Леонід Тома. «Вознесіння»

290

Памяті художника-воїна Сергія Пущенка, який створив  і здійснив проект «Фронтового Кобзаря»

 

 Сльози закінчились у ХХ столітті,

У ХХI очі червоніють від пороху.

Ляльки розчавлені, убиті діти –

Всього надивився потроху.

 

Якби знаття, що ти в клітці диявола,

З громом гупнули двері, ударив залп.

Що ж, приймаю життя без правил,

Миготіння добра і зла.

 

Знов за рибу гроші! Убило листоношу,

Розлетілись листочки роєм комах.

– Поможіть,  мені, дітки, прошу…

Шелестить-гомонить в яворах.

 

  1. Якби я знав… мій друг упав

Від кулі, що прошила борт.

Художник… Бог його призвав,

А вбив його приблудний чорт.

 

Із «Фронтового Кобзаря»

Шалений вирвався Тарас.

Його сльоза, як та зоря

Вогнем скипілася ураз.

 

На руки він Сергія взяв

І полетів з ним у світи.

А я вві сні його впізнав,

І зірку в небі засвітив.

 

І посміхнувсь мені Сергій,

Як ще раніш… як ще раніш.

В бою поліг товариш мій,

Він ще сказав: хіба ти спиш?

 

Хіба не бачиш як мене

Тарас на руки підхопив?

Я покидаю все земне,

Але той чорт мене не вбив.

 

Хіба він може Кобзаря

Дурною кулею спинить?

Не згасне, вір, наша зоря,

Святою кров’ю окропить

 

І землю й волю наш Тарас

Заповідав тобі й мені.

Нові пісні складуть про нас

Хто вже поліг у цій війні.

 

І я побачив ще над ним

Тараса схилене чоло.

І все закрив багряний дим…

Це під Васильковим було.

 

  1. Очі червоніють від пороху,

Кажуть легше, коли заплачеш.

До всього звикаю потроху,

Звикаю як ворон кряче.

 

До божевілля світу звикаю,

Де бродять безпритульні корови,

Де стоять погорілі сараї…

Але знову

Знову бачу в багрянім диму,

Як виносить Тарас із бою…

Видно серцю, йому одному

Та йому, Тарасу, з тобою.

 

БАТЬКУ, ЗНОВ ІДЕ ВІЙНА

 

Батьку, знов іде війна,

Ти ж казав – її не буде.

Бо ж повісився Іуда,

І сказився Сатана.

 

І Христос ще не вокрес,

Перед ним глибини аду.

Тільки світло із небес –

Знак надії і розради.

 

Батьку,знов іде війна,

Добре, що тебе немає…

Чи пожар, а чи світає

Знає Бог і Сатана.

30.04.22

 

АНГЕЛ ВІЙНИ

 

Ти думав я втікатиму від тебе,

І засмутився хмаркою у небі.

І затремтів росою на цвітінні…

Ти думав, що тепер я стану тінню.

 

Напевне так і статися могло,

Я перебите тяг своє крило.

Неначе тінь і кіптяві війни

Я прихилився до основ земних.

 

Я став горбатим і важкий той горб

Все гнув мене, як невідплатний борг.

Перед яким ніщо гарматний грім…

Я був німим – і це мій смертний гріх

 

А ти, мій ангеле,невже я тільки тінь,

Що промайне над склепом поколінь?

Як той метелик в полум’ї свічі…

Та не вгаває ангел: не мовчи!

 

Коли народ твій в полум’ї війни,

Коли на бій ідуть його сини.

Якщо не вдержиш сам того меча,

То й ангела спасенного плеча

Ти не відчуєш у своїм житті,

І тінню промайнеш у майбутті.

 

Він був десь там,де сонце й голубінь,

Й від того сонця геть втікає тінь.

 

2.0522

 

Знов над Вкраїною хмари,

Знов Україна в огні.

Нових часів яничари,

Танки й гармати брудні.

 

Де їм побачить віконце

Й злякані очі за ним…

Димом забризкане сонце

За горизонтом рудим.

 

Де їм відчути як рветься

З надр пуповина земна.

Як зупиняється серце

В тих, що вмирають за нас.

 

Дим над твоїми полями,

З космосу видно вогонь.

Що ж це пороблено з нами,

Бог… я шукаю його.

7.05.22

 

І час мина, і вітер віє,

Ніхто нікого не розуміє.

Був мир, тепер гримить війна,

А дума все ж таки одна.

Що час минув і вітер стих,

Ніхто не повернувся з тих

Хто розуміння  тут шукав,

А потім безвісти пропав.

 

19.05.22

 

Вкраїну ми шукали всюди,

Один в Шевченка в «Кобзарі».

А той хитнувся: якось буде

Та так ніколи й не прозрів.

 

Ще інший мріє прапорами,

В литаври гупає ізнов.

Вона ж обкрадена ворами

На бій останній йде із нами,

Бо Україна – це любов.

 

Як та волошка синя в житі

Вона єдина в цілім світі.

І поки ти і я живі

Ми не шукаємо Вкраїни,

Бо знаємо –вона єдина,

Як храм і доля на крові.

20.05. 22

 

6.06.22  Балаклія

Чільне фото: Леонід Тома

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!