Любов Проць. «Всі хустини барвисті – на потім»

257

* * *

Не рятує усмішка Джоконди:

Орди сатанинські спокій зрушать…

Гатять вісті – перші вражі бомби –

Деренчать шибки в чутливих душах.

 

Бо ж людина, прецінь, не з заліза,

Як істота в цьому світі кожна…

Вклякнула при дверях та валіза,

Що назвали коротко – “тривожна”…

 

Чи ж уперше? Боже, чи уперше

Хмари чорні там, на виднокрузі?

Десь здалека: “ой верше мій, верше…”,

А йому назустріч – “ой у лузі”…

 

Дідо в стрісі знов шукає ґвера:

Пре москаль, то треба чатувати…

Правнук дзвінко: “Батько наш – Бандера!”,

Дідо вторить: “Україна – мати”…

 

* * *

Захлинатись би, люди, блакиттю

Без отого гіркого знаття:

Цвітом яблуні райської миттю

Облетіло минуле життя…

 

Спогад серце ракетою вразить:

Там, із того ясного “давно”,

Нам цукатами нині ті фрази,

Що були повсякденним “пшоном”:

 

– Як ся спало? … – Що снилося, пані?

– Вдався пляцок? … – На каву підем?..

Запашні, золоті, первозданні,

Ті “детальки” творили Едем.

 

В бомбосховищах – дні учорашні…

Та пульсує надія жива!

… Від імперського “пунктика” раші

Побіліла в Землі голова…

 

Будем бити орду до знемоги!

Гілку миру голубка несе…

“Все – для фронту, для Перемоги!”,

“Україна – понад усе!”

 

* * *

– Ані руш! – я собі. – Тут стояти!

І щитом – світло стрітенських свіч…

Знов тополі виходять на чати,

Протинаючи списами ніч.

 

В землю цю, достобіса прекрасну,

Серцем босим навіки вросла.

… Київ, Харків, Херсон і Попасну

Огортає кривава імла.

 

Страх під серцем нехай не замлоїть,

А зіниці викрешують лють –

Її наші новітні герої

На каральні мечі переллють!

 

Стоїмо! Будь, Пречиста, зі мною…

Зайдам клятим свого не віддам!

Перемога над нами сурмою:

Слава Нації! – Смерть ворогам!

 

* * *

Підпалили – миттю запалала

Батьківщина, що на всіх – одна…

Хлопці п’ють, бо хлопцям “по цимбалах “,

Що розперезалася війна.

 

День чи ніч – ті миті хмелем стерті, –

Хай лиш Бахус чарку піднесе!

… Дивляться ТАМ хлопці в очі смерті…

ТУТ же – наплювати на усе.

 

… Знов неділя. Церква кличе всує –

Стежки дзвін для них не промете…

І в захланний рот перемандрує

Гривня, що украдена в дітей…

 

Це ж які душевні землетруси

Топлять в чаді оргій і забав?

Вирватись від змія того мусиш,

На кону ж бо: пан або пропав.

 

Тільки серцю в хаті рідній мілко –

Рветься з пекла того напролом…

Ох, село… Моя ти перепілко

З перебитим “градусом” крилом…

 

Нелюди сміються з тебе ниці,

Руки потираючи: хе-хе…

На! Тримайсь за ниточку традицій –

Вибирайся, рідне, на сухе!

 

* * *

У барвінках наших ЩО шука

Та мара зловісна і потворна?..

Хай відсохне катові рука,

Що криваві запустила жорна…

 

Та ж було, було уже не раз,

Що змагався з Богом “фюрер бравий”…

А весна – навпомацки до нас

Крізь дими розпатлані й заграви.

 

– Засади нас, житечком засій! –

Бухнуть в ноги збомблені городи…

Гречкосії не ламають стрій –

І земля хлібами нагородить!

 

* * *

Наш світ розбомбили… Криваве причастя…

Доля диявола добре відома!

…Маленький окрайчик великого щастя:

Спати у ліжку своєму удома…

 

А ви, наші любчики, під небокраєм…

Вас, найрідніші, від тьми вбережемо:

Молитвами стелимо, ними ж вкриваєм,

Серце під голови ваші кладемо…

 

РАНКОВА ПЕРЕКЛИЧКА

Тонко зойкнула електричка.

Знову ранок… Весна. Видих-вдих…

Звична вранішня перекличка

Давніх друзів моїх дорогих.

 

… Київ. Спала з котом у ванні

Мила Рая*. Вогонь з верховіть…

Оповість Базилевс останні

Вісті з фронту: столиця – стоїть!

 

Вторить Харків: рашистські сили

Наші вибили вчора упень!

Під Чугуєвом теж скосили

Купу нечисті! …Це – Верховень.

 

Мовить Толя Кичинський: – Друзі,

Все, що діється нині, – не сон.

Тільки знайте: на виднокрузі –

Наше сонце! Вкраїнський Херсон!

 

…Так, одної ми “групи крові”:

Україна живе у крові!

…Не питаю зранку: – Здорові?

Тільки: – Як ви там, рідні? Живі?..

 

*Рая Харитонова

 

КВІТЕНЬ

Вже пора! Треба йти. Мушу йти –

В пекло гнати зачумлені танки!

Ще зима виставля блокпости –

Ці похнюплені сірі світанки…

 

Та не бджоли назустріч мені,

А ракети… Назвав біс – “крилаті”…

Птахи в тім’я їх дзьобають: ні! –

Не гатіть по Шевченковій хаті!

 

Тупо б’ють, невблаганні і ниці…

Зимо, геть – без сліду й вороття!

Відчиню насіннєві крамниці –

На врожай! Перемогу! Життя!

 

* * *

Що ж, вигнанцю з квітучого раю…

Маєм стати з тобою на бій.

Я не прошу тебе – вимагаю:.

Ти у грудях моїх задубій!

 

Спило щастя хмільного немало,

Як буяла весна чарівна:

Медом пахло і воском спливало…

Та ударила люта війна.

 

Ніжність витруси в очі калині,

Причастися вогнями повстань!

Маєм стати до бою ми нині…

Чуєш, серце? Гранатою стань!

 

Щоб тебе, як обвугляться ночі

Й переповниться чаша гірка,

Я жбурнула війні межи очі –

І моя не здригнулась рука!

 

* * *

У центрі Львова виставили 109 порожніх дитячих візочків – вшанували пам’ять убитих війною дітей…

18.03.2022 р.

Світе мій тихий, Ясний,

Вишиті рукави…

Мама не вчила клясти,

Вчила: з Богом живи!

 

Так і жила б, допоки

Долю пила б до дна…

Та підпалила кроки

Фурія зла – війна…

 

Душу мою шматує,

Вік вкоротила сну…

Мам, наука не всує,

Тільки, прости, – кляну…

 

Знаю, воно негоже,

Та розуміє Бог…

Діти гинуть, о Боже…

Щоб ти, путлєре, здох!

 

* * *

Всі хустини барвисті – на потім,

І на потім – сукні ясні…

Лік єдиний: втопитись в роботі

І молитися день при дні –

 

За найкращих у всесвіті хлопців,

За мужів, що числа їм несть,

Що по-лицарськи носять при боці

Найкоштовнішу зброю – ЧЕСТЬ!

 

* * *

Ну й часи! Сіроманці голодні

Люто шастають, шамкають, ша…

На долоні, поглянь-бо, Господній

Аж тремтить сполотніла душа.

 

Глечик дня перекинутий денцем –

Краплі сонця застигли в траві…

І питає цікавий хтось: – Де це

Поховалися мертві й живі?..

 

Не сидять на родинному древі?

З глузду з’їхали люди, ачей…

Повипурхують ранки рожеві

З чорних гнізд неласкавих ночей.

 

Посідають на дріт горизонту,

Защебечуть таке щось своє,

Що розбудять Мазепу і Ґонту,

І упевнишся: бУли – і є!

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!