Передноворічний Петербург. Сяйво вогнів на Невському, сірий туман Англійської набережної і примарний малахітово-срібний силует Зимового палацу. Далі вервечка вогнів аж до фосфоричної «кістки» півкілометрового у висоту хмарочоса «Лахта». Велетенське місто, де янтарні вогні тепліються під сірою шубою туману й мряки. Це вона – Північна Пальміра, за Т.Шевченком:
Далі гляну:
У долині, мов у ямі,
На багнищі город мріє;
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Над ним хмарою чорніє
Туман тяжкий… Долітаю –
То город безкраїй…
Де ж він у цьому «городі безкрайому» наш, український Петербург, який відкрив для себе Т.Шевченко, М.Гоголь, Є.Гребінка і Н.Кукольник? В Ермітажі висить портрет українця Олександра Безбородька, канцлера Російської імперії, за висловом якого, «без нашого дозволу жодна гармата в Європі випалити не сміла». Це він заснував Ніжинський ліцей, де першим директором був Василь Кукольник, а вихованцями – його син Нестор Кукольник, славнозвісний Микола Гоголь і Євген Гребінка (автор найпопулярнішої пісні «Очі чорні»). Василь Григорович Кукольник, русин-українець із Підкарпатської Русі, навчав юриспруденції великих князів Миколу й Михайла Павловичів, був чудово обізнаний у фізиці, хімії, історії, що дозволило йому зблизитись з імператором Олександром І, який став хрещеним батьком Нестора Кукольника.
Народжений у Петербурзі син українця Нестор Кукольник свого часу був лідером літературного процесу в столиці, він написав п’ять романів, 26 повістей, п’ять драм, був родоначальником драматичної поеми. Він відкрив знаменитий літературний салон, куди Карл Брюллов привів свого найкращого учня Тараса Шевченка, а композитор Глінка – Семена Гулака-Артемовського. Шевченко й Гулак-Артемовський познайомились у цьому салоні, їхня щира дружба тривала аж до смерті Тараса Григоровича. Нестор Кукольник доклав чимало зусиль, щоб Семен Гулак-Артемовський став славнозвісним співаком і композитором.
…А українець Василь Наріжний – родоначальник російського роману, який народився в селі Устивиця, неподалік від Великих Сорочинець, де з’явився на світ Микола Гоголь! Його роман «Російський Жиль-Блаз», повісті «Бурсак», «Два Івани» підготували грунт для появи «Миргородських повістей» Миколи Гоголя. Тут, у Петербурзі, писав Наріжний свої твори, але нещаслива доля не дала йому можливості реалізувати свої творчі задуми, активно впливати на літературний процес.
…Так, існує він, наш український Петербург-Пітер, і мої враження про нього вилились у ці десять віршів, написаних у купе поїзда «Харків-Санкт-Петербург»
***
Така вже ніч,
Як на ходулях кінь.
Який утік із пензля у Далі.
Вагон, вікно –
І пролітає тінь
В мигких вогнях,
Що тануть при землі.
Куди несе
Цей потяг крізь туман?
І де спіткнеться
На ходулях кінь?
І де межа
Невимовних чекань,
Що мчать вогнями
Аж до ЯНЬ від ІНЬ?
…Хай розгадає інший,
Я вже той,
Що від гадань
Забився у куток.
Я іншого століття не герой.
Я вже ступив
На той хиткий
Місток,
Який провис
Над прірвами століть.
Від ЯНЬ до ІНЬ,
Від неба до землі.
На нім сліди
Минулих поколінь,
Як рій вогнів,
Що тануть
У імлі.
***
З душі давно пора струсити сажу,
Я загубивсь у залах Ермітажу.
Якась Аліса в блиску окуляр,
Чеширський кіт читає формуляр.
І голий в об’єктивах Діоніс,
У шапці Мономаха цар Борис.
І канцлер Безбородько на портреті,
У рамці, в позолоченім багеті.
Це він із генеральних писарів
На службі царській рано посивів.
Це він казав: без дозволу від нас
Гармат не гримне у Європі глас.
І поки Гришка Катьку ублажав,
Імперією Сашка керував.
…А так хотілось, щоб цей мудрий муж,
Що між корон звивався, наче вуж,
Цей Олександр з козацького гнізда
Між натовпом лакованих нездар,
Дав лад у нас, у рідному краю,
Де я і сам непевно ще стою.
Там перевертні нишпорять щурами,
Де щось непевне сталося із нами.
…Трусив би сажу в коминах у нас…
Але тоді було іще не час.
***
Кісткою козацькою
Випнулась «Лахта» в небеса.
Хмарочос на півкілометра,
«Газпромівські» чудеса.
Кісткам у болоті
Не лежиться ніяк.
Випростуються,
Як моління до Бога…
Петровський скаче
По них маніяк.
Щаблі із кісток –
Імперії дорога.
Так і світиться
Кістка «Лахти»
Фотонами вогнів.
Вище хмар здіймається
Ідей отвердіння.
Наче оскалом вигнутий,
Невтамований гнів.
Щаблями поверхів
Біжать в небеса
Покоління.
***
Перехід, переблиск – навперейми
Мчить пришпорений простором час.
Я згадав Анатоля Перерву –
Він недавно, неждано погас.
І тепер його усміх і потиск
Іще теплої вчора руки.
І пожовкле із юності фото –
Наші пройдені разом стежки.
Вони сходились, геть розбігались,
Даленіли, де синь-небокрай.
А, бувало, так міцно сплітались,
Як єднаються пекло і рай.
Де вони, золоті переблиски
Хвиль на західнім плесі ріки?
І гойдання свавільне колиски
Крізь зірок миготливі гілки…
***
Він дихає левіафан гранітний
Болотним духом сірої Неви.
І привидом летить північний вітер,
Встають із труб розвихрені дими.
Імперії портрети пише вітер,
Дзеркальні вікна гасить Ермітаж.
І скоро Невський всі вогні засвітить,
І їх побачить знову Гоголь наш.
Він недалеко, на Морській конторка,
Його шинель повісилась в кутку.
І усміхом сорочинського чорта
За хвіст він ловить придумку метку.
Вона тавром на тім’я гнучкошиям,
Від них тікає навіть власний ніс.
І поки ще на світ не зазоріє
Все буде, як сьогодні, як колись…
***
Доганяє Петра Микола
В римських строях, на конях камінних.
Так історія йде по колу,
І змія ловить хвіст неодмінно.
Так імперія йде по колу,
І кусає себе за хвоста.
Що й казати – проклята доля
З кізяків від Орди пророста.
Те, що виросте – корм табунний,
І перейде знову в кізяк.
Не втече цей Петро безумний,
І Миколі догнати ніяк.
***
У лісі тім, де полював Петро,
Іду під шатра росяних ялин.
В житті не раз я ставив на «зеро»
І вже не раз зривався із вершин.
Як колобок на Лисячому Носі…
Затока Фінська миє береги.
Я проводжаю тут багряну осінь,
І цей над Пітером свавільний дим.
Гіркий цей дим, бо в нім давно згоріли
Клейноди наші, думи, прапори.
Тут змії по-ординському шипіли,
І кров тут виступала з-під кори.
Кора сховала все, земна, важенна,
По ній ступаю сторожко, мов лис.
Бо я із тих зневажених, блаженних,
Яких ховає тут імперський ліс.
…На берег вийду – там свинцевий морок,
Там «Лахти» кістка фосфорно блищить.
Кора земна, вона на спомин хвора,
Бо рана під корою ще болить.
***
Дивлюсь я на парсуни імператорів,
Що наші хлопці їх намалювали…
Левицький, Рєпін…
В пітерськім фарватері
Пливуть трісками
Тих козацьких «чайок»,
Що їх боялись навісні Османи…
Але дивлюсь –
Ось пишуть лист
Турецькому султану,
І сміх лунає
Понад всі омани.
Сміються хлопці наші,
І жижки вже дрижать
В султанів і царів,
Кошачий вус
Стовбурчиться в Петра.
Така вона – епохи гра,
Що як насунув ти корону
Аж на брови,
Тобі вона від сміху упаде –
Козацький регіт
Риску підведе.
***
Все туман і туман за вікном,
І смартфон позира кошеням.
І маленький Петро із берлом,
Сувеніром вчорашнього дня.
Там, за склом, іще інші вожді,
Їх парсуни зачовгані скрізь.
Якщо зайдеш кудись по нужді –
У вожді пробивається слизь.
І від неї ще Гоголь хворів,
Бо зрадливо вп’ялася вона.
Слизь державна московських царів,
Що вселенського сонця не зна.
Достоєвський в падучій забивсь –
Наступив на роковану слизь.
Переплутав безодню і вись,
В нім мамона й геєна сплелись.
І Тарас посковзнувся на ній,
Навзнак падав в безодню оту…
Тільки кола пішли по воді –
Бог омив його душу святу.
В сувенірах немає його,
Там, за склом, поховались вожді.
І не мають його за свого
У слизькій безпросвітній нужді.
***
Ми дивились на зірку оту,
Що рокована долею нам.
Небо сповнене зоряних дум,
І так добре на небі зіркам.
Там, внизу, та юдоль, що давно,
Люцифером зачорнена мить.
Там ще бродить свавільне вино,
Ним заквашених тисячоліть.
І ми п’яні свавільним вином,
Нам на очі полуда сповзла.
В бочку меду нам ложку зі злом
Люциферова рать принесла.
Крізь полуду не видно зірок,
І єдина згубилась у тьмі.
І наляканий тьмою звірок
Бачить істину в темнім вині.
Тільки раз він прокинеться враз –
Та, єдина, із неба яскрить.
Нам давно прокидатися час –
Там світліє загублена мить.
м. Харків
“Українська літературна газета”, ч. 5 (271), 13.03.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у кіосках «Союздруку», а також у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.