Кривавий вир (Хроніка Майдану)

156

      Всім – хто стояв.
            Тим – хто упав.
30 ЛИСТОПАДА 2013 РОКУ,
НІЧ. МАЙДАН.
У столиці – нічне сафарі.
І шоломам команда: «Фас!
Бити – наче зеків на нарах!»
Йде зачистка. Зіщуливсь час.
 
Час зіжмакався. Третя ночі
«беркутами» вліта на Майдан.
Перша кров – по граніту волочать,
збитих в місиво юних киян.
 
Тупо б’ють. Не шкодують сили.
Чорні сотні лютують. Штурм.
Пухнуть кров’ю гранітні жили –
запах крові п’янить орду!
А по тому – нічні марафони.
По провулках – облави. Центр!..
Здичавілий тупіт погоні
ніч крихку розбиває вщент.
 
…Тих, хто вирвавсь з петлі облави
і діставсь монастирських брам,
серед ночі ченці рятували.
У собор – не посміла орда.
 
…Чорний ранок ступа, як рейдер, –
кров з граніту не встигли змить.
А до стели пригнали грейдер –
завтра Банкову буде валить.
 
30 ЛИСТОПАДА,
ДЕНЬ – 1 ГРУДНЯ, НІЧ.
МИХАЙЛІВСЬКА ПЛОЩА
 
На Михайлівській зранку – дев’ятий вал.
Звідусіль прибувають в столицю люди.
Неприборканий гнів накриває квартал.
«Банду – геть!» – видихають стотисячні груди.
 
Пік напруги. Повітря закручує шквал.
Ходить ходором імпровізована сцена.
Страх перейдено, наче крутий перевал.
Заклик: «Київ, вставай!» Не змовкають сирени.
 
А до вечора Київ нашвидкуруч
зносить бочки і воду, харчі і дрова.
Ніч – холодна і вогка – хапа обіруч.
А на сцені – котел. Вибухають промови.
 
Угризається холод. Ледве сунеться ніч.
Люд снує, баражує по площі.
А зі сцени – «Борітесь – поборете!» – клич
вже грудневе повітря металом полоще.
 
В третій ночі – тривога. «Беркут» йтиме на штурм!
І прохання: «Жінкам – йти за мури собору!»
В храмі – покотом люд. Втома валить, як тур.
І всеношна. Й молитва. Безперервна. З учора…
 
Вже добу на ногах. Зашкалює тиск –
трансформатор у скронях – тиск підвищено вдвічі.
Сьома – ще до метро треба якось дійти…
Потім – знову у центр. О дванадцятій – віче.
 
1 ГРУДНЯ, ДЕНЬ.
МАЙДАН – БАНКОВА
У неділю метро завантажене. Пік.
Цей мільйон не вміщають вагони.
«Зека – геть!» – у підземці скандує потік.
Ескалатор двигтить, плющить стелю бетонну.
 
Клекотить і вирує підземний вулкан,
суне вгору розплавлена лава.
Кров, міцніш автогену, зшиває киян.
Україна вдяга «балаклаву».
 
Середмістя. Толстого. Парк Шевченка. Бульвар.
Ніде стати – мільйон народу.
Він стоїть як один. Тут він – голова.
А на Банковій «беркут» порядок наводить.
 
Віче йде на Майдані. На Банковій – штурм.
Щур вусатий виводить бригади.
Операція «Грейдер». Коло Спілки б’ють мур,
і босяк ланцюгом по головах садить.
 
Верховодять «тітушки». Йде команда: «Погром!»,
люд задурений вкручують в бойню.
«Ми стараліся, батя!» – під спілчанським вікном
вже й плакатик вчепили мажорний.
 
«Беркут» вправно молотить – і старих, й молодих.
Рать звіріє, товче кийками –
впав старий і від сотні ударів затих.
Ця кривава неділя – згусток крові у пам’яті.
 
11 ГРУДНЯ, НІЧ. МАЙДАН
Враз життя переверне грудневий екстрім:
перекриті, мов кисень, дороги.
На бульварі – патруль, безсловесний, як мім,
блок-пости уночі на Толстого…
 
Київ вимер. Йому заборонено рух.
На перетинах вулиць – у центрі – «камази».
І, потицявшись, «Мазда» знаходить шпару,
щоб пробитись до центру Євбазом.
 
На Майдані – мороз. Вимерзання колін.
Гімн. Молитва. І знову – молитва.
Знов – обценьками – «беркут». «Hallo, Halloween!» –
нечисть вперто опівніч муштрується в битву.
 
…Середмістя стрясає Михайлівський дзвін.
Кришить ніч, кришить сніг і повітря кусюче.
Сипле люд на Майдан із вселенських сторін,
і ворушаться шоломів сонми гадючі.
 
 
Наче зашпори в серці – голос. Ніщук.
Нерви – стиснуті струни на форте:
«Відступіть! Відступіться! Богом прошу…» –
голос-склик б’є навідліг, мов кров із аорти.
 
Посірілі од втоми прикипаєм до стін,
до благеньких наметів брезентного форту.
Ненароджені, й мертві, й живі – як один!..
…Відступають під ранок з позицій когорти.
 
19 СІЧНЯ – 22 СІЧНЯ 2014.
ГРУШЕВСЬКОГО
На Грушевського – ступор. Напруга, як спрут.
Урядовий квартал перекрито.
Люд майданний – вперед. Не міняє маршрут.
Навперейми – війська сунуть тупо «на битву».
 
Сльозогін, дихать нічим – «терен» сипле, як град.
Глушать люд шумові гранати.
Та бруківка спиня – вояки пруть назад,
в міліцейський автобус люд «коктейлями» гатить.
 
Рвуться газогранати. Розрізає лице.
Рвані рани, осколками вибиті очі –
«Водохреща по-київськи» називається це.
Тут вогненна стіна – її не перескочить.
 
Шини люто палають. Барикада – on line.
Люди йдуть, їх спинить неможливо.
На Грушевського – спротив, той, що made in Ukraine!
На Грушевського – місце нашої сили.
 
Не бояться нічого. Їм ніхто не указ.
Ні війська, ні кулі, ні Рада.
«Борітесь – поборете!» – це молитва-наказ.
Вам Бог помага. За вас – правда!
 
…Тут розплавлена, гола, без бруківки, земля.
Тут гранати, «коктейлі», шини.
І три кулі свинцеві в Нігояна летять:
«Пливе кача, пливе по Тисині…»
 
18 ЛЮТОГО, ДЕНЬ. МАРІЇНСЬКИЙ ПАРК – КРІПОСНИЙ ПРОВУЛОК
Схарапуджених днів вар’єте.
Бродять вбивці – у Києві лови.
Смерть заходить в піке круте
й не виходить із Києва – ловить.
 
День, що кликав людей на склик,
вгруз у груди залізним жалом.
Парк Маріїнський – ґвалт і крик.
Рвуть гранати легені кварталу.
 
 
Кріпосний чавить люд, як прес.
Скаженіє, як звір, супротив.
«Не стріляй!» – він на жінку пре:
«Ми прієхалі на охоту!
 
Ми прієхалі пострєлять,
і нам в кайф – убівать, бандери!» –
і, згадавши нам «нашу мать»,
направляє на жінку ґвера.
 
Куля – вбік, пролітає повз.
В тітки Зіни – серцевий напад.
… А ранений в під’їзд – не доповз,
кров уже перестала крапать…
 
А в наметах – мордують. Лють.
І на ношах, немов для параду,
обезглавлене тіло пруть
перед входом в Верховну Раду…
 
18 ЛЮТОГО, ДЕНЬ. ІНСТИТУТСЬКА
Потім буде чорний ясир.
Потім гнатимуть, як худобу.
Інститутську уразить звір,
Інститутська втратить подобу.
 
Чорне місиво. Чорний дунай.
Топче мент Трубаєву прозу.
Трубая – у асфальт. Трубай –
під чобітьми… Помилуй, Боже!..
 
Накриває дев’ятий вал.
Люди падають – перші мертві.
А з дахів снайперський амбал –
як в сафарі – відстрілює жертви.
 
Ошалілий летить потік –
б’ють кийками, чобітьми, дробом.
…Під метро умира чоловік,
не подужав цього походу…
 
Барикаду горішню – вщент –
зносить «беркут», а спецзагони –
вниз із мосту – січуть дощем
травматичним самооборону.
 
Хто ж прорвався крізь смертний вар,
під Жовтневим товчуть, «по ходу»,
як макуху товчуть, як товар –
добивають уже на сходах…
 
18 ЛЮТОГО, ДЕНЬ. МАЙДАН
Третя дня – сонце сліпить. Б’є.
І метро – перекрита зона.
 
Наїжачивсь Майдан, стає
в першу лінію оборони.
 
Невсипущий майданний люд
носить бутлями воду, дрова.
В тулумбаси б’є – й без жалю –
знов на палю царя садовить.
 
Безупинно снує, двигтить –
не втихають майданні «страсті».
Третій місяць  усе –  кипить.
Йде – «вживу» – український блокбастер.
 
…На Профспілці гасне екран.
Раптом вибухи. Канонада.
Восьма вечора. Шоковий стан.
Київ враз стає Сталінградом.
 
Стоязикий вогненний смерч
вмить стає нездоланним муром –
барикада стоїть на смерть,
в Інститутську вгризається буром.
 
Рвуть гранати. Осколки. Дим.
Спазми. Ранені – в голови, очі.
Є убиті. Хто їм, молодим,
Боже, хто їм смерть напророчив?..
 
19 ЛЮТОГО, НІЧ. МАЙДАН
А майданний мурашник мур
всеньку ніч мурує – із брами
Київради, з дворів – хури
усілякого зносять краму.
 
Рами, шини з-під ЦУМу пруть,
двері, рейки, щити з переходу,
арматуру, карнизи, прут,
квадроциклом тягнуть колоди.
 
Вал вогню накрива Майдан.
Вже намети горять. Каплиця.
Валить валом вогонь, як танк,
на Профспілку. Горить столиця!..
 
Вигорають печінки в киян –
палахкоче консерваторія.
Сунуть полчища тмутаракан –
зачищає орда територію.
 
Під Поштамтом не люд – котел.
Вибирають бруківку – гори!
Непорушна стіна росте –
ворогів розтирає в порох…
 
Як один оборонний стан –
йдуть кияни всю ніч на прощу.
 
Відступає під ранок орда.
Попелище від площі. Мощі…
 
19 ЛЮТОГО, ДЕНЬ. МАЙДАН
Дев’ятнадцяте – день-стовбняк,
десь ідуть з кимсь когось перемови.
Гицлів муляє кров. Переляк.
Гицлів страх виганяє на лови.
 
Люта тиша і куль не ждуть.
Передих тим, хто ніч стояли.
Але кулі повітря рвуть
у розгромленому кварталі.
 
Мов оскома – заліза смак.
Запах смерті вростає в жили.
Валять люд снайпери – просто так.
Коло Лядських – хлопчину вбили.
 
Другий вбитий посеред дня
перед входом до Головпошти –
майстер-класи дає снайперня –
куля в лоб – смерть легка, як поштовх…
 
Майстер-класів кривавий шовк
не відмити ні в яких водах:
чоловіка – з дружиною йшов –
під Жовтневим убито, на сходах…
 
Мов якесь ірреальне панно –
снайпери на дахах, в готелі.
Час знімає смертельне кіно.
Трусить в місті криваві морелі.
 
20 ЛЮТОГО, ДЕНЬ.
ІНСТИТУТСЬКА
Пухне ранок. Призначенці пруть.
Перші постріли-радикали.
Не повітря – розплавлена ртуть.
Кулі вжикають вздовж кварталу.
 
На мосту хтось упав навзнак –
«брат» з готелю стріляє в спини
«беркутам»  – на мосту переляк,
ґвалт – та смерть вже ніщо не зупинить.
 
Інститутська – помилуй, збав!
Крутосхилом – все вгору, вгору –
снайперня вже дерева вбива,
вже стовпи з акаемів поре.
 
Скаженіє, як псота, бо лють
плющить мозок – нема управи! –
йдуть беззбройні, стіною йдуть,
на небесну свою переправу.
 
А кривавий четвер кипить,
середмістя, як кулю, крутить.
Сотня, наче один, стоїть:
«Інститутська – це наші Крути…»
 
Юнаки, золоті імена!
Багряницею одіж стала.
Дерев’яних щитів стіна
берегла, але не врятувала.
 
І червоні повзуть вужі,
І холонуть пробиті груди.
Ці криваві – on line – куражі
переплюнули й січень, і грудень.
 
Цей відстріл, смертні ці віражі
поіменно, як азбуку, вивчать.
Смерть згортається в колір іржі,
ставить тавра на лоба вбивцям.
 
Аж до сьомого – цей стовбняк,
ці виправи, ці смертні грища
видихатиме ваша рідня,
сторчем в горлі – вам ті горища,
 
та «Аркада», Нацбанк, Кабмін,
той готель, та пекельна штольня –
вам до смерті буде стриміть
ця зима, ці дахи на Костьольній…
 
Буде суд. Відкупитись – ніяк.
Не минаються смертні лови.
Вас згризе, як іржа, переляк.
Вас небесний суд приговорить.
 
Кров рікою тече на Майдан.
Стала вулиця смертним виром.
Ave, patria, te salutant
morituri! Ave!.. Morituri…
 
            Квітень 2014р.
            Київ-Житомир
 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!