Коли сняться птахи…

279

***

Цікаво,

коли
думає птаха?

Чи
тоді,

коли
високо в блакиті ширяє,

чи
пізніше,

коли
відпочиває на гілці,

втомившись
від польоту?

 

***

Твердо
стояти.

Ні
кроку назад,

доки
не звалить ураган,

або
гострий метал

не
розітне гілку життя…

І
ніколи на них

не
висить бутафорське листя.

……………………..

Берімо
ж приклад

з
дерев.

 

***

На
велику блакитну кульку

схоже
було дитинство…

І
ще було шосе…

До
маленької білої школи

бігли
ми зранку,

весело
галасуючи.

І,
певно,

щиро
бажали нам щастя

коні,

які
на цьому широкому шосе

неодмінно

губили
підкови.

 

***

У
міському саду

мами
плели рукавички,

а
малята в пісочниці

пробивали
довгий тунель…

 

Двійко
стареньких

сиділи
на вицвілій лавочці.

Вони
не знали одне одного,

мовчки
грілися на сонці,

подивлялись
на ігри дитячі,

і
раптом один із них

запитав
свого сусіда:

«Як
ви гадаєте,

що
бачать у сні ластівки?»

Сусід
не здивувався,

лише
глянув на сонце

і
мовив серйозно й печально:

«Навіщо
ж ластівкам сни,

вони
й так

літають…»

 

***

Ні
води вже не доливаєш,

ані
зерна не сиплеш.

І
пальцем тицяти в клітку

тобі
набридло…

Походжаєш,
сердитий, туди-сюди

і
погрожуєш,

що
перепаде комусь на горіхи:

мовляв,
обвели навколо пальця,

підсунули
бозна що…

……………………………….

А
подумай –

хіба
ж ця красива пташина німа?

Може,
вона просто не хоче

розмовляти
з тобою…

 

***

…А
тоді

я
побачив тебе!

 

Усе
життя нипав

якимись
довжелезними

понурими
коридорами –

і
раптом

надибав
у темряві

заховане
кимось сонце.

 

УВЕЧЕРІ НА
ЕСКАЛАТОРІ МЕТРО

Запруджений
утомленими

людьми,

залитий
тьмяним світлом

довгий
похилий тунель…

Одні
рухомі сходи

везуть
мене разом з усіма

униз,

а
інші

везуть
догори усміхненого

чоловіка.

Стоїть
він,

а
поруч – маленький саджанець,

мовби
трішки дивакувате

всиновлене
дитя.

 

***

Понад
цілим селом пролетіли

і
в нашім саду

                        зібралися

                                   зграйкою.

 

Щасливим

я
був того дня:

на
маленьке деревце,

яке
я власноруч посадив,

птахи
присіли.

 

***

Як
же допомогти

квітам-нетямам

на
наших верандах,

які
хоч і не раз

бачили
крізь шкло,

але
так і не знають,

що
таке дощ…

 

***

Єдиний

на
світі

щасливий

світлячок:

він
і літає,

і
при цьому ще й

світить.

 

***

Якщо
перед тим, як вона з’явилася,

ти
не сидів біля свого вікна

у
тривалій задумі,

хіба
ж ти зможеш збагнути,

яка
прекрасна

пташка,

що
прилетіла в сад

і
присіла на вишневій гілці…

 

 

***

Звісно,
ми стрибаємо, тішимося,

мокрі
як хлющ, –

а
незле було б пам’ятати,

що
ця тепла літня злива

належить
он тій квітці,

до
неї прийшов цей дощ.

 

 

***

А
може, зізнаємося,

що
до кожного з нас

колись
та приходив

тихий
нічний гість,

і
хоча він щиросердно

пропонував,

ба
навіть слізно благав,

але
ми –

на
те, щоб перетворитися

на
птахів, –

так
і не погодилися.

 

***

Сподіваюсь,

            ви не образитеся

на
одне моє

            чемне прохання…

…………………………….

У
кожної троянди

є
свій соловей,

а
тому,

якщо
ви в кімнаті троянди

розводите,

то,
будь ласка, не забувайте,

що
уночі

вікна
мають бути відчинені.

 

***

Я
б цілісінький день простояв

біля
старої гойдалки

і
цілісінький день розгойдував би

усміхнених
дітлахів.

А
вночі

тут
і заснув би

під
старим розлогим деревом…

І
хай би місячне сяйво

повільно
й обережно

перетікало
на ці

втомлені
за день руки.

 

ОРАНЖЕРЕЯ

У
вкритому інеєм саду

серед
великих дерев –

скляні
дирижаблі,

            немовби щойно

хтозна
звідкіль прибули…

І
над якими ж країнами пролітати,

і
світлом

            якого сонця

                        наповнилися,

чи
в блакиті

            якого неба

                        літали,

що
всі пасажири –

добрі
й погані –

перетворились
на квіти?

 

***

Невже
ти не хочеш стати

учителем
першачків

і
скидатись на дуба,

що
стоїть посеред фіалок,

на
дуба, який і сам

ароматом
фіалок пропах?

 

***

Ти
ба, який щокастий!…

У
всьому новенькому,

таким
милим,

таким
солодким

ти
був того дня,

ніби
кравець, перш ніж

пошити
тобі костюмчик,

нитки
протягнув крізь липкі

чурчхели.

 

МЕТЕЛИК

Скільки
там він живе –

лише
відколи зійде сонце і заки зайде, –

а
все одно встигає

мовчазним,
безнадійним,

смішним

і…
великим почуттям

одну
квітку покохати.

 

***

Стрепенулося
моє серце…

Як
легко

з
мого балкона

до
твого

перелетів

білокрилий
голуб.

 

***

А
ти сам-саміський…

Довкола
лише ніч.

Печально
дивишся в небо

і
раптом завважуєш:

ота
он зірка

виблискує
так,

ніби
щойно

якась
дівчина

тримала
її

на
своїй долоні.

 

***

Виявляється,
існував колись

такий
народ,

у
мові якого

не
було слова «маленький»,

і
щоб це означити,

вони
казали:

«Наче
крило птаха, народженого

в
клітці…»

 

***

Літня
жінка

продає
квіти.

І
такий смуток на її обличчі,

ніби
виставила на прилавок

усі
букети,

які
їй колись подарували.

 

***

Не
лякайтеся гуркоту грому

і
не чекайте з трепетом серця,

що
проллються

карою

за
гріхи наші

вогненні
дощі.

Нам
достатньо і тої кари,

що
пролетять ластівки

мимо

і
ніколи вже не присядуть

відпочити

на
наші плечі.

 

ВЕСНА

Тихі
сутінки.

У
сквері біліє кущ у цвіту.

По
вулиці біжить жінка.

Вона
схожа на барвистого

метелика,

чудовного
метелика,

зляканого
тим,

що
він довго сидів на старій

дзвіниці,

аж
тут раптом –

ударили

в
дзвони.

 

З грузинської переклав

Іван Андрусяк

 

м.
Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!