Любов Дмитришин. Я все не вірила собі…

1103

Вперше на сторінках “Української літературної газети” друкуються поетичні твори Любови Дмитришин-Часто – прозаїка‚ публіциста‚ журналістки і поетеси‚ членкині Національної спілки письменників України.

У них різні вияви душевного драматизму – від неповторного дитячого раю‚ кохання‚ розчарування‚ минущости життя до політичних змін‚ які не може творча думка обминути. Поетеса ставить багато запитань‚ звертаючись до читача‚ і на ці виклики часу справді доведеться відповідати.

 

***

Якась там баба в Америці

Сказала страшні слова:

– У гендерній політиці

Слова “МАМА” нема.

Треба щось нам модерніше‚

Щоб усім підійшло‚

Щоб звучало глобальніше‚

На одно всіх звело.

 

Ми готові піддатися

На маразм таких дам?

І дітей своїх дати

На глобальний заклан?

 

Десь комусь щось мерещиться‚

Хтось тернини пряде‚

У вінки для розпродажу‚

Й гроші в серце кладе.

Все змішалось в тім гендері‚

Де тут “він”‚ де – “вона”‚

В ритмі “порно” по ґлобі

Марш почав сатана.

4 січня 2021

 

***

Я не кохаюсь у чужім слові‚

Ніколи на добре не скажу о’кей‚

Мову свою у серці ми носим‚

Як і ведеться серед людей.

 

Я свою пісню складу словами‚

Які ви знаєте з ранніх літ.

Вона як тільки торкне вам серце‚

Щасливим стане мій заповіт.

 

Вже не забудете мови дзвінкої‚

Полів неозорих пшеничних ланів‚

Будуть ввижатися гори зелені‚

Не схожі на інші‚ – з далеких світів.

 

У серце заронене ріднеє слово

Снагою вас сповнить до рідних джерел‚

Та…

Не буду творити фантазії нові

Щоб ніжний поет у мені не помер.

Грудень‚ 2020

 

***

Я не вигадую слова‚

Щоб були мов важенні брили‚

І щоб двозначності у них

Просте все й людське перекрили.

Співати буду тільки так‚

Як мене матінка навчала.

І про зиму‚ що вже іде‚

Із книжки рідної читала.

 

В чужому краю я могла

Зиму ту сердцем відчувати.

І рідний дім – мороз в шибках

В уяві тихо малювати

Вони мій зір студили враз‚

Чужинські добра пригасали‚

Ніде не краще‚ як у нас‚ –

У краю тім‚ де ми зростали.

 

***

У зворах згубилася пісня

У хмарах розтанув літак‚

Весна запізнилась провісна

І зник у польоті птах.

 

Така ось сумна картина‚

Ніхто вже нікуди не йде‚

На лавці вмирає людина‚

Котру вже ніхто не жде.

 

Хтось взяв собі право на ризик

Людські планувати життя‚

І бачить у цьому визиск

Без совісти і каяття.

 

Для кого шумітимуть трави

І вирине сонце з заграв?

Не виростуть нові отави

Життів‚ що їх вірус пожав.

 

Пустиня‚ пекельнеє хоббі‚

Руїна‚ мертвеччина‚ тьма‚

Танцюючи нині на ґлобі‚

Майбутнє творить сатана.

25 жовтня‚ 2020.

 

***

Де знайти мені те пожарище‚

Де згоряють болі дотла?

Понад світом заграви-жарища‚

Мов би править свій бал сатана.

 

Може‚ й править та не признається‚

Люди-привиди в масках суціль.

Вліво-вправо‚ хто куди хилиться‚

Не розгледіти в хаосі тім.

 

Що в очах тих‚ що понад масками‚

Чи жевріє ще в них життя?

А навколо все тільки відляскує:

– Демократія наша свята!

 

Під маршові пісні на дубинках

Демократію людям несуть‚

За копійки продавши країну

Й демократії внутрішню суть.

 

Що чекає вас‚ люди‚ у світі

Вседозволення й лютої мсти?

Та ж у цьому‚ що ви нині бачите‚ –

Тріумфуючий вхід сатани.

 

Спалахнуть вогневиці над світом

І поникне не тільки трава‚

Рід людський потрясе до основи

Й з пліч впаде не одна голова.

28 вересня‚ 2020

 

Відчуття

Бринять в трояндах пахощі‚

Нуртує кров у жилах‚

В полях зірчастих всесвіту

Тчу мрію злотокрилу.

 

І серце‚ мов на ниточці‚

Тремтить‚ тремтить і грає‚

Безмежжя вічности п’янке

Враз душу огортає.

 

Незнана досі крил ширінь

Зліта в небесний простір

І вже далеко рідний дім –

Земний маленький острів.

 

Я в хмарах витчу інший дім

І дерево з росою‚

Згорю отут і вниз впаду

Небесною красою.

Квітень‚ 2016

Флорида

 

***

Між собою нічого не має

Оте порно‚ що в залі грає‚

Й‚ чужими затруєна ритмами‚

Наша пісня‚ що десь блукає‚

Глибоко зранена‚ знічена‚

Вся розтерзана і пригнічена‚

Вона бродить десь по околицях

Й на червону руту все молиться.

Їй співця треба знову знайти‚

Щоб до рідних джерел дійти.

Щоб вернулася в пісню калина‚

Про кохання співала дівчина‚

Щоб чужинством ізранене серце

Стало знову народним озерцем.

4 жовтня‚ 20

 

***

Мали крила широкий змах‚

Вітер пісню припнув до них

І летіли вони отак

У майбутній новітній стих.

 

Але рима була не та‚

І мелодії звук притих‚

Обняла раптом пісню зима‚

Звук народний у ній заник.

 

Чужі ритми по ній пройшлись‚

Загарчали‚ мов гончі пси‚

І поникла в пісні душа‚

І немає вже в ній яси.

 

Одпустіть‚ одпустіть її

Із неволі чужих тіней‚

Дайте пісні вернутись знов

До народних своїх джерел.

30 вересня‚ 20

 

***

Як мож не бачити й не чуть‚

Як грає сонце на промінці

Тільки йому відомі твінці‚

Хрущі у вуса гучно дмуть‚

Квітки од реготу падуть

Аж до землі. І вітер мусить

Їм піднімати личка вгору‚

Щоб не псувалися узори

На пишних луках над рікою‚

Затканих злотою габою.

 

Чи ви хотіли б це забути?

А танець щоб не вихилявся‚

Коли на скрипці однострунній

Втина веселий стрибунець?

Без них же не піде калина

В віночку білім під вінець.

30 вересня‚ 20

 

***

Я все не вірила собі‚

Що серце можна так згнітити‚

Щоб і на зраду відтоді

Немов на звичне щось дивитись.

 

Відколи світом світ стоїть‚

Про зраду завжди говорили

Того зі згоди‚ ту насилу

То продавали‚ то купили.

Цвіли насиллями століття‚

Строптивих брали в хомути

І так тягли своє безсилля

Немов не люди‚ а воли.

Та час на місці не стоїть‚

Щось перемеле‚ щось відпустить‚

Щоб на підвалинах століть

Не було кривди дуже густо.

Та чи не буде вас боліти‚

Як скімлить пташка у гнізді‚

Або зав’яли ніжні квіти

В чиїмсь покинутім саді?

Вас мусять всі боліти болі‚

Що давно були‚ чи й тепер

Хтось кається‚ а хтось караєсь‚

Або невтішений помер.

30 вересня‚ 20

 

Сон

Ти приснився мені ніби в юних роках –

Затремтів у серденьку сполоханий птах‚

Мерехтливо засяяли зорі вгорі‚

Зацвіли-засміялись дерева старі‚

Тихим плесом розлився в ріку потічок

І зійшов з неба місяць на наш беріжок.

Я хотіла торкнутись твоєї руки

Раптом віхола зла замела береги.

Ти всміхнувся печально до мене крізь сніг

Й вічний біль‚ як тоді‚ поміж нами проліг.

26 вересня‚ 20

 

 

***

Жоржина… Хвилина…

І вже лечу

Над літнім полем спечним.

Лишь квітка… Лиш радість

Дають відчуть

На світі себе безпечно.

Згасити б всі війни‚ що зараз киплять‚

Й ніхто не вмирав би на полі‚

Я хочу для світу

Тільки квіток‚

Щасливої для всіх долі.

Я хочу‚ щоб жайвір висів угорі

І тішив усіх піснями‚

Щоб вітер з колоссям святим шепотів.

Над золотими полями.

Я ж небагато прошу у вас‚ –

Лишь мізер –

Одну жоржину‚

Одну хвилину‚

Одну любов‚

Що збереже людину.

30 вересня‚ 20

 

***

Розкріпощена‚ вільна‚

Мов промінь сонця я‚

Пливу понад полями

Піснями солов’я.

Річками розливаюсь‚

З потоків срібло п’ю‚

В блакить весни вплітаюсь

І все навкіл люблю.

Я маю стільки сили‚

Я так розкріпощена‚

Роки кує зозуля

І‚ мабуть‚ недаремно.

6 жовтня‚ 20

 

***

Я йшла по вогкій веселці

У ясності неба дзвінкій

І чула твій стукіт серця

На стежці її голубій.

 

На жовтій цвіли хризантеми‚

Пурпурна яхтіла вогнем.

В рожевій був відсвіт любови‚

Безмежжям манив він своїм.

 

Мені б по зеленій стежині

Щасливо туди перейти‚

Щоб відсвіт любови окрилив

Тебе на веселці знайти.

 

Ми зможемо в небі блукати‚

Далеко від світу й людей‚

Я казкою хочу стати

Для тебе на кожен день.

12 листопада‚ 20

 

Моя осінь

Як заграють осінні струни

Піду я в свій останній танець‚

Вплету в коси поблякле зілля‚

В очі візьму легкий туманець.

Хай і думать ніхто не сміє‚ –

В моїм танці не треба пари‚

Я для себе сама зумію

Запалити весільні стожари.

 

Буду пити хмільного трунку‚

Розіллюся піснями без краю

І ніхто хай мене не спиняє‚ –

Я ж бо осінь свою справляю.

Ой ти‚ осене‚ жовтая квітко‚

Хризантемо моя вогниста‚

Якщо навіть посипле снігом.

Ми сприймемо це урочисто…

30 вересня‚ 20

 

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!