по обличчю мокрий сніг батóжить,
псу, що брéше вслід, кричу: «гуджгá!»
я пропив усе, що тільки мóжна,
залишúлись хрéстик і душá;
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ввáлююсь в корчмý, хриплю: «здурíти!
цілувáльнику, дивись, як змок!
теплої мені налий горілки
в склянку по «Марýсин поясóк»;
орандáр частує: «грійся, сúну…»;
я беру посýдину якрáз,
наче гíлка з яблуком у злúву,
трýситься заснíжена рука;
біля побратúмів сíвши скраю,
прúязно: «Дай Боже!» – шепочý;
щоб занюхать вúпите, пірнаю
нíздрями у прúятелів чуб;
а вони сміються: «пригощáйся!
що ж ти бродиш сам о цій порí?»
цóкнувшись, хриплю: «шукаю щастя!»
а вони регóчуть: «аж змарнів!»
ох, яка ж у мене порожнéча,
одинокості боюсь найпáк;
дайте щось накúнути на плечі,
хлюпніть оковитої в гранчáк;
Господи, не дай протверезíти…
грішну дýшу вúбав, далебí…
людоньки, прошý вас напослíдок –
хрéстика недóрого купíть…
***
у корчмí засидíлись допíзна,
уже вкотре подужали чвéртку;
а життя, мов горілка, не лізе,
і від жартів набрúдливих вéрне;
а мені призволятись – абúде,
бо дивлюся на світло крізь склянку;
і мені все одно вже, чи пúти,
чи не пúти, сміятись чи плáкать;
запітнíлі протер окуляри,
за столом хилитáюсь непéвний;
горілчáні брати замовляють
і частýють, регóчучи з мене;
вже не знаю, чи зможу удрýге
розпочáти, зневíривсь відкóли,
а у мене обличчя запухле,
а у мене душа захолóла…
***
я сьогóдні небом розговíвсь,
а туман тече, мов запікáна,
голова моя важка, як дзвін,
у який гамсéлять спозарáнку;
і чомусь всерéдині так зле,
наче серце хто моє зіжмáкав,
я стою й хитáюся, мов клен,
мжúчкою набрáжившись по шáпку;
сновигáє повз байдýжий люд,
я присів змарнілий на обóчу,
вúвідок примíтивши, дивлюсь,
як собаченята сýку смóкчуть;
і такий стискає негарáзд,
у брукíвку посміхнýвсь натýжно;
наче лист пожовклий, що зірвавсь,
журавлúне крюкання зачувши;
промайнули радощі мигкóм;
Гóсподи, чому так жúти вáдко?
сýко, шерехáтим язиком
оближú мене своїм щенятком…
***
не бажайте мені будь лáска
ані щáстя, анí любóві;
я розталій сніжинці заздрю,
хуртовúна пройшлá відкóли;
трýнок вúпитий – не закýшую,
я – розкóшланий, водохрéсний!
краще мовчки потисніть руку
й подивіться на мене чесно;
хай лапаті сніжинки липнуть
до неголених щік змарнілих;
на Різдво побажайте скúпня,
щоб аж скло від лисиць дзвеніло;
доки стелиться сніг парадний
і зволóжується одéжа,
побажайте мені потрáпить,
під хуртечу – так плáкать легше;
бо замружившись, дуже часто
бачу посмішку світлу, райську…
краще повну налúйте чарку
і накрúйте її окрáйцем…
***
горілки хочу, Гóсподи, горілки!
щоб вúмити всерéдині весь бруд,
призвóль мені в шинкý хочá би зрíдка
із чáрочки гранчáстої хильнуть;
щоб дýшу відігріти закоцюблу –
у кéлих оковúтої хлюпнíть,
холодної, як поцілунок в губи
монáхині в чернúчому вбраннí;
підвúпивши співати тихо-тихо,
я хочу самогонки ще ковток,
міцної, мов обійми побратимів,
яких уже не бачив років сто;
пропúти все, що маю, до послíдку,
попéреду, я знаю, Бóжий суд;
горілки хочу, Гóсподи, горілки!
щоб вúчавити хоч одну сльозý…
***
у корчмí сьогодні серед дрýзів
лéгко п’ється й зáтишно сидіть,
сорочúни розстібнýвши ґудзик,
витираю на обличчі піт;
з мóдною цигаркою, парáдний,
думаю, хильнýвши, про своє;
скрúпкою скрипáль печé затято –
з душ запíйних сльóзи дістає;
бáхурку тримаючи за стéгна,
в схвáльному розчервонíнні морд,
з іншою на брудершáфт під рéгіт
вúпивши, цілýюся в засмóкт;
позирає монопóльник згóрда,
як навкóло лярви метушýсь;
із пляшóк горілка ллється гóрлом,
наче дощ крізь рúнви у діжý;
підморгнýвши найперсúстій крáлі,
взявши келих, випалив у лоб:
«Скільки проживý ще, я не знаю,
але третя й сьома – за любов;
скільки Бог відміряв – не відомо.
скільки роздарую ще троянд?
Гóсподи, прошý в кадúльній втомі,
дай допúти, дай доцілувáть…»
***
зажýрний óбрій сóнцем насупóнивсь,
упéвнений роблю в пивнúцю крок,
де за шинквáсом впрáвний монопóльник
босяцькі дýші плýжить гранчакóм;
сюдú спускáюсь рéшту дня дожити,
шукаю між друзяками ярмíс,
лимóновим кружáльцем в оковúтій
я кисну у прокýреній корчмі;
дзвінкé грошíв’я не цікáвить зовсім –
і чáсто пригощаю всіх підряд,
нехай хропúть, мов очерéт у фóсі,
на лíкоть спéршись, горілчáний брат;
я вільний, я не кваплюся нікýди,
течýть в рознíженого сльóзи, бо
самóтність надвечíр’ями смакýє –
моя печаль солóдша за любов…
***
я знóв-таки пришкандибáв
в корчмý, як завждú, започúти;
мов гíлля у вóду вербá,
занýрюю дýшу в чарчúну;
хильнýвши, як слід, белькочý
спогáдки свої безпричáльні;
шинкáр мене б’є по плечý
по-дрýжньому й сам пригощáє;
хитáюся, хай йому грець!
за брáта тут кожен блудяга
й слугує мені вівтарéм
шинквáс, за яким сповідáюсь;
в шибкú заглядá вечірóк,
журба з надвечíр’я завбíльшки;
казéнка в шинкý, наче кров,
нуртує в страждéнному тíлі;
і вúпивки нáдто сумнí
й від гýльбищ сховáтися нíде;
як в церкві ікóни, в корчмí
карáфки блищать запітнíлі;
а сльóзи течýть на гарáзд,
своє допивáю повóлі,
столú, наче коні стоять,
запряжені в бýтлі з гіркóю;
сміятися й плáкати ліпш
в цій тúсняві й дýші приїжджим
місúти, мов тісто на хліб,
у кúслому зáпаху дрíжджів;
тут кожен такий, як я, смерд,
тут жарти вульгарні і кпúни,
я тут почуваю себé
жовткóм, що у бóрошно вбúли…
***
гурт летить у небі лебедячий,
лист пожóвклий приліпúвсь до склá;
у корчмý, де люд сидить пропáщий,
я спускаюсь, щоб дістáтись дна;
як знайтú ярúжнику зненáцька
прúхисток і зáтишний спочúн?
і з душí тривоги виринають,
мов з-під снігу кетяги калин;
хмáри відбивáються в калюжах,
мов облúччя втомлених блудяг;
а музúки грають невсидючі
і чаркú танцюють на столах;
ви не лíзьте у ділá мужúцькі,
бо цей свíт вже тáк онавіснíв;
рáдощі і втрати пережúті
пáвотями зрúнуть з комишíв;
хочу, де гудáк гримить затято,
де пляшкú порóжні й голосú,
слíзьми вмúвшись, на коліна стати
і прощéння в Бога попросúть…
***
я занýрююсь в темінь киплячу,
де на столиках квіти жоржúн;
зрозумíйте, що я не пиячу,
а лишé намагáюся жить;
бо люблю в посидéньках кабáцьких
слухать спóвіді хвáцьких друзяк
й запітнілої пляшки торкáться,
й споглядáть, як стікáє росá;
полюбляю посéдіть на ґáнку
відчувáючи головокрýт,
і корóтке убíк видихáння
перед тим, як чарчúну хильнýть;
придивіться, цей мóрок – повсюди!
рáнку мúлостивий! уперéд
яблунéвим суцвíттям розхлюпуй
сúву рань на хрусткúй очерéт;
у пітьмí лúне мýзика лýнко,
прúйшлі цóкаються; наскінчý
хочу нíжне тепло, яке шлýнком
розливáється, в людях відчýть…
***
у корчмí марýджусь, нáче в’язень,
жáлощі гіркóю заплішúв;
підійдú, кобзáрю, до шинквáса,
відкоркóвуй сльóзи із душí;
найдорожчий скарб утрáтив зóвсім,
розрізає твердь пташúний клин,
думу вшквар про трьох братів Азóвських,
що з невóлі тýрків утеклú;
пирієм затоптаним змизéрнів,
співанúцею, музúко, тіш;
чаркою по струнах вдар, щоб серце
гнало кров судúнами скорíш;
покотилась вже моя зорúна…
ти заграй, щоб я ув одну міть
схлúпи, що дихáння перекрúли,
рáзом з бóлем висякати зміг;
знаю, що зарáдити не зможеш…
пий до дна – гранчáк як слід обслинь,
загудú басúсто так, щоб море
хвилями дістало мляву синь;
всі мої страждáння висвідчáєш
і занýрюєшся співом вглиб;
крапелькú росú на пóвній чарці
піхотúнцю пíшому пошлú…
***
і не тиша в душі – марнотá,
як в квартирі подружжя бездітного;
напишу сам до себе листа,
розповім, як живу… смішно? тільки-но
тиждень вже, як не їм, не голюсь
(це в стоячій воді живе рýслиця);
ось півчарки розлив на обрýс…
це не руки – душа моя труситься…
***
облизáвши в шпротах жирні пальці,
домагáвся в шинкаря не в лад:
научи мене пісéнь бурлáцьких,
щоб я міг з дощáми мандрувáть;
повторú мені так сáмо пóвну –
хай живúця обпечé нутрó,
Гóсподи, дай вúдихнути слóво,
що тремтúть, застрягле під ребрóм;
знаю, що шукáть спасéння мáрно,
де з келíшками гурчúть мужвá;
плéсо, віддзеркáлюй чóрні хмáри,
щоб журбý з долóнь міг надпивáть;
на корчмý спускáю десятúну,
серед лярв і прóщених паскуд;
прóливню, чи вúплакатись встúгну
перш ніж молокóм сади стечуть?
як мені жалóбу цю зм’якчúти?
невимóвний скорб загнати в кліть?
цілувáльнику, налий чарчúну,
скúбкою накрúй… нехáй стоїть…
***
долúй живúці у карáфку –
чогось зненáцька засумíв!
я за шинквáсом відпирáю
страждáльну дýшу від гріхíв;
і сльóзи тóпляться у змóршках,
і рев донóситься міськúй,
хрещýсь чарчúною: «дай, Боже!» –
на закоркóвані пляшкú;
мені в цій тúсняві комфóртно,
де кýпчиться змарнілий люд
й крізь тютюнóвий дим плафóни
снопáми світла в очі б’ють;
а більшого шукáти – гóді!
я тут безпéчний, як колúсь,
де пáхнуть дрíжджами і пóтом
натéрті лíктями столú;
в захóжих пóгляди імлúсті,
сміються й плáчуть заразóм;
тут від жінóк тхне прíлим лúстям,
їдкóю пýдрою й винóм;
тут справжнє щось в мовчáнні жéвріє
й голóсить зрáджена любвá;
де цóкання липкúх фужéрів,
як великóдній дзвін в церквáх;
негóлений, як зáвжди, скраю
я сам сиджý біля дверей…
шинкáр у борг не наливáє…
й щось оковúта не берé…
“Українська літературна газета”, ч. 5 (271), 13.03.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у кіосках «Союздруку», а також у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.