“Українська літературна газета”, ч. 11 (379), листопад 2025
Ти двері відчинив, але собою
закрив оту дорогу, до якої,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
і не готуючись, уже приготувавсь.
І тільки вітер звідти увірвавсь
і затріщала свічка над тобою.
І рідні, і чужі стояли збоку.
Якщо дивився ти, то третім оком,
що не тремтить повіками, не плаче
і не сльозиться, тільки відбиває
в собі, як люстро, все, що покидає,
і бачить тільки те, що справді бачить,
як озеро, як річка, як криниця,
в яких тобі доводилось відбиться.
А все минуле – ніби до Гомера.
І тихі повномісячні озера,
і ніч, яка вривалась до намету
сухим дощем сухого очерету,
петрів батіг, і пижма золота,
і чапля, що неначе недалеку
відчула, стрепенувшись, небезпеку,
але, піднявши крила, не зліта.
І скиба кавуна, і рання осінь,
пісний пісок, і вранішня вода,
і жінка, що на воду погляда,
як іва, крізь опущене волосся.
Вербові береги. І спокій плину.
Чи не оця суха очеретина
мелодією неба і води,
як дудочка співуча щуролова,
вривалася в помешкання раптово,
будила і приводила сюди?
Будила уночі, бо справжні звуки
душа сприймала тільки уві сні,
коли не чути ґвалту і брехні
і тягнуться самі у небо руки.
У небо справжнє, а не в порожнечу,
де наче натикаєшся на речі
і, поглядом шукаючи Творця,
єдиного і сущого над нами,
утупишся у постать продавця,
що в білому стоїть над терезами.
І мимоволі котиться сльоза,
заповнюючи зморшки на обличчі,
і відчуваєш – нікому сказать
і нічого сказать… І дихать нічим.
Що залишили в пам’яті роки?
Світлинки вибираю, як разки,
нанизую і вкотре помічаю,
що все, що я нанизую, зникає.
Краплинами зникає у пісках,
що нитки лиш один кінець в руках
моїх, а другий у чиїх – не знаю.
Сіріє і темніє далина,
куди віддаленіло тепле літо,
і звідти повертається луна,
аби за літом двері зачинити.
Лише димить на березі багаття,
і постріли, і сплески між латаття.
Підбитий крижень падає з імли,
на місячній воді чорніють крила,
що до зірок його не піднесли
і канути в безодню не пустили.
З останніх сил волочачи крило,
у заростях зника через хвилину,
куди летів на спів очеретини
і на останнє у гнізді тепло.
Чи не так само зникну уві млі?!
І, Господи, як гірко відчувати,
що я, на світ народжений літати,
свій слід крилом позначив по землі.
Ще свічкою горить на цьому світі,
що у тобі не встигло догоріти.
І я мов перед дзеркалом отим,
якого не завісити нічим,
на тлі життя, прожитого убого,
на тлі пейзажу, де мої сліди
травою заростають назавжди
від мене не лишаючи нічого.
Кому повім?.. Але чи є потреба?
Тим більше – на пейзажі тінь моя.
І відчуваю радість, що не я,
що не моя упала зірка з неба.
Жорстока радість, з відчуттям вини,
а стримати не можу. Безневинна
мені співа моя очеретина
із сонячного краю, з далини
співає час. І кров шумить в аорті,
а в пам’яті оте, що вже було,
як течією вирване весло
із рук моїх, іскрить на повороті,
коли його на гребінь підійма,
прокочуючись хвилею, пітьма.
Спливли, спливли і радощі, і горе.
І від усього в серці тільки щем,
хоч виплакалось листя під дощем
і грім свій камінь покотив на гору.
Курли-курли над тихою водою.
Куди? Куди? Уже із далини,
де ніби вчора, вчора, восени
сиділи при багатті ми з тобою.
І пижмо золоте, і молочай.
Та насувають сутінки і тіні.
І дивиться крізь листя на очах
в осіннє небо озеро осіннє.
Шумлять дерева глухо і волого.
Шумлять, шумлять… і тягнеться дорога –
ніхто не знає, звідки і куди.
І по дорозі тягнуться сліди,
немов крапки, продовжуючи слово,
що задихнулось обрієм раптово.
В калюжі сірій скрючений листок,
чорніють ієрогліфи гілок,
де тільки вчора – вчора! – біля траси
буяла і шуміла жовта раса.
Зливаються у присмерку сліди
чиєїсь безупинної ходи,
і тягнеться за обрій низиною
густий туман китайською стіною,
аби від далини, як від біди,
мене відгородити назавжди.
Але в буття вривається хвилина,
коли співа моя очеретина
і той пісок, де губляться сліди.
І я лечу, не знаючи куди,
за піснею. І вже не зупиниться.
Душа у небі радісно тремтить
в ту мить, не помічаючи, як птиця,
що вітер видуває із рушниці
ті звуки, на які вона летить.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.