***
Цікаво,
коли
думає птаха?
Чи
тоді,
коли
високо в блакиті ширяє,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
чи
пізніше,
коли
відпочиває на гілці,
втомившись
від польоту?
***
Твердо
стояти.
Ні
кроку назад,
доки
не звалить ураган,
або
гострий метал
не
розітне гілку життя…
І
ніколи на них
не
висить бутафорське листя.
……………………..
Берімо
ж приклад
з
дерев.
***
На
велику блакитну кульку
схоже
було дитинство…
І
ще було шосе…
До
маленької білої школи
бігли
ми зранку,
весело
галасуючи.
І,
певно,
щиро
бажали нам щастя
коні,
які
на цьому широкому шосе
неодмінно
губили
підкови.
***
У
міському саду
мами
плели рукавички,
а
малята в пісочниці
пробивали
довгий тунель…
Двійко
стареньких
сиділи
на вицвілій лавочці.
Вони
не знали одне одного,
мовчки
грілися на сонці,
подивлялись
на ігри дитячі,
і
раптом один із них
запитав
свого сусіда:
«Як
ви гадаєте,
що
бачать у сні ластівки?»
Сусід
не здивувався,
лише
глянув на сонце
і
мовив серйозно й печально:
«Навіщо
ж ластівкам сни,
вони
й так
літають…»
***
Ні
води вже не доливаєш,
ані
зерна не сиплеш.
І
пальцем тицяти в клітку
тобі
набридло…
Походжаєш,
сердитий, туди-сюди
і
погрожуєш,
що
перепаде комусь на горіхи:
мовляв,
обвели навколо пальця,
підсунули
бозна що…
……………………………….
А
подумай –
хіба
ж ця красива пташина німа?
Може,
вона просто не хоче
розмовляти
з тобою…
***
…А
тоді
я
побачив тебе!
Усе
життя нипав
якимись
довжелезними
понурими
коридорами –
і
раптом
надибав
у темряві
заховане
кимось сонце.
УВЕЧЕРІ НА
ЕСКАЛАТОРІ МЕТРО
Запруджений
утомленими
людьми,
залитий
тьмяним світлом
довгий
похилий тунель…
Одні
рухомі сходи
везуть
мене разом з усіма
униз,
а
інші
везуть
догори усміхненого
чоловіка.
Стоїть
він,
а
поруч – маленький саджанець,
мовби
трішки дивакувате
всиновлене
дитя.
***
Понад
цілим селом пролетіли
і
в нашім саду
зібралися
зграйкою.
Щасливим
я
був того дня:
на
маленьке деревце,
яке
я власноруч посадив,
птахи
присіли.
***
Як
же допомогти
квітам-нетямам
на
наших верандах,
які
хоч і не раз
бачили
крізь шкло,
але
так і не знають,
що
таке дощ…
***
Єдиний
на
світі
щасливий
світлячок:
він
і літає,
і
при цьому ще й
світить.
***
Якщо
перед тим, як вона з’явилася,
ти
не сидів біля свого вікна
у
тривалій задумі,
хіба
ж ти зможеш збагнути,
яка
прекрасна
пташка,
що
прилетіла в сад
і
присіла на вишневій гілці…
***
Звісно,
ми стрибаємо, тішимося,
мокрі
як хлющ, –
а
незле було б пам’ятати,
що
ця тепла літня злива
належить
он тій квітці,
до
неї прийшов цей дощ.
***
А
може, зізнаємося,
що
до кожного з нас
колись
та приходив
тихий
нічний гість,
і
хоча він щиросердно
пропонував,
ба
навіть слізно благав,
але
ми –
на
те, щоб перетворитися
на
птахів, –
так
і не погодилися.
***
Сподіваюсь,
ви не образитеся
на
одне моє
чемне прохання…
…………………………….
У
кожної троянди
є
свій соловей,
а
тому,
якщо
ви в кімнаті троянди
розводите,
то,
будь ласка, не забувайте,
що
уночі
вікна
мають бути відчинені.
***
Я
б цілісінький день простояв
біля
старої гойдалки
і
цілісінький день розгойдував би
усміхнених
дітлахів.
А
вночі
тут
і заснув би
під
старим розлогим деревом…
І
хай би місячне сяйво
повільно
й обережно
перетікало
на ці
втомлені
за день руки.
ОРАНЖЕРЕЯ
У
вкритому інеєм саду
серед
великих дерев –
скляні
дирижаблі,
немовби щойно
хтозна
звідкіль прибули…
І
над якими ж країнами пролітати,
і
світлом
якого сонця
наповнилися,
чи
в блакиті
якого неба
літали,
що
всі пасажири –
добрі
й погані –
перетворились
на квіти?
***
Невже
ти не хочеш стати
учителем
першачків
і
скидатись на дуба,
що
стоїть посеред фіалок,
на
дуба, який і сам
ароматом
фіалок пропах?
***
Ти
ба, який щокастий!…
У
всьому новенькому,
таким
милим,
таким
солодким
ти
був того дня,
ніби
кравець, перш ніж
пошити
тобі костюмчик,
нитки
протягнув крізь липкі
чурчхели.
МЕТЕЛИК
Скільки
там він живе –
лише
відколи зійде сонце і заки зайде, –
а
все одно встигає
мовчазним,
безнадійним,
смішним
і…
великим почуттям
одну
квітку покохати.
***
Стрепенулося
моє серце…
Як
легко
з
мого балкона
до
твого
перелетів
білокрилий
голуб.
***
А
ти сам-саміський…
Довкола
лише ніч.
Печально
дивишся в небо
і
раптом завважуєш:
ота
он зірка
виблискує
так,
ніби
щойно
якась
дівчина
тримала
її
на
своїй долоні.
***
Виявляється,
існував колись
такий
народ,
у
мові якого
не
було слова «маленький»,
і
щоб це означити,
вони
казали:
«Наче
крило птаха, народженого
в
клітці…»
***
Літня
жінка
продає
квіти.
І
такий смуток на її обличчі,
ніби
виставила на прилавок
усі
букети,
які
їй колись подарували.
***
Не
лякайтеся гуркоту грому
і
не чекайте з трепетом серця,
що
проллються
карою
за
гріхи наші
вогненні
дощі.
Нам
достатньо і тої кари,
що
пролетять ластівки
мимо
і
ніколи вже не присядуть
відпочити
на
наші плечі.
ВЕСНА
Тихі
сутінки.
У
сквері біліє кущ у цвіту.
По
вулиці біжить жінка.
Вона
схожа на барвистого
метелика,
чудовного
метелика,
зляканого
тим,
що
він довго сидів на старій
дзвіниці,
аж
тут раптом –
ударили
в
дзвони.
З грузинської переклав
Іван Андрусяк
м.
Київ