* * *
Не рятує усмішка Джоконди:
Орди сатанинські спокій зрушать…
Гатять вісті – перші вражі бомби –
Деренчать шибки в чутливих душах.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Бо ж людина, прецінь, не з заліза,
Як істота в цьому світі кожна…
Вклякнула при дверях та валіза,
Що назвали коротко – “тривожна”…
Чи ж уперше? Боже, чи уперше
Хмари чорні там, на виднокрузі?
Десь здалека: “ой верше мій, верше…”,
А йому назустріч – “ой у лузі”…
Дідо в стрісі знов шукає ґвера:
Пре москаль, то треба чатувати…
Правнук дзвінко: “Батько наш – Бандера!”,
Дідо вторить: “Україна – мати”…
* * *
Захлинатись би, люди, блакиттю
Без отого гіркого знаття:
Цвітом яблуні райської миттю
Облетіло минуле життя…
Спогад серце ракетою вразить:
Там, із того ясного “давно”,
Нам цукатами нині ті фрази,
Що були повсякденним “пшоном”:
– Як ся спало? … – Що снилося, пані?
– Вдався пляцок? … – На каву підем?..
Запашні, золоті, первозданні,
Ті “детальки” творили Едем.
В бомбосховищах – дні учорашні…
Та пульсує надія жива!
… Від імперського “пунктика” раші
Побіліла в Землі голова…
Будем бити орду до знемоги!
Гілку миру голубка несе…
“Все – для фронту, для Перемоги!”,
“Україна – понад усе!”
* * *
– Ані руш! – я собі. – Тут стояти!
І щитом – світло стрітенських свіч…
Знов тополі виходять на чати,
Протинаючи списами ніч.
В землю цю, достобіса прекрасну,
Серцем босим навіки вросла.
… Київ, Харків, Херсон і Попасну
Огортає кривава імла.
Страх під серцем нехай не замлоїть,
А зіниці викрешують лють –
Її наші новітні герої
На каральні мечі переллють!
Стоїмо! Будь, Пречиста, зі мною…
Зайдам клятим свого не віддам!
Перемога над нами сурмою:
Слава Нації! – Смерть ворогам!
* * *
Підпалили – миттю запалала
Батьківщина, що на всіх – одна…
Хлопці п’ють, бо хлопцям “по цимбалах “,
Що розперезалася війна.
День чи ніч – ті миті хмелем стерті, –
Хай лиш Бахус чарку піднесе!
… Дивляться ТАМ хлопці в очі смерті…
ТУТ же – наплювати на усе.
… Знов неділя. Церква кличе всує –
Стежки дзвін для них не промете…
І в захланний рот перемандрує
Гривня, що украдена в дітей…
Це ж які душевні землетруси
Топлять в чаді оргій і забав?
Вирватись від змія того мусиш,
На кону ж бо: пан або пропав.
Тільки серцю в хаті рідній мілко –
Рветься з пекла того напролом…
Ох, село… Моя ти перепілко
З перебитим “градусом” крилом…
Нелюди сміються з тебе ниці,
Руки потираючи: хе-хе…
На! Тримайсь за ниточку традицій –
Вибирайся, рідне, на сухе!
* * *
У барвінках наших ЩО шука
Та мара зловісна і потворна?..
Хай відсохне катові рука,
Що криваві запустила жорна…
Та ж було, було уже не раз,
Що змагався з Богом “фюрер бравий”…
А весна – навпомацки до нас
Крізь дими розпатлані й заграви.
– Засади нас, житечком засій! –
Бухнуть в ноги збомблені городи…
Гречкосії не ламають стрій –
І земля хлібами нагородить!
* * *
Наш світ розбомбили… Криваве причастя…
Доля диявола добре відома!
…Маленький окрайчик великого щастя:
Спати у ліжку своєму удома…
А ви, наші любчики, під небокраєм…
Вас, найрідніші, від тьми вбережемо:
Молитвами стелимо, ними ж вкриваєм,
Серце під голови ваші кладемо…
РАНКОВА ПЕРЕКЛИЧКА
Тонко зойкнула електричка.
Знову ранок… Весна. Видих-вдих…
Звична вранішня перекличка
Давніх друзів моїх дорогих.
… Київ. Спала з котом у ванні
Мила Рая*. Вогонь з верховіть…
Оповість Базилевс останні
Вісті з фронту: столиця – стоїть!
Вторить Харків: рашистські сили
Наші вибили вчора упень!
Під Чугуєвом теж скосили
Купу нечисті! …Це – Верховень.
Мовить Толя Кичинський: – Друзі,
Все, що діється нині, – не сон.
Тільки знайте: на виднокрузі –
Наше сонце! Вкраїнський Херсон!
…Так, одної ми “групи крові”:
Україна живе у крові!
…Не питаю зранку: – Здорові?
Тільки: – Як ви там, рідні? Живі?..
*Рая Харитонова
КВІТЕНЬ
Вже пора! Треба йти. Мушу йти –
В пекло гнати зачумлені танки!
Ще зима виставля блокпости –
Ці похнюплені сірі світанки…
Та не бджоли назустріч мені,
А ракети… Назвав біс – “крилаті”…
Птахи в тім’я їх дзьобають: ні! –
Не гатіть по Шевченковій хаті!
Тупо б’ють, невблаганні і ниці…
Зимо, геть – без сліду й вороття!
Відчиню насіннєві крамниці –
На врожай! Перемогу! Життя!
* * *
Що ж, вигнанцю з квітучого раю…
Маєм стати з тобою на бій.
Я не прошу тебе – вимагаю:.
Ти у грудях моїх задубій!
Спило щастя хмільного немало,
Як буяла весна чарівна:
Медом пахло і воском спливало…
Та ударила люта війна.
Ніжність витруси в очі калині,
Причастися вогнями повстань!
Маєм стати до бою ми нині…
Чуєш, серце? Гранатою стань!
Щоб тебе, як обвугляться ночі
Й переповниться чаша гірка,
Я жбурнула війні межи очі –
І моя не здригнулась рука!
* * *
У центрі Львова виставили 109 порожніх дитячих візочків – вшанували пам’ять убитих війною дітей…
18.03.2022 р.
Світе мій тихий, Ясний,
Вишиті рукави…
Мама не вчила клясти,
Вчила: з Богом живи!
Так і жила б, допоки
Долю пила б до дна…
Та підпалила кроки
Фурія зла – війна…
Душу мою шматує,
Вік вкоротила сну…
Мам, наука не всує,
Тільки, прости, – кляну…
Знаю, воно негоже,
Та розуміє Бог…
Діти гинуть, о Боже…
Щоб ти, путлєре, здох!
* * *
Всі хустини барвисті – на потім,
І на потім – сукні ясні…
Лік єдиний: втопитись в роботі
І молитися день при дні –
За найкращих у всесвіті хлопців,
За мужів, що числа їм несть,
Що по-лицарськи носять при боці
Найкоштовнішу зброю – ЧЕСТЬ!
* * *
Ну й часи! Сіроманці голодні
Люто шастають, шамкають, ша…
На долоні, поглянь-бо, Господній
Аж тремтить сполотніла душа.
Глечик дня перекинутий денцем –
Краплі сонця застигли в траві…
І питає цікавий хтось: – Де це
Поховалися мертві й живі?..
Не сидять на родинному древі?
З глузду з’їхали люди, ачей…
Повипурхують ранки рожеві
З чорних гнізд неласкавих ночей.
Посідають на дріт горизонту,
Защебечуть таке щось своє,
Що розбудять Мазепу і Ґонту,
І упевнишся: бУли – і є!