Леонід Тома. «Візантійський див і погибель з ним»

189

(НЕОПОЛІТИЧНА КАЗКА)

 

З Риму до Криму

Є різні птиці в світі, друже,

Одна нап’ється із калюжі.

А інші з райдужним хвостом

Серйозні, наче два по сто.

Колись у Римі був орел

Його несли незламні легіони,

Він був грозою всіх земель,

І як співає менестрель

Вони прославили корону.

Той хижий птах здолав усіх,

Упився кров’ю і сльозами…

От тільки волі він не зміг

Утримать довго пазурами.

Бо вийшов галл і вийшов гунн –

Орлине пір’я полетіло.

Розплати бив важкий колун,

По всьому світу зазоріло.

Знялись орли із держаків

Колись незламних легіонів,

На Чорне море полетів

Орел із римської корони.

І ледь трималась голова

Хилилась набік, недобита,

Неначе скошена трава,

Чи змій під дудку ворожбита.

І от знайшовся ворожбит

Із сарацинської пустелі.

Узявся він орлу ліпить

Ще головешку.  Аж до стелі

Двоглаве диво доросло,

І вмить зіжрало ворожбита.

Заклекотіло, заревло

Й пішло зростать над цілим світом.

 

 

З привітом

до московитів

Отак зродився диво-птах,

Небачений у цілім світі.

Й пішов гуляти по світах

Та й долетів до московітів.

А там татарський пив кумис,

І брагу відрами кружляли.

І кігті й крила розрослись,

Й дві голови вогнем сичали.

Отак новий зродився Рим,

І цар неситий, біснуватий…

Двоглавий покруч став над ним,

І на болоті звів палати.

У жертву кидали йому

Все нові землі і простори.

Вселенську зводили тюрму

Двоглавій чортовій потворі.

Але спротивився народ,

І жах пойняв його, бо всюди –

То батоги, то ешафот…

А люди ж вони завше люди!

…І диво-дивне – птах змінився,

Мов голубиці дві злились.

Зашелестів, причепурився

В пенсне й перуці – блись та блись.

Уже й філософи з Парижа,

І одноокий кавалер.

І німець літописи пише…

О, невичерпний Люцифер!

Як легко стать йому, ким хоче,

І посміятись вам у очі.

І навіть хрест поцілувати,

І навіть проповідь читать.

Бо що ж ми, браття, чи забули,

Як нас з Європи розвернули,

Як птах кричав, як оглашенний:

Наш русскій мір навік священний!

Як підеш з міра – знай зарані,

Назад притягнем на аркані,

Щоб ваші печінки клювати…

Що вам не так, де ваша мать?!

О, невичерпний Люцифер!

Роздвоєний неправдомовець.

Лакей в лівреї – урядовець,

Людинофоб і людожер.

Ні, це не той слов’янський див,

Що закричав з святої пущі…

Це двоголове, завидюще,

В його піснях один мотив.

Роздвоїти і затруїти,

Розтлити, знищить, запалити.

І на пожарищі отім

Пообіцяти новий дім.

А як заселяться нетяги

В ці двоголові тереми,

Налити їм по вінця браги,

І запроторить до тюрми.

А вже Сибір несходима,

Як знахідка нового Рима.

Бо що на півдні за тюрма –

Та ж там «холодної» нема!

А в нас «холодна» – цілий край –

Хоч всю країну забирай!

 

 

Хоч невдаха,

але ще живуча птаха

Та в страхітливої потвори

І на уми вже є затвори.

В телевізійний ящик грає,

Пускає звідти нам  ману…

А що? В вас розуму немає?

Ніяк я , братці, не збагну –

Навіщо слухать Сатану?

Бо ця потвора двоголова

В одну якусь, незнану мить

Поманить вас медовим словом,

І чорним словом спопелить.

Ви подивіться – в тронній залі,

Біля золочених ікон

Кружляє птах, йому все мало –

Його гніздо – проклятий трон.

З глибин ординських прилітали

Ці хижі, з клекотом, орли.

Криваву тризну тут справляли,

І гнізда прокляті звили.

Аж поки двоголовий покруч

Гранітним сідалом здобрів.

Кружля над нами, майже поруч

Вже триста й сімдесят років.

Й над світом теж кружляв чимало

Кривавий розгорнувши стяг.

Та Бог дихнув – його не стало –

Упав додолу клятий птах.

Та у гнізді зміцнів нівроку

Хоч одчебучили йому

Хвоста. Підскочить на півкроку

І пада вниз. По одному

Вертав він пазури і пір’я,

Точив поламаний свій дзьоб,

І знов літає, серце вирве,

Злама хребет, зоставить горб.

Та вже не так його страхіття

Лягає тінню по землі.

Та ми згадаєм лихоліття,

Коли літав він у імлі.

Тепер на форумах вселенських

Його впізнали – дежавю!

Він голубом на енгліш цвенька,

І кривить фізію свою.

Він дістає старі корони,

І пір’я від старих орлиць.

І мітить знову в чемпіони,

В двоєголовіє столиць.

Ізнов його старих два лігва

(Хоч на болоті обидва!)

Звідтіль ніхто його не вигнав,

Хоч і ганяли… чорта з два!

У лігвах тих криваві гроші

З мішка самого Сатани.

Сидять у птаха в пір’ї воші

З часів останньої війни.

А без війни цей птах не може,

Цей покруч диких візантій.

Його утробний клекіт схожий

На лють нечувану стихій.

І в горах смертного Афгану

Він сіяв смертоносний груз.

Він думав – правда не настане –

І тут обрушився Союз.

І світ завмер, бо в небо шмаття,

Гниле начиння понесло.

Від покруча тікають «браття»,

А що втікати не змогло

В своїх анклавах зачинилось

Від двоголового орла.

Повоювали, кров’ю впились,

І знов потвора завела

Солодкі речі про союзи,

Та вже не вірять голуби.

В Європі поховались «друзі»,

Про щось змовляються раби,

Що змушені під двоголовим

Потворним нидіють орлом…

Все перетер він на полову,

Скрізь запровадив свій содом.

 

 

І яйця Фаберже

Дивись – за миротворця вже.

Біля твого стоїть порога

З яйцем пасхальним Фаберже.

А то мерщій розповідає,

Що вдвічі більше любить він.

Дві голови, оскільки має,

Для ліберальних перемін.

А ще  – він факел олімпійський

У самий космос підійма.

Ховає погляд свій злодійський

У пір’я власного крила.

Напустить власного він газу,

Щоб задурманювать людей.

І поступово, не відразу,

Напхає квашених ідей.

Про ту єдину братню мову,

Про двоязичність, як основу.

Щоб вас на два розчленувати,

А потім викинуть із хати…

Хтось скаже: люди ви, чи ні?

Якогось птаха не здолали!

Свою ви долю проморгали

В своїй, не нашій, стороні.

Воно то так, та ж клята птиця,

То стать голубкою божиться.

То, раптом, визвіриться злом –

Потворним, в сто голів, орлом.

Або жар-птицею злетить,

Засліпить очі ближнім, дальнім.

У маренні маніакальнім,

Як все навкруг озолотить.

А ще – опуститься край поля

Й зерно усе у сто пащек,

Мільйонами народ пощез,

Вона ж зітхне: така їх доля.

 

 

Гуртом всіх покручів здолать

Отож, щоб цю потвору здужать,

Збери всю міць і силу, друже,

І насмерть стій, не похитнися,

На поміч Бога заручися.

І знай – на кожну з ста голів

Знайде народ і сто мечів.

Щоб тільки діти наші знали,

Як ми потвору подолали.

 

“Українська літературна газета”, ч. 23 (315), 19.11.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!