Корабель на мансарді

189

 
Аркадій СУЧЕВ’ЯНУ (Молдова)
 
– Що то за шум, чи то вітер б’є в борт?
– О, ні, то вже присмерк, то присмерк, Мілорд.
– А тінь на воді? Чи то місяць сіяє?
– Та ні, то вас човен давно вже чекає.
– За руку мене хто веде за собою?
– Не впізнаєте? Це та, що з косою.
– Мілорд, рапортую: флот не на параді,
А наш корабель тепер ось на мансарді.
 
Казки застарілі
Пробачте мені, мої Брати Грімм,
і ви, шановний старче Ганс Крістіан Андерсен,
я змушений вам про це сказати,
що казки ваші дещо уже застаріли,
одежа чудес добряче протерлась на ліктях
і тепер ніяка хімічна чистка
не здатна вивести з неї
бруд і плями.
 
Бачите, вельмишановні,
настає день, коли здивовано враз відкриваєш,
що Снігова Королева носить блузи
і відвідує щотижня дискотеку,
що у Червоної Шапочки вийшов із ладу телевізор
і вона просить вовка його ремонтувати,
що лампа Аладіна була кинута
до старих речей,
а хлопчик став благороднішим,
не поспішає крикнуть: «А король голий».
 
Даремно створюємо собі ілюзії: між антрекотом
і килимом-самольотом
вибирається завжди перший.
 
Так! Мої добродії Брати Грімм,
і ви, шановний старче Ганс Крістіан Андерсен,
настає день, коли феї старіють,
настає день, коли хатка із коржиків руйнується,
а одежу чудес треба уже лицювати.
 
Спротив Геракліту
Коли увійшов я в річку на дворі світало
не відчувався плин води
крізь плоть прозору скелет мій молодий
виблискував славно.
«До дідька того Геракліта, – усім я гордо прокричав, –
я той хто перший скупатись може двічі
у тій самій воді» – і ждав коли вода
круг мене плівкою візьметься,
а після біг я до пониззя річки
аби піймати воду з моїм відбитком в ній
«К чорту грека, – я кричав, –
з усією його діалектикою і правилами незмінними»
і знову біг я до пониззя річки
та щоразу вода була іншою
все інші та інші контури мерхливі,
і віддзеркалюється, і лінії, і грані
«Бачиш, річка вже кінчається» – кричав
мій Ангел з берега
та не хотів його я чути, крім голосу своєї крові,
що мій скелет спесиво омиває
і я кричав: «Не хочу знати
ніяких принципів фундаментальних,
дайте спокій з отим безглуздим panta rhei»
і біг щоб піймати ту воду в якій віддзеркалився я раніш
та вода була інша
завжди і завжди інша інша інша
Вечоріло коли бистру течію
поглинуло море німе невідоме
річка закінчилась і вже тепер
я плив по воді неземній і немов онімілій,
віддзеркаленій в собі.
Не було течії, ні хвиль, не було краю
«Пункт Альфа це, – сказав собі, – о! звідси я
не зможу вже продовжувати експерименти»
«Ти річку змарнував свою, тепер вже другу
не матимеш повік ніколи, бо нерозумний ти, як всі»,
сказав печальний Ангел
та й пішов.
 
Портрет кінця століття
В курантах уже чутно цифру сьому,
Що шурхотить, як в м’якоті хробак,
В нас рок плює, ґаздує він в усьому,
І сальто смерть викручує усмак.
І плещуть десь добродії нікчемні,
З маїсу чавлять трансцендентність вмить,
Для роботів вигадують учені
Чуття, щоб в душі їх свинцеві влить.
Так, panta rhei! Все міняється.
І мінус вже перетворивсь на плюс,
Брехня в чужу одежу одягається,
За безцінь правду спродує комусь.
В химерних снах існуємо щоднини,
Як знать, що липа думає про нас,
Любов квапливо лічить нам години,
Бракує ідеалів їй щораз.
Жирує гусінь у божественних плодах,
Нектар збирають бджоли і пилок.
І Атлантида у акулячих зубах,
У їхнім цирку фарсів й помилок.
Так, біржова ціна життя на спаді,
В органі Баха бронхи в болячках,
А мир стоїть частіш на барикаді
З кривавою гвоздикою в руках.
 
Магічна лілея
Чом я лілей талан не можу мати?
Годинником би стати на воді,
Стрімкіше стріл летіла б мить тоді,
В цвітіні білім вчився б я страждати.
 
Я процідив би все що є на дні,
Огидну твань, що там лежить без міри,
Щоб до води не мав я недовіри,
Тягав би з мулу перли чарівні.
 
Я баштою стояв би в безнадії,
Якій білує стіни місяць вічний,
Заглиблений в гармонію і мрії,
 
Осяявши холодну глиб оту,
Перетворив би світлом я магічним
Усе болото в гальку золоту.
 
Міоріца*
Отой чабан, що родом із вершин Карпат,
душа його з небес нам сяє свято.
Тим двом, хто вбив його, він був як брат,
через криваву жертву – він мій тато.
 
Як ми йдемо із роду в рід крізь час
і нить одна ріднить нас і єднає,
Так він крізь мене з дойною щораз
Скривавлені отари проганяє.
 
І тіні двох убивць за мною шляхом
У надвечір’ї, крадучись, ідуть,
По голові щоб вдарить й одним махом
Його в мені ще раз убить, мабуть.
 
Якщо у сяйві місяця старого
Умру я від злодійського удару,
Тоді чабан той вже крізь сина мого
Гонитиме скривавлені отари.
 
Я чую – крізь чоловіків щораз
Проходить він, отар не покидає.
Своєю жертвою зріднив він нас
І дав любов, що смерть перемагає!
__________________
* Міоріца – найдавніша віршована легенда в усному фольклорі молдаван про їхнього пращура, убитого заздрісниками – волохом і угорцем.
 
Привид
Півники бляшані
співали вже утретє
на куполі церкви Святої Ельфтерії.
Ангел зблизька пильнував
мою душу, що розлучилася
з матерією.
 
Справи вишикувались
Переді мною.
Ангел каже: цілуй їхню тінь,
голоси над ними.
Завтра сірітиме
ледь
окропи їх, як матимеш час,
кров’ю і слізьми своїми.
 
Секунда, якою я є
Горить ще в годиннику світу
І кида в минуле своє
Крихту солоного сліду
Секунда, якою є я.
 
Я чую з вітрів, із каміння,
Від Бога, як Хронос цькує
Собаками – злющим створінням –
Секунду, якою є я.
 
На подив я айстру спитаю,
Веселку, що в небі стає:
«До вас у житті долинає
Секунда, якою я є?»
 
Чи чутно, чи видно, як грає
Вогонь, де наймення моє
Горить, і з ним в слові зникає
Секунда, якою я є?
 
Ви, трави й правічні Карпати,
Ви, скелі, де блискавка б’є –
Траплялося вам святкувати
Секунду, якою я є?
 
А вік наш все важче зітхає,
Злий вітер із космосу б’є,
Любіть мене справи – минає
Секунда, якою я є.
 
 
Учень Гомера (І)
 
Були ми ватагою душ непорочних,
що мріяли про професію,
необачні авангардисти
нишпорили в гардеробі літератури,
ми, шарпаки, писали
до Книги Марнослів’я.
 
Старий за пюпітром сидів дерев’яним,
мов Сеньор Ордену Єзуїтської Поезії.
«Дряпни нігтем стіну ось цю, – мені каже. –
А тепер скажи, що ти бачиш?»
«Бачу пекло – кажу. – Так, не помиляюсь:
бачу його обличчя».
Старий усміхнувсь загадково
і з осяйним лицем шепнув Великому Писарю:
«Може залишитись: хлопець має
відчуття реалій».
 
Учень Гомера (ІІ)
«Оце гільйотина, –
промовив Професор. –
Маєш можливість одною рукою тримати голову,
а другою зможеш привести у дію оцю рукоятку
і будеш ти одночасно собі
і жертвою, і катом.
Пам’ятай, що життя залежить
від кількості крові твоєї,
якою живиться ця гільйотина.
Ніщо не прискорить так кровообіг,
Як цей старанний міцний механізм,
що є наче замкненим колом –
побільше надії й відваги,
відваги й надії…»
Піднявши з землі мою голову
Й поклавши на місце,
Професор сказав:
«А тепер опиши все, що ти відчув!»
 
Дорога в пекло

Пора року у пеклі.

                        Артур Рембо

 
Поезія знову з підрізаними венами
 
Боже, яка ж пора року
нині у пеклі тому
бо сниться мені Артур Рембо
блідий, з волоссям забарвленим в синє?
 
Поза плоттю
Здається що вже не існує питань
душа помирає розбита
поміж коліс зубчастих тіла
 
А чи слово може дати відчуття ситості
яку дає нам хліб і риба
із параболи?
 
Списуючи папір, я не робив того
щоб множити самотність і даремність
і всі інші, що в світі є,
печалі
 
Чому, Боже,
ти замостив дорогу в пекло головами
славетних поетів?
 
Дискурс про коліщатко зубчасте
«Добре виглядає коліщатко в Механізмі,
гарною є доктрина руху» – почулися
якось ніччю голоси
Наполеона і Савонароли
«Вона є кротом діалектики,
укус його творить історію» – з далеких часів і епох
почулися голоси Генріха Шостого
і Ріхарда Третього,
голоси всіх Людовиків і Фердинандів,
а за ними голоси інших чоловіків, що несли
війни Венеції, Мілану, і Неаполю
«Воно може мати подобу Бога,
або черв’яка, це не має значення –
мета виправдовує засоби» – чути десь шепіт
і голос майже співаючий Нікколо Макіавеллі.
«Воно може існувати тільки в агрегаті,
душа його – душа колективна, і воно
не може мати життя особистого. Тому
залиште його схованим в Механізмі,
там його місце, залиште чортові
нехай згниють йому кості в тому Механізмі» –
долинули ще кілька голосів інших достойників,
і в тій великій тиші, що стояла в кімнаті,
несподівано відкрилася мені фундаментальна істина
про мене.
 

Переклад з румунської

Володимира Пояти

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!