Ластівка в моїй хаті

209

 
 
Юрій НАЗАРЕНКО
 
За дикою блискавкою
Застрягла дика блискавка у лісі,
В зеленокрилій блискавці верби…
Червневий дощ підбіг і зупинився…
Про що подумав?.. Може, про гриби…
 
А їй то що?.. І звідкіля ця напасть –
Стебло вогню – при вербному стеблі?..
Вона, можливо, просто обізналась,
Чи небо прихилилось до землі?..
 
А як завзято хмари лупцювала,
На узбережжі літньої пори!..
Одмиготіла… Зблідла… І зів’яла –
Що хоч руками голими бери!
 
Хоч долучи до тонкорунних клечань,
Аби прип’ясти святові до чат…
Чи розіпни над прихистком лелечим,
Щоб заслонить од кібця лелечат…
 
Вона ж, – як серпень поведе бровою, –
Лелечу проводжаючи рідню,
Освітить вирій іскрою дрібною,
Помітить стежку скалкою вогню…
 
Пернатою вшанує дріб’ячнею
І ліс, і землю, й осмутнілий світ…
Оце й мені б гайнути вслід за нею…
Якби ж пізнать – поміж безлистих віт!..
 
Молодий яр
Він тільки вчивсь дерев’яніти,
Затрав’янілий, та не весь…
Заплівся биллям сухоцвіту,
Що й аніруш, анішелесь…
 
Мене торкнула гілка вітру,
Як тільки яр здерев’янів,
Як будякові під макітру
Петрів батіг укоренів.
 
Немов гойднуло душу чимось:
На подивовані слова
До вітрової
долучилась
Грайлива паросль дощова.
 
Зашелестіли коло вуха,
Біля затерплої щоки –
Вишневоквітна завірюха,
Рядовоскреслі вишняки*…
 
Та довго осторонь ходило,
Що й не відомо чи цвіло,
Дивакувате молодило,
Майнуло – наче й не було…
 
Хоча травнево – вже й на денці, –
Зухвалим дивом – з напівдив
Прижився яр у молодецтві…
Хіба що я одмолодів…
 
* вишняки (рядовки) – гриби, що лише на кілька днів з’являються у першу декаду травня, в час, коли починають квітнути вишні.
 
Кузеня*
На Нікольське вже й версти зверстані,
Як на Вакалівщину – шлях…
Та нащадки (міцні, Гефестові!**)
Розумілися на шпилях.
 
Не в догоду, щоб власній витримці
Дозбирати терпіння й сил,
Як під кузню, в осерді Битиці
Уподобали крутосхил.
 
Певно, зроду були моторними:
Глину вигорнувши масну,
Потіснили печами й горнами
Осокори, вербняк, сосну.
 
В синім присмерку… може, й поночі
Зблякли Рак, Терези, Персей,
Як заґелґав, крутнувсь у вогнищі
Яснокрилий табун гусей.
 
Що ніхто не спійма, не вилове,
Тільки ті чудні ковалі
Підхопили вбрання Ярилове
І наблизили до землі.
 
І зріднили із рястом, ряскою,
Із тремким жебонінням Псла,
Перехрестя громів та ляскоту
Змайструвавши до пліч села…
 
Довго ранок чесав потилицю:
«Хтось розкидав, а ти – збери!..»
Залізяччя рясне котилося
Попід гору, в хати й двори.
 
«От же й ковані, наче зварені!..» –
Аж розцвів бригадир лицем,
Як зряхтіли валки комбайнові
Та й підкови –  під жеребцем.
 
З ковалівським отим характером,
Що й підсадить та й підвезе,
Тупотіло село за трактором,
Стартувавши від ХТЗ…
 
Знову схилок покрився зеленню,
Що ні іскри, ні скалки в очу…
Я сьогодні мовчу Кузенею,
Тихим іменем шепочу.
 
Учорашнього вже й не вимрію…
З крижаного полону криз
Повертають птахи од вирію,
Прогріває вогонь
Узвіз…
 
*Кузеня – пагорб у селі Битиця, названий на честь кузні, що колись там була збудована.
**Гефест – у грецькій міфології Бог вогню та ковальської справи.
 
Посеред весни
Впівока спозирнув, та втрапив обома,
Мов необачний дощ, у світанкове сито…
Од лівої руки – скоцюрбилась зима,
Праворуч – із хмарин розповивалось літо.
 
З потилиці – вертеп «галушки та сліпця»*.
Не втямиш до пуття, що ж там, в осіннім дійстві?..
До вуха уприторк – два теплих промінця:
«Та стій-бо, не крутись!..» –
Як матінка в дитинстві…
 
*з відомого прислів’я: «Придивляється, мов сліпець до галушки».
 
***
Галині Турелик   
Бджола до лоба ткнулася мого,
З недогляду, в меткому дійстві діла…
«Як добре, що не вжалила його!..» –
Подумала… І далі полетіла…
 
І я, йдучи од пасіки на шлях,
Втішав себе, стривожено і лячно:
«Повезло, що не здавсь на переляк
І не змахнув рукою необачно!..»
 
А Третій, хто згори спостерігав,
Картав себе та обнадію лащив:
«Невчас – відволікатися на ґав,
Лишаючи малих напризволяще!..»
 
Дичка
Прибилось зерня… Невідомо звідки…
І в час, коли природа хліб вчиня,
Із-під стіни похилої повітки
Зашелестіло дике грушеня.
 
Покручене, воно й зростало кволо
На тиху радість зайця-русака…
Його стіна тіснила, ніби воло
Святкового, під лезо, гусака.
 
Не вмовиш ні травицю, ані квітку
У чорторий замшілої пітьми…
Я розламав стару, горбату клітку —
О білий світе, бранку обійми!
 
Благеньку попелюшку і нікчему
У свято різноколірне пусти…
О грушо! Відболій в собі прищепу:
Одійде біль — красунею рости!..
 
Твій бал прийде, — і білопінну свічку,
Твою, малу, підійме над всіма.
Не відцурай, якщо й забудеш, дичку,
Вона тебе, красу твою, трима.
 
Якщо ж духмяним плодом не одразу
Зазолотіє гілля молоде,
Вона ганьбу поспішну і відразу
Від тебе, наче мати, відведе…
 
Останній сніг
Якби ж знаття, куди воно обернеться
Оте чуже, що ліпше за своє…
Зайшла б зима на вхідчини до березня,
Та молодик дороги не дає.
 
Вже не злякаєш сивими морозами
У ластовинах-розталях ріку.
Степ заряснів горбами голомозими,
Що аж будяк розцвів: «Ку-ку-рі-ку-у-у!..»
 
Аж береги заквилили по-чаячи,
Джерелець пригортаючи своїх,
До масниці, до свята – залучаючи
І першу ватру, й цей останній сніг.
 
Останній сніг… Ні примусом, ні зачепом
У березневу мажу не впрягти…
Останній сніг… Проскочив білим зайчиком,
Що й у лисиць роззявило роти.
 
Останній сніг… Що й весну не розбуркає,
Як не долучить втіхи до зими…
Кульгавий півень з молодою куркою
Хмільну водичку п’ють під ворітьми…
 
Ластівка в моїй хаті
Певно, я вже й не спатиму…
Звідки така взялась? –
Обцілувала бантину,
Кроквами перейнялась.
 
Бризнула – ніби вияснило
Пролісками по ліску. –
Крильцями-синьоблискавками
Виплескала тінь плиску.
 
Все їй… Усе дозволиться,
Спробуй-но, пригрози:
Моститься он при сволоці,
Хреститься на образи.
 
Ні крапелини осуду
З пташої висоти:
«Боже!.. Позбав їх, Господи,
Курячої сліпоти!..
 
А зав’яжи-но вузлика:
Горлиці ледь турчать,
Рідшає світ на буслика,
Лебеді не ячать…»
 
Двері у сінях рипнули.
Дзенькнуло в шибці скло…
Глянув – немає, рідної,
Нібито й не було.
 
Довго в душі стоятиме
Розмисел незлобив:
Ти мене, а чи я тебе –
Хто ж кого більш любив?..
 
Остюки
Нізчимна юшка мліла в чавуні…
Укотре голод вирядивсь на лови…
Розпухлі ясна краяло мені
Жаливне вістря ячної полови…
 
Не вгас, не зцвів, а визрів я таки…
Радіє друг і скрушно ворог кліпа:
В мені врослись безживні остюки
В тверде чуття, в тісне визнання хліба…
 
І не зганьбити той колишній хліб,
Як остюки й тепер чатують вірно
І душу, що стужавіла углиб,
Проткнули – та й стирчать невиковирно!..
 
Промислом…
Промислом. Проліском. Помислом. Космосом –
Вержеться незвідь куди зореліт…
Райдужне. Сонячне. Місячне колесо
Міниться в ньому і змінює світ.
 
Волоком. Сволоком. Воликом. Соколом
Зводиться обрій. Ясніє в очах.
Хата одсвічує біленим околом,
Що й не захмарить ні час, ні кипчак.
 
Ось воно, постригом, пострибом гострене,
Каменем безладу – наше буття,
Підступом, розтином, осудом, островом
Повінню погані, брухту, сміття…
 
Виросли – винесли виляски, виплески.
Можеш – дивуйся, не можеш – дивись:
Поміж сумирних, що гадяччю виповзли,
Свій зореліт розганяємо ввись…
 
Фатум
А люду ж!.. – неначе отверзлись ворота Китаю,
І безлад, і ґвалт – у невпинній отій метушні…
«Зростаємо, Отче?» – я твердо у Бога питаю,
І тихе відлуння мене приголомшує: «Ні!..»
 
Наївно, мовляв, дивуватись тривозі вагонній,
Де скупчений світ зашпортнувся од крику і сліз.
Це саме той час, – не буває спокійних агоній! –
Коли все рухоме безтямно летить під укіс.
 
Звертаюсь в надії: «Чи вихід – волать та зітхати?
Чи, може, не пізно крутнути навспак рушія?!.»
Не має, почулось, керма розворотного Фатум…
Щось, певно, й прогледів, творивши, всевидячий Я…
 
Село Токарі-Бережки
на Водохрещу
Безвітря і тиша. Упала глибока зима.
Сопуть Токарі під снігами — смішне ведмедисько!
Хіба що опівдні лапчаста сосна упійма
Бліде сонценя, що підстрибнуло жваво, та низько.
 
Кучмасту верхівку воно лоскотне промінцем, —
І дим, ніби постріл, гойдне поміж віть і розтане…
З недогляду білка терне сірника ялівцем,
І заєць спрожогу сніжок помережить хрестами…
 
Домашнє тепло з димарів проростає в’юнком…
Вже й Возом Чумацьким рипить між сузір’їв поволі…
І день скороспіло до Казки метнувсь колобком,
І циркуль Зими крутонувсь у чаклунському колі…
 

с. Битиця на Сумщині

№5 (193) 10 березня 2017

 
 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!