Костянтин Мордатенко. «Це не руки – душа моя труситься…»

271

по обличчю мокрий сніг батóжить,

псу, що брéше вслід, кричу: «гуджгá!»

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Долучайтесь до УЛГ у Telegram!

я пропив усе, що тільки мóжна,

залишúлись хрéстик і душá;

 

ввáлююсь в корчмý, хриплю: «здурíти!

цілувáльнику, дивись, як змок!

теплої мені налий горілки

в склянку по «Марýсин поясóк»;

 

орандáр частує: «грійся, сúну…»;

я беру посýдину якрáз,

наче гíлка з яблуком у злúву,

трýситься заснíжена рука;

 

біля побратúмів сíвши скраю,

прúязно: «Дай Боже!» – шепочý;

щоб занюхать вúпите, пірнаю

нíздрями у прúятелів чуб;

 

а вони сміються: «пригощáйся!

що ж ти бродиш сам о цій порí?»

цóкнувшись, хриплю: «шукаю щастя!»

а вони регóчуть: «аж змарнів!»

 

ох, яка ж у мене порожнéча,

одинокості боюсь найпáк;

дайте щось накúнути на плечі,

хлюпніть оковитої в гранчáк;

 

Господи, не дай протверезíти…

грішну дýшу вúбав, далебí…

людоньки, прошý вас напослíдок –

хрéстика недóрого купíть…

 

***

у корчмí засидíлись допíзна,

уже вкотре подужали чвéртку;

а життя, мов горілка, не лізе,

і від жартів набрúдливих вéрне;

 

а мені призволятись – абúде,

бо дивлюся на світло крізь склянку;

і мені все одно вже, чи пúти,

чи не пúти, сміятись чи плáкать;

 

запітнíлі протер окуляри,

за столом хилитáюсь непéвний;

горілчáні брати замовляють

і частýють, регóчучи з мене;

 

вже не знаю, чи зможу удрýге

розпочáти, зневíривсь відкóли,

а у мене обличчя запухле,

а у мене душа захолóла…

 

***

я сьогóдні небом розговíвсь,

а туман тече, мов запікáна,

голова моя важка, як дзвін,

у який гамсéлять спозарáнку;

 

і чомусь всерéдині так зле,

наче серце хто моє зіжмáкав,

я стою й хитáюся, мов клен,

мжúчкою набрáжившись по шáпку;

 

сновигáє повз байдýжий люд,

я присів змарнілий на обóчу,

вúвідок примíтивши, дивлюсь,

як собаченята сýку смóкчуть;

 

і такий стискає негарáзд,

у брукíвку посміхнýвсь натýжно;

наче лист пожовклий, що зірвавсь,

журавлúне крюкання зачувши;

 

промайнули радощі мигкóм;

Гóсподи, чому так жúти вáдко?

сýко, шерехáтим язиком

оближú мене своїм щенятком…

 

***

не бажайте мені будь лáска

ані щáстя, анí любóві;

я розталій сніжинці заздрю,

хуртовúна пройшлá відкóли;

 

трýнок вúпитий – не закýшую,

я – розкóшланий, водохрéсний!

краще мовчки потисніть руку

й подивіться на мене чесно;

 

хай лапаті сніжинки липнуть

до неголених щік змарнілих;

на Різдво побажайте скúпня,

щоб аж скло від лисиць дзвеніло;

 

доки стелиться сніг парадний

і зволóжується одéжа,

побажайте мені потрáпить,

під хуртечу – так плáкать легше;

 

бо замружившись, дуже часто

бачу посмішку світлу, райську…

краще повну налúйте чарку

і накрúйте її окрáйцем…

 

***

горілки хочу, Гóсподи, горілки!

щоб вúмити всерéдині весь бруд,

призвóль мені в шинкý хочá би зрíдка

із чáрочки гранчáстої хильнуть;

 

щоб дýшу відігріти закоцюблу –

у кéлих оковúтої хлюпнíть,

холодної, як поцілунок в губи

монáхині в чернúчому вбраннí;

 

підвúпивши співати тихо-тихо,

я хочу самогонки ще ковток,

міцної, мов обійми побратимів,

яких уже не бачив років сто;

 

пропúти все, що маю, до послíдку,

попéреду, я знаю, Бóжий суд;

горілки хочу, Гóсподи, горілки!

щоб вúчавити хоч одну сльозý…

 

***

у корчмí сьогодні серед дрýзів

лéгко п’ється й зáтишно сидіть,

сорочúни розстібнýвши ґудзик,

витираю на обличчі піт;

 

з мóдною цигаркою, парáдний,

думаю, хильнýвши, про своє;

скрúпкою скрипáль печé затято –

з душ запíйних сльóзи дістає;

 

бáхурку тримаючи за стéгна,

в схвáльному розчервонíнні морд,

з іншою на брудершáфт під рéгіт

вúпивши, цілýюся в засмóкт;

 

позирає монопóльник згóрда,

як навкóло лярви метушýсь;

із пляшóк горілка ллється гóрлом,

наче дощ крізь рúнви у діжý;

 

підморгнýвши найперсúстій крáлі,

взявши келих, випалив у лоб:

«Скільки проживý ще, я не знаю,

але третя й сьома – за любов;

 

скільки Бог відміряв – не відомо.

скільки роздарую ще троянд?

Гóсподи, прошý в кадúльній втомі,

дай допúти, дай доцілувáть…»

 

***

зажýрний óбрій сóнцем насупóнивсь,

упéвнений роблю в пивнúцю крок,

де за шинквáсом впрáвний монопóльник

босяцькі дýші плýжить гранчакóм;

 

сюдú спускáюсь рéшту дня дожити,

шукаю між друзяками ярмíс,

лимóновим кружáльцем в оковúтій

я кисну у прокýреній корчмі;

 

дзвінкé грошíв’я не цікáвить зовсім –

і чáсто пригощаю всіх підряд,

нехай хропúть, мов очерéт у фóсі,

на лíкоть спéршись, горілчáний брат;

 

я вільний, я не кваплюся нікýди,

течýть в рознíженого сльóзи, бо

самóтність надвечíр’ями смакýє –

моя печаль солóдша за любов…

 

***

я знóв-таки пришкандибáв

в корчмý, як завждú, започúти;

мов гíлля у вóду вербá,

занýрюю дýшу в чарчúну;

 

хильнýвши, як слід, белькочý

спогáдки свої безпричáльні;

шинкáр мене б’є по плечý

по-дрýжньому й сам пригощáє;

 

хитáюся, хай йому грець!

за брáта тут кожен блудяга

й слугує мені вівтарéм

шинквáс, за яким сповідáюсь;

 

в шибкú заглядá вечірóк,

журба з надвечíр’я завбíльшки;

казéнка в шинкý, наче кров,

нуртує в страждéнному тíлі;

 

і вúпивки нáдто сумнí

й від гýльбищ сховáтися нíде;

як в церкві ікóни, в корчмí

карáфки блищать запітнíлі;

 

а сльóзи течýть на гарáзд,

своє допивáю повóлі,

столú, наче коні стоять,

запряжені в бýтлі з гіркóю;

 

сміятися й плáкати ліпш

в цій тúсняві й дýші приїжджим

місúти, мов тісто на хліб,

у кúслому зáпаху дрíжджів;

 

тут кожен такий, як я, смерд,

тут жарти вульгарні і кпúни,

я тут почуваю себé

жовткóм, що у бóрошно вбúли…

 

***

гурт летить у небі лебедячий,

лист пожóвклий приліпúвсь до склá;

у корчмý, де люд сидить пропáщий,

я спускаюсь, щоб дістáтись дна;

 

як знайтú ярúжнику зненáцька

прúхисток і зáтишний спочúн?

і з душí тривоги виринають,

мов з-під снігу кетяги калин;

 

хмáри відбивáються в калюжах,

мов облúччя втомлених блудяг;

а музúки грають невсидючі

і чаркú танцюють на столах;

 

ви не лíзьте у ділá мужúцькі,

бо цей свíт вже тáк онавіснíв;

рáдощі і втрати пережúті

пáвотями зрúнуть з комишíв;

 

хочу, де гудáк гримить затято,

де пляшкú порóжні й голосú,

слíзьми вмúвшись, на коліна стати

і прощéння в Бога попросúть…

 

***

я занýрююсь в темінь киплячу,

де на столиках квіти жоржúн;

зрозумíйте, що я не пиячу,

а лишé намагáюся жить;

 

бо люблю в посидéньках кабáцьких

слухать спóвіді хвáцьких друзяк

й запітнілої пляшки торкáться,

й споглядáть, як стікáє росá;

 

полюбляю посéдіть на ґáнку

відчувáючи головокрýт,

і корóтке убíк видихáння

перед тим, як чарчúну хильнýть;

 

придивіться, цей мóрок – повсюди!

рáнку мúлостивий! уперéд

яблунéвим суцвíттям розхлюпуй

сúву рань на хрусткúй очерéт;

 

у пітьмí лúне мýзика лýнко,

прúйшлі цóкаються; наскінчý

хочу нíжне тепло, яке шлýнком

розливáється, в людях відчýть…

 

***

у корчмí марýджусь, нáче в’язень,

жáлощі гіркóю заплішúв;

підійдú, кобзáрю, до шинквáса,

відкоркóвуй сльóзи із душí;

 

найдорожчий скарб утрáтив зóвсім,

розрізає твердь пташúний клин,

думу вшквар про трьох братів Азóвських,

що з невóлі тýрків утеклú;

 

пирієм затоптаним змизéрнів,

співанúцею, музúко, тіш;

чаркою по струнах вдар, щоб серце

гнало кров судúнами скорíш;

 

покотилась вже моя зорúна…

ти заграй, щоб я ув одну міть

схлúпи, що дихáння перекрúли,

рáзом з бóлем висякати зміг;

 

знаю, що зарáдити не зможеш…

пий до дна – гранчáк як слід обслинь,

загудú басúсто так, щоб море

хвилями дістало мляву синь;

 

всі мої страждáння висвідчáєш

і занýрюєшся співом вглиб;

крапелькú росú на пóвній чарці

піхотúнцю пíшому пошлú…

 

***

і не тиша в душі – марнотá,

як в квартирі подружжя бездітного;

напишу сам до себе листа,

розповім, як живу… смішно? тільки-но

 

тиждень вже, як не їм, не голюсь

(це в стоячій воді живе рýслиця);

ось півчарки розлив на обрýс…

це не руки – душа моя труситься…

 

***

облизáвши в шпротах жирні пальці,

домагáвся в шинкаря не в лад:

научи мене пісéнь бурлáцьких,

щоб я міг з дощáми мандрувáть;

 

повторú мені так сáмо пóвну –

хай живúця обпечé нутрó,

Гóсподи, дай вúдихнути слóво,

що тремтúть, застрягле під ребрóм;

 

знаю, що шукáть спасéння мáрно,

де з келíшками гурчúть мужвá;

плéсо, віддзеркáлюй чóрні хмáри,

щоб журбý з долóнь міг надпивáть;

 

на корчмý спускáю десятúну,

серед лярв і прóщених паскуд;

прóливню, чи вúплакатись встúгну

перш ніж молокóм сади стечуть?

 

як мені жалóбу цю зм’якчúти?

невимóвний скорб загнати в кліть?

цілувáльнику, налий чарчúну,

скúбкою накрúй… нехáй стоїть…

 

***

долúй живúці у карáфку –

чогось зненáцька засумíв!

я за шинквáсом відпирáю

страждáльну дýшу від гріхíв;

 

і сльóзи тóпляться у змóршках,

і рев донóситься міськúй,

хрещýсь чарчúною: «дай, Боже!» –

на закоркóвані пляшкú;

 

мені в цій тúсняві комфóртно,

де кýпчиться змарнілий люд

й крізь тютюнóвий дим плафóни

снопáми світла в очі б’ють;

 

а більшого шукáти – гóді!

я тут безпéчний, як колúсь,

де пáхнуть дрíжджами і пóтом

натéрті лíктями столú;

 

в захóжих пóгляди імлúсті,

сміються й плáчуть заразóм;

тут від жінóк тхне прíлим лúстям,

їдкóю пýдрою й винóм;

 

тут справжнє щось в мовчáнні жéвріє

й голóсить зрáджена любвá;

де цóкання липкúх фужéрів,

як великóдній дзвін в церквáх;

 

негóлений, як зáвжди, скраю

я сам сиджý біля дверей…

шинкáр у борг не наливáє…

й щось оковúта не берé…

 

“Українська літературна газета”, ч. 5 (271), 13.03.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у кіосках «Союздруку»,  а також у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!