Лана Перлулайнен. «Ні страху, ні знемоги»

163

* * *

Тільки лють. Ні страху, ні знемоги.

Тільки лють ― без сліз і жалю без.

Тих, хто доживе до перемоги,

мертві привітають із небес.

 

Закріпивши прапор на руїні,

вкотре починаємо з нуля.

Виростить залізне покоління

зорана снарядами земля.

11.04.22

 

* * *

дерева теж

побрели б на захід

взявши на плечі небо

і трава побігла би слідом

перестрибуючи через міни

якби не тримала коріння

земля

якій нема куди відступати

13.04.22

 

* * *

здригаючись

від вибухів

між руїнами

бреде

зґвалтована

посивіла

весна

куди ти весно?

даруй квітню

весь голос викричала

бульбу садити

шепоче

19.04.22

 

* * *

Якась зловісна надмірна тиша.

Минуле стигне в німих дзеркалах.

В прицілі часу ― дитяче ліжко,

настільна лампа, горнятко кави.

 

Не фільм, не сон. Зацвітають вишні.

Заграви мітять квітневі будні.

В прицілі часу ― чиясь усмішка,

чиясь надія, чиєсь майбутнє.

 

Шибки з хрестами ― Господні пазли.

Холодний вітер зі сходу свище.

І Львів завмер на прицілі часу

у неприродній воєнній тиші…

20.04.22

 

* * *

За прогнозами ― грози

згідно з календарем.

Пів країни в тривозі,

пів ― чекає сирен.

 

Не лякайся, не треба:

це, напевно,здалось…

Смерть, не влучивши в тебе,

вцілить когось.

 

Навпростець з небокраю

суне хмара чужа.

…А герої вмирають ―

на жаль…

22.04.22

 

* * *

Воскрес і воскресатиме щороку.

І знову розпинатимуть щороку ―

щоб не забути. І Господню кров

Господнім тілом будуть заїдати

в ім’я Господнє. Що ж, смачного! Тільки

отих, які страждали, може, більше

і довше, ніж Ісус, уже не буде.

На вірності розіп’яті своїй,

вони вже не воскреснуть ні на третій,

ні на дев’ятий, ні на сороковий.

І ті, кого вони не народили,

від інших не народяться. Обтяті

біля коріння родові дерева

уже не розгалузяться. Ніколи.

24.04.22

 

* *  *

Ця воєнна весна з солов’їними співами між

завиванням сирен, із надсадним вишневим цвітінням…

Перехрещені вікна і дні, ти і спиш, і не спиш ―

до новин фронтових припасовуєш фази терпіння.

 

Що ми знали колись про любов? Боже мій, як болить

це дівчатко у льосі, налякане наглою тишею,

що накрило собою улюблену ляльку в останню мить…

Лялька вижила.

26.04.22

 

* * *

Чим будеш душу свою латати,

перемігши пітьму?

Страшно: нема КУДИ повертатись,

страшніше: нема КОМУ…

30.04.22

 

* * *

Вічне питання, німе питання

виболіло в мету.

Вірш, який може стати останнім,

пишеться на ходу.

 

Нині повітря таке медове  ―

крутиться голова.

У міжсирення крокую Львовом.

Сива. Але жива.

10.05.22

 

* * *

Поза весною, поза війною,

поза календарем

Ноїв ковчег припливе без Ноя

в світ нових теорем.

 

Витравить мапа криваві плями,

розпорошить дими…

В землю, угноєну москалями.

що посіємо ми?

21.05.22

 

* * *

Цвинтар. Тривожно, вітряно.

Гурт суворих людей

Витримай, Львове, витримай!

Тилу нема ніде.

 

Тишу плекай позичену,

переправляй ленд-ліз.

Тобі ніколи не личило ―

і зараз не треба сліз.

24.05.22

 

* * *

От і відбій провило   ―

можна жити, либонь.

Чорне змішалось з білим

в сновидіннях безсонь.

 

Кава. Трамвай за рогом,

і т. д, і т. д…

Страх, що влучило в когось ―

десь…

26.05.22

 

 

* * *

…і до кожного окупанта

який приповзе додому живим

навідається кам’яна баба

вона триматиме в кам’яних руках

свою кам’яну голову

відбиту осколком

і скам’яніє кожен

під поглядом

її кам’яних очей

01.06.22

 

* * *

Тримайся, мій червню, тобі ще іти

по мінах крізь обстріли і блокпости,

уривками спати, стояти на чатах,

влучати,

влучати,

влучати,

влучати.

 

Тримайся! Тобі ще цвісти і цвісти,

складати вірші і писати листи

в Добромиль, Мукачеве, Стрий, Коломию.

Добірні дощі твої рани омиють.

 

В полоні, шпиталі, тривожному сні,

в підвалі чи біженцем на чужині, ―

тримайся! Тобі пильнувати планету

до липня, щоб той перейняв естафету.

12.06.22

 

* * *

Все добре, не турбуйтеся, маркізо!

Рай і Європа приймуть нас без візи,

а наша кров до вас не допливе ―

хіба зачепить продовольча криза,

проте ніщо під небом не нове ―

ні героїзм, ні зрада, ні сюрпризи…

Можливо, дочекаємось ленд-лізу ―

принаймні ті, хто якось доживе.

 

Маркізо, тут ― між «бути» і «не бути» ―

де випадок затверджує маршрути,

зруйновані і долі, і мости, ―

все добре, тільки праведного суду

і вашої бракує доброти.

І, поки світ збирається на чудо,

змовляються з пілатами іуди,

і цвинтар багатіє на хрести.

13.06.22

 

* * *

Співчуття заніміло. Підстрелений обрій

за собою біжить, як щеня за хвостом.

Не прокинешся ― з Богом. Прокинешся ― добре:

доберешся в майбутнє в розбитім авто.

 

Захід їде на схід, схід тікає на захід,

Червень потом стікає в обіймах броні,

і контужений Моцарт вертається Бахом,

і оглухлий  Бетховен бреде по війні…

20.06.22

м. Львів

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!