, як вода…
Сучасне – в вирі щезло,
Прийшла на всіх одна біда,
Немов по мізках лезо.
Щоденно молимо: «прости
Твоїх дітей стажденних»…
Давно молитви і хрести
Вкарбовано у генах.
Ми подолаєм дні тяжкі
Та ночі розіп’яті!
Й на олтарі нових віків
Воскресне дух крилатий!
Зміцніють воля, сила, й міць,
І віра неодмінно,
Й ніхто не змусить силоміць
Нас впасти на коліна!
29.03.2022
* * *
Печаль, і втрати, і сльоза…
Мій світонько розбитий,
Десь хтось безправно наказав
Тебе нам не любити.
Рида скалічена земля,
Що надана нам Богом,
Невже убитеє маля –
кремлівцям перемога?
За зло, жорстокість і брехню,
За наші смерті й рани
Усім, хто нам приніс війну –
Лиш помста й покарання.
01.04.2022