Лідія Яцкова. «Крізь призму днів стікає сіль»

349

РОНДЕЛІ

 

МОЛИТВА 

 

Господи наш! Розуму дай грішним!

На стражденній зраненій землі

Гинуть люди, ді́точки малі!

Розпинають мир нові фашисти!

 

Рай земний, що створений Всевишнім,

Потопає у крові́ й золі!

Господи наш! Розуму дай грішним

На стражденній зраненій землі!

 

Для брехні і звірств, покритих грішми,

Всі покари пекла замалі!

Та чи будуть каятись в смолі

Ті, що роблять світ цей безутішним?

Господи наш! Розуму дай грішним!

 

 

Я – УКРАЇНА  

 

«Я – Україна – у стражданні й горі!

Той, що сусідом був, продався зброї!

Собі ж на голову шукає нео-трої!

Усі його воя́ки – тяжко «хворі».

 

Кінець прийде горгонячій потворі!

Ні крихти не віддам землі святої!

Я – Україна – у стражданні й горі!

Той, що сусідом був, продався зброї!»

 

Закони правди – чесні і суворі!

Солдати українськії – герої!

Не треба нам родинності чужої!

О Господи! Помолимось  в соборі

За Україну – у стражданні й горі!

 

 

НЕ ВБИВАЙТЕ МИР! 

 

Сьогодні убивають мир

Колись «свої» – тепер ординці.

Лишають світ на павутинці,

Загнавши все живе у вир!

 

В крові́ хизується мундир.

Це – не́люди, а не злочинці.

Сьогодні убивають мир

Колись «свої» – тепер ординці.

 

Свіча стікає на Псалтир.

Зола зосталася – хатинці.

А людство на якій сходинці?

Благає криком поводир:

«Отямтесь! Не вбивайте мир!»

 

 

ПРИЙШЛИ НА ЗЕМЛЮ НАШУ

 

Прийшли на землю нашу рідну

Незвані «гості» – не туристи:

Новітні не́люди-фашисти.

Та ми дамо їм відсіч гідну.

 

В державу вторглися сусідню

Нацисти хворі, терористи.

Прийшли на землю нашу рідну

Незвані «гості» – не туристи…

 

Створивши ціль собі амбітну,

Дурманять світ сепаратисти.

Услід за кораблем їм плисти…

Зібравши армію гібридну,

На землю вторглись нашу рідну.

 

 

 МИ – НЕ ТАКІ ВЖЕ

 

Ми не такі вже, як були учора –

Міцніші духом і мудріші словом!

Землі фортеця і священне коло!

Свята молитва і правдива хо́ра.

 

Хитається у вбивць тонка підпора,

Без корабля – поплавають поромом.

Ми не такі вже, як були учора –

Міцніші духом і мудріші словом!

 

Чекає в гості їх содом-гоморра.

Рудим ще не натішилися ровом?

Невдовзі стане він останнім домом!..

Складає в скриньку все лихе Пандора.

Ми не такі вже, як були учора!

 

 

ВІН ЙШОВ

 

Він йшов і падав серед «градів».

Вмирав, не відаючи правди:

«Освободітєлі» – то за́йди,

Нашестя не́чисті і гадів.

 

В кулак зібрав сто тисяч матів,

А в голові дзинчать цикади.

Він йшов і падав серед «градів».

Вмирав, не відаючи правди.

 

Згадав: був кращим з-поміж бардів,

Та не напише вже балади…

Не буде про́щення й пощади

Орді кривавих торквемадів.

Він йшов і падав серед «градів».

 

 

КАКОФОНІЯ   

 

З чим прилізли до нас «визволителі»-вбивці,

Уночі підкрадаючись в мирні будинки?

Сподівались на рясні грабунки-ужинки

На дітей і жінок «дуже вмілі» мисливці.

 

Зачекався Аїд вас, кати-кровопивці.

Какофонія ваша – брехливі сходинки.

З чим прилізли до нас «визволителі»-вбивці,

Уночі підкрадаючись в мирні будинки?

 

Мародери-злодії – нарешті «щасливці»…

Світ вражають жахливих мерзотників вчинки.

Їм тавром буде вічно плач мами й дитинки…

Хай на голови ваші впадуть блискавиці!

Забирайтеся геть, «визволителі»-вбивці!

 

 

КРІЗЬ ПРИЗМУ ДНІВ

 

Крізь призму днів стікає сіль

Від горя людського і бід.

Слова стають, неначе лід.

Вселилась в душу заметіль.

 

Яка ж краса була довкіль!..

Оскомою «вдавивсь» сусід.

Крізь призму днів стікає сіль

Від горя людського і бід.

 

Світ похитнувсь від божевіль.

Хтось дуже хоче пірамід!

Страждання терпить наш нарі́д.

Й тому через нестерпний біль

Крізь призму днів стікає сіль.

 

 

БІЖЕНЦІ

 

Біженці – чи просто переміщені?..

Птахи із розбомблених руїн,

Що втікають від ракет і мін,

Бо міста і села мирні – знищені.

 

За кордоном начебто захищені,

Та нема фортеці рідних стін.

Біженці – чи просто переміщені?..

Птахи із розбомблених руїн…

 

Мрії – наче речі – перечищені.

В білоцвіття – вплетено кармін.

Та чекають перемоги й змін

Долі й душі – зранені, скалічені…

Біженці – чи просто переміщені?..

 

 

В СВІТІ ВСЕ ТЕЧЕ, ВСЕ МІНЯЄТЬСЯ 

 

В світі все тече, все міняється.

І не віриш ти, що так сталося.

На законах же людство зналося.

А тепер – і «друг» огризається.

 

І хоч з часом літ Каїн кається,

На землі трудом все нам да́лося.

В світі все тече, все міняється.

І не віриш ти, що так сталося.

 

Навіть правда в кут заганяється.

За чужі гріхи їй дісталося.

«По закону» злу зло прощалося.

Навесні життя прокидається.

В світі все тече, все міняється.

 

 

ЙОГО ПОВЕЛИ НА ГОЛГОФУ

 

Його повели на Голгофу

Такі ж, як нинішні ординці,

Що розтерзали українців,

Плямуючи в крові́ епоху.

 

Зібралось з «міра» повно моху.

Слизькі в руках у них червінці.

Його повели на Голгофу

Такі ж, як нинішні ординці.

 

Вчимося мудрості потроху

На кожній страдницькій сторінці –

І йдуть на дно чужі есмінці…

За що невинного щороку

Його ведуть знов на Голгофу?

 

 

ПРОКИНЬСЬ

 

Прокиньсь, країно зла і зброї,

Країно блуду та брехні!

Земля палає у вогні,

А ти вистрілюєш набої!

 

Отямся, досить фальші тої,

Що розкидаєш у війні!

Прокиньсь, країно зла і зброї,

Країно блуду та брехні!

 

У нас – це знай: усі – герої!

Міста і села – у борні!

Звучать по-іншому пісні.

Ти волі не уб’єш святої!

Прокиньсь, країно зла і зброї!

 

 

ЗАПИТАННЯ

 

Запитання сьогодні глухі і сліпі.

Ворог – розуму ворог і кат.

Навіть в іграх є шах і є мат!

«Рускій мір» забирайте собі!

 

В правді вашій всі букви липкі і скупі.

Зажирів, захмелів «старший брат»?

Запитання сьогодні глухі і сліпі.

Ворог – розуму ворог і кат.

 

Добре видно тепер у космічній лупі,

Хто є воїн, хто – зрадник, хто – гад!

Хто на мир і на діток шле «град».

Їхня совість, напевно, ще мокне в ропі…

Запитання сьогодні глухі і сліпі.

 

 

«БОРОДЯНКА»

 

«Бородянка» – назвали тебе волонтери.

Героїня мереж, але цього не знаєш.

Перелякано з сьомого вниз поглядаєш.

Не дібрались в розбомблений дім мародери.

 

За два місяці з голоду мруть і пантери.

В ДеСеНеСника вмить на руках засинаєш.

«Бородянка» – назвали тебе волонтери.

Героїня мереж, але цього не знаєш.

 

Що напишуть про тебе майбутні гомери?

Чи свого рятувальника згодом впізнаєш?

Мабуть, досі господарів вірно чекаєш.

Твої предки, напевно, з палацу Венери.

«Бородянка» – назвали тебе волонтери.

 

 

НА ПРИЧАЛІ ЖИТТЯ   

 

Сну немає давно – у тривогах стрічаю весну.

Хто покликав війну у розчинене навстіж вікно?

Бо у когось нагострені зуби жадоби – давно.

На  причалі життя порозкидано зброю страшну.

 

А земля у тумані-диму просить впасти зерну.

Плаче попелом трупів трагічне бучанське панно.

Сну немає давно – у тривогах стрічаю весну.

Хто покликав війну у розчинене навстіж вікно?

 

Це розумні істоти руйнують? Ніяк не збагну!

Птах не може літати – поранене тягне крило…

Світ схилився від болю, в осколках і кро́ві чоло,

А на скронях Міне́рва малює списо́м сивину.

Сну немає давно – у тривогах стрічаю весну.

 

 

ХЛОПЧИКУ, ЯКБИ ТИ ТІЛЬКИ ЗНАВ

 

Хлопчику, якби ти тільки знав,

Що тебе чекає в цьому світі!

Окупант розкидав мінні сіті –

І журавлик білим сонцем впав.

 

Вранці мамі віршик розказав,

Переглянув книжку «Світ Гаїті»…

Хлопчику, якби ти тільки знав,

Що тебе чекає в цьому світі!

 

Щоб жила матуся – все б віддав!

Та в фашистів – смертоносні кігті,

На будинках – вогняні графіті!..

Скільки б у житті всього здолав…

Хлопчику, якби ти тільки знав!..

 

 

НЕНА́ВИДЖУ 

 

Нена́виджу прокляту цю війну,

Що вдерлася підступно у мій дім.

Бомблять, стріляють – і тепер усім

Платити треба дорогу ціну!

 

Колись нападник за свою вину

Опиниться у вирії чужім.

Ненавиджу прокляту цю війну,

Що вдерлася підступно у мій дім.

 

Полили «смерчем» чарівну весну.

Та сила – у пагінні молодім!

До перемоги непохитно йдім!

Насіялось у ду́ші полину…

Нена́виджу прокляту цю війну.

 

КЕЛИХИ БОЛЮ 

 

Наливайте скоріш повні келихи болю,

З гіркотою на дні – за героїв…

У мовчанні парад закривавлених строїв…

Побратими – готові до бою…

 

Подарунків-атак ой набралася вволю,

Плаче мовчки земля: вбито воїв…

Наливайте скоріш повні келихи болю,

З гіркотою на дні – за героїв…

 

Гарні хлопці були: всі козацького крою,

Їхні подвиги  – пам’ять-сувої…

Світ сьогодні не може без зброї.

Линуть в Ирій, рятуючи зболену волю…

Наливайте скоріш повні келихи болю…

 

ВІЙНА, СПИНИСЬ!

 

Війна, спинись біля вікна!

Поглянь на світ, протри зіниці!

Димами сховано зірниці.

Земля – згорьовано-сумна…

 

Від мін, снарядів свист луна…

Плюндрують, нищать все ординці.

Війна, спинись біля вікна!

Поглянь на світ, протри зіниці!

 

Душі надірвана струна!

Знов плаче дзвін біля каплиці!

В скорботі службу – на верви́ці…

Для зброї – бре́ндова труна!

Війна, спинись біля вікна!

 

АТЛАНТИ 

 

Воїни наші сьогодні – Атланти,

Мужньо тримають поранений світ.

Сила незборна – неначе граніт.

Бачити цього не хочуть куранти.

 

Чинять безчинства звірці-окупанти,

Знищують сліпо Вкраїноньки цвіт.

Воїни наші сьогодні – Атланти,

Мужньо тримають поранений світ.

 

Геть забирайтеся, дикі мутанти,

Будуть вам снитися очі сиріт.

Жити у мирі – ось наш заповіт!

Віри і єдності, духу гіганти –

Воїни наші сьогодні – Атланти.

 

 

ЛИСТ   

 

Лист тим, хто може зупинить війну.

Усім, хто може: зупиніть війну!

Поки не пізно, поки є ще шанс.

Бо сипле «град», руйнуючи баланс.

За що ми платимо важку-гірку ціну?

 

Хто в голови заклав таку дурню?

Розрізав мир брехнею кат-фугас.

Лист тим, хто може зупинить війну.

Усім, хто може: зупиніть війну!

Поки не пізно, поки є ще шанс.

 

Не місце в світі людському – лайну!

Діагноз у безумців – дикий сказ?

Чи зарубцює рани лікар-час?

Щоб зберегти планети вісь земну,

Усі, хто може: зупиніть війну!

 

 

БЛАГАННЯ 

 

«Не вбивайте дітей на землі!» –

Світ благає, стає на коліна…

Все, що є, відійде́, де заміна?

Пагінці ще у Древа – малі…

 

Крик і плач – у червоній золі…

Зброю – геть, у законі: відміна.

«Не вбивайте дітей на землі!» –

Світ благає, стає на коліна…

 

Позліталися чорні жалі…

«Плине ка́ча…» – ридає країна…

Призабулось: була вже Руїна…

Голуб Миру – видніє в імлі…

Не вбивайте дітей на землі!

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!