Леонід Лахтюк. «Осене, забери мене у свої сни»

***

Осене, забери мене у свої сни,

Де з нею я в обіймах серед лісу.

Тримають небо високі ясени,

Серед пожовклих гілочок і хмизу.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

 

У таємничих хащах лісових,

Птахи співають довгі серенади.

І вітер, що на мить затих,

Дарує золотисті променади.

 

В моєму серці осінь розцвіла

Багряно-жовтими стежинами.

І ніжність, що мені ти віддала,

Чарує душу ніжними перлинами.

 

 

Незламна наша Україна

 

Незламна наша Україна,

Неначе дівчина струнка.

Калину в косу заплела,

З народом, мовою єдина.

 

І знов до Господа благання,

Шепочуть стомлені вуста.

Слова, що згадують Христа,

Молитвою з самого рання.

 

Біля намолених ікон,

Відчую теплоту небес.

Ісус за нас помер, воскрес,

Посів на свій небесний трон.

 

Прийде благословенний день

На чорноземах перед Богом.

Сім`я збереться у дорогу,

Співати радісних пісень.

 

Шануй батьківський заповіт –

Люби свій край, людей, родину

І неньку – матінку єдину,

Щоб аж пишався цілий світ.

 

У човні пливуть двоє у літо

 

У човні пливуть двоє у літо,

Де грайливо мартини літають.

Твої ноги стоять серед квітів,

Вдалині білі хмарки кружляють.

 

Небо синє торкається жита,

Що з волошками переплелося.

Ластівки вдалині гордовиті,

Заплітають березам волосся.

 

Соловейко за гаєм блукає,

Він кохану шукає рідненьку.

Сльози з сумом свої витирає,

Виглядає свою дорогеньку.

 

Ти стоїш на зеленому лузі,

Босі ноги торкаються квітів.

Ми, немов у щасливому крузі,

Обіймаю тебе серед віття.

 

Соловейко співає за гаєм,

Бо кохана вернулась додому.

Доля їхні серця поєднає,

У зеленому раю земному.

 

 

Зв`язок відсутній з вашим абонентом…

 

Ти саме та, чаклунка з моїх снів!

Я це відчув за цих чотири дні.

Зачарувала моє серце, душу обпекла,

В казковий світ на ранок утекла.

 

Де ж ти? Від тебе звісточки нема,

У нас весна, закінчилась зима.

А в моїх скронях рій думок шумить,

Чотири дні пройшли, неначе мить.

 

В моєму серці водограй гартує кров,

Твій номер набираю знову й знов.

Я випадковим був лише фрагментом…

Зв`язок відсутній з вашим абонентом…

 

Мовчання

 

Мовчання…мовчання…мовчання…

Так тихо і темно в кімнаті щоночі,

В цій тиші вмирає у серці кохання,

А в снах я ще бачу зажурені очі.

 

Не зможу я знову заснути до рання,

Усе, що боліло, знов вирватись хоче

І знову принести сердечні страждання,

Душа тонкий лід вмить назавжди розтопче.

 

У небо полине через небажання

Сказати словами видіння пророчі.

Повернеться знов у початок єднання,

Щоб в спогадах бути зі мною пів ночі.

 

Серед нічних марень залишу бажання,

За мріями в тузі пройде день робочий.

Надією сковані всі римування

До голосу твого, що ніжно шепоче.

 

 

Моє життя

 

Моє життя вперед летить,

Усе погане залишаючи позаду.

Зима мене закутає в блакить,

З усмішкою весна зустріне радо.

 

Я від життя стараюсь брати все —

Кохання, що подарувало небо.

В щасливу казку долю занесе,

Мені тоді нічого більш не треба.

 

Сніг за вікном кружляє білий,

Він у дитинство подумки летить.

Від них лишився лише колір сірий,

Та чорно-білі дні – неначе мить.

 

Мої думки сніжинками летять,

Коли з тобою — ми такі щасливі.

Вночі яскраві зорі мерехтять,

Кохання миті ніжні і красиві.

 

 

В кафе, на краю світу, під вікном.

 

На роздоріжжі тисячі думок

Залишив дощ сьогодні знову.

Скільки ще буде помилок,

Поки знайду стежину нову?

 

Там буде щастя і вогні зелені,

А всі червоні лишаться позаду.

Затисну спогади у жмені,

І серед них знайду собі розраду.

 

А потім вирушу в дорогу,

Моєї долі нові повороти.

Під небом помолюся Богу,

Зустріну я тебе після роботи.

 

В кафе, на краю світу, під вікном,

Читатимеш мої вірші із книги.

А я прийду і сяду за столом,

Розтане лід в твоїй душі із криги.

 

В наших обіймах, наче тисячі зірок,

Знов вогником палатимуть два серця.

А біля книги покладеш вінок,

Тобою сплетений біля озерця.

 

 

Кохання миті

 

Кохання миті у кожного свої,

Мелодію дощу з тобою я відчую.

В теплому пледі плечі твої,

Говориш ти, а я тебе не чую.

 

Я в забутті солодкому стою,

У мріях, що усі у нас збулися.

Лиш бачу милу усмішку твою,

Сон наяву, який колись наснився.

 

В твоїх очах – безмежний океан,

Усі сузір`я всесвіту вмістились.

Я обійму тебе за ніжний стан,

Ти впевнено до мене притулилась.

 

 

Ти залишилась серед мрій

 

Мене все кличе голос твій,

А дні самотні…

Ти залишилась серед мрій

Сьогодні…

А що чекає завтра нас –

Лиш спокій…

Почую серед сотні трас

Я твої кроки…

Серед червоних ліхтарів

Ми двоє…

І більше не рахую днів.

Доволі…

Тепло кохання зігріває нас

І квіти…

В твоїх руках серед прикрас

Зігріті…

 

 

Пробач мені

 

Пробач мені за ніч без нас,

За день без ранішньої кави.

В твоїй квартирі лине джаз

І голоси дзвінкі твоєї мами.

 

Пробач за те, що не чекаєш

Мене з роботи кожен день,

За те, що одиноко засинаєш,

Співаючи на самоті пісень.

 

За те, що ти в моїх віршах,

Ти перший критик мій, читач,

І обіймаєш лише в снах…

Пробач мені, за все пробач.