Душі я сказав –
змирися!
І ніч хай впаде на
тебе –
Ніч Господня буде.
Т. С. Еліот
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
***
Два рази ще зійде молодик
І поверне до третього кругу,
Доки кинуто буде рушник
Цей від пругу до пругу.
Ще ізвечора на небесах
Мені ранок, як месу, пророчив
Молодик на морозі скресав,
Щоб здавався молодшим.
Я з тобою в цю зиму ввійду,
Все устигну і все надолужу,
Як ітимемо ми по льоду
За останніми, друже.
Буде грай там, воронячий грай,
Голоси там лунатимуть хрипко,
Так дзвенить пересохлий курай
Або схлипує зрадою скрипка.
І замерзлі чи вмерзлі у твердь
Хори ангельські заспівають,
Що далеко-далеко та смерть,
Коли справді вмирають.
Що є Миргород й річка Хорол,
І з Різдва мені меса
З-під ребра б’є, мов пугача кров,
У промерзлі чересла.
І вивалює звідкись вертеп,
Де на демоні демон,
З рипом репом чиновничий стеб
Володіє “Едемом”.
Де в кутку довгоносий грифон,
Наче Гоголь, сидить до сьогодні.
Аве Отче, та це ж Аваддон,
А під нами – безодні.
Так, ще двічі зійде молодик
Над апостольським прахом,
І народиться з хаосу крик,
І сокирою – в плаху.
***
Сьогодні вбито короля
Прикрас для новорічних свят,
Сьогодні садо-мазо-кат,
Середньовічний азіат,
Піймав його на мотиля.
Піймав не рибку золоту,
Яка кружля на каруселі
Під сміх і вигуки веселі
І дикі танці на льоду.
Якоїсь драми куль дірками
У склі авто – фінальний акт
Замкнув ляльковий фабрикант;
Усі ялинки іграшками
По ньому дзенькали у такт.
З газетних яток дух фекалій
Нагадував прадавні дні –
Часи кривавих вакханалій
У вражій нашій стороні.
Часи, розцвічені в троянди,
Сорочку білу багрянять.
Кров бризка на цукерок фанти,
Кров проступа крізь аксельбанти
І мить спиняє слово “мать…”
А що вони насправді мають,
Не честь рятуючи, не дім,
Що вже дорожча Колима їм,
А честь дешевша за калим!
Кому ж на прю ставати з часом?
Заповідати що синам?
Перед яким іконостасом
(Не по-геройськи з вихилясом)
Гріхи відмолювати нам?
ОЛЕСЮ Б-НІ
Гер мокрогубий і голомозий
Косить під вурдалака
І мочить державні клейноди,
Як нарбутівський собака.
***
Вона прийшла до тої хати –
Хоча б старим його побачить,
Бо їй казали “йшли солдати”.
Бо скільки можна тільки й ждати?
Життя одного не настачить.
Він так хотів її побачить,
Хоч після себе, хоч по тому,
Як стане сивим і незрячим,
Як скаже смерть йому: “Козаче,
Ти не потрібен вже нікому”.
Вона, як чайка при дорозі,
Стояла біля того двору,
Коли з’явилась на порозі
Мари старої тінь прозора
І чулось – янголи голосять.
То час межу життя означив,
То гострим лезом час гарячий
Ввійшов у мушлю поміж стулок.
Водою в ноги їй хлюпнуло.
Він так хотів її побачить,
Але життя раніш минуло.
***
Гудів бляшанкою бомонд
до комсомольських свят.
Гукали в рупори: – Рот фронт!
безбожник і кастрат.
І біля розтруба сурми
двоїлося жало:
щоб вітер віяв з Колими,
та щоб не замело.
Одних ловили на живця,
а решту – в Биківню,
в льохах Жовтневого “двірця”
“рубали на корню”.
Усіх “нацюг” і “буржуїв”
до ‘дного клали “рва”,
а хтось в юродивих сліпців
шукав живі слова.
Цукрозаводчик Ліберман
гойдавсь на люстрі там,
куди, тримаючи наган,
прийшов новітній хам.
Цукрозаводчик Ліберман
на нього з люстри впав,
коли Гольдфайн, ще той пацан,
Малишкові казав:
– Андлюска, ти у сундуцькє,
тєпєль нє утєцьос…
Пасмотлім, со в тваєй баскє
і со ти запайос…
ВЕРЦАДЛО
Все кублиться юрмою,
пливе, перетікає;
між троном і тюрмою
пророцтвами лякає.
Салюти й феєрверки,
погони й аксельбанти;
із кілерами клерки,
зірки й колаборанти;
курви ідуть та з ін.
блядьми офіціанти.
Їх крутить обручами
ряба малайська мавпа,
жонглюючи м’ячами;
і тьмяно світить лампа
якогось Аладіна,
заморського факіра,
і ходить в палладінах
у ню хохляцька віра
в царицю, що з хохлами
злигалася охоче.
Потьомкіна орлами
крокує в ногу почет.
***
Во царі на престоли
царі із голим задом.
Та річ не в тім, що – з голим,
а в тім, з яким верцадлом.
Верцадло ж це не чайник,
але на сонці сяє
(коли воно, звичайно,
когось заповажає).
З-за ширми ляльководи
ним верховодять хвацько,
і не виходить з моди
верцадловість хохляцька.
ОСІНЬ ОЛІГАРХА
В саду над плесом вистояних вод
глибінь веде у задзеркалля
життя, що розчахнулося, як рот
екзистенційного провалля,
і протинає плеса глибину
зелена гілка молодого дуба,
пронизує летючу бистрину
блискучим лезом льодоруба,
що підіймає спогади із дна,
крилом торкаючись намулу,
жене обличчя бистрина
в розкриту пащу Вельзевулу.
КОЛИ ГОРІВ ЕКСПРЕС
(ПІСЛЯ ВІДВІДИН ДНІПРОПЕТРОВСЬКА)
Де сходяться колії в стик
і де відриває колеса,
збагнути встигаєш: це – вік
і втома металу в експреса.
Із гиблих поліських лісів
зачумлений місяць уповні
від згарячу мовлених слів
нечисту виводить назовні
і чуєш у ритмі страшнім
фінал недолугого вірша
“…ебняк” – і по шпалах, як грім,
ебняк скорострільний – і тиша.
Це так, як у тім літаку,
де мертві сиділи у кріслах,
і шквальним вогнем по вікну
навпроти – як черга навскісна.
В польоті склянки і торби
й чекання останньої миті
гвинтів, що злітають з різьби,
і дівчинки очі розкриті.
Життя, що пресується в мить,
нового народження меса,
і крики, що поїзд горить,
і вихід крізь вікна експреса
у поле, і те ж відчуття,
як явлення Діви Святої.
Сторожа небесна життя
на чатах земної юдолі –
десь тут Охоронцева тінь,
мій ангел злітає з платформи
апокаліптичних видінь,
весь білий над потягом чорним.
СПИС У КОЛЬЧУГУ
І
Ця ріка під мостом, ця ріка,
ця ріка, як життя повновода,
як літопис ізводу,
що зберігсь випадково,
з долітописного патерика –
ця ріка,
де струмить бірюза, де і врода
чарівно легка…
Ця ріка
з-під бика кам’яного…
вода,
як вирує вода,
як рука
відхиляє цей гребінь,
і несе течія твоє тіло, як лезо у небі,
як з порогів удар байдака,
днищем. Спис у кольчугу –
і дорога стрімка, чайка звісткою
в невідь.
Бо життя – лиш стовпи водяні
із Дніпра.
Міріадами бризок огорнуто тінь,
ця легенда стара,
оповідка про вершника…
гребінь…
рука… під…
підковою пругу.
ІІ
Ти гортаєш газети на набережній Дніпра,
а у склянці з вином уже грає
рубіновий зайчик;
як вітрильник на хвилях гойдається зір:
скільки ніжних очей, скільки сонця на сукнях й засмаги…
Дніпро повертає
і надвечір назад забирає, до зір.
Ти гортаєш газети… ні… голубе, плачеш…
твої пляжі і коси піщані зітерлися до німоти…
тільки друзям ти можеш про це
розповісти –
про своїх балерин, тонкоталійних ланей
і прошмандовок…
Перед ким і навіщо, скажи,
розкриваєшся ти?
Адже все, що в тобі найдорожчого, все – з недомовок.
ІІІ
Ти пройшов репетицію першого дня,
коли душу у вирій Господь
відкликає:
ти пройшов, але Авеля згадував я,
чи не снився тобі неприкаяний Каїн?
КИЇВ У РОЗБУДОВІ
Вокзал, й від Либеді-ріки
якраз по паралелі –
великі будки-монстрюки
будівника Омелі.
З Безаківської – і за ріг,
і напрямки угору,
де вулиць плетиво й розбіг,
у цеглі зри Горгону.
Ще донедавна тут були
садки й ажурні грати,
та в небо крани потягли
будівлю монструвату.
Ліворуч буде дендропарк –
Елізіум… дендрарій…
акація, як Жанна д’Арк,
до відбиття ударів
готується… праворуч ліс
над рукотворним градом,
куди колись Ягода вліз
з підземним апаратом.
Готується… і парк, і ліс
націлені на крани –
пташиних співів і реприз
це безутішні фани.
Природа чакрами всіма,
усім єством бунтує,
угоди, що готує тьма,
лиш смерть ратифікує.
Навколо бізнес править бал,
б’є в біос, нищить пам’ять,
рве багряницю, як шакал,
і залишає рам’я.
ПОРТРЕТ НЕ НА ЗАМОВЛЕННЯ
Як тінь з глибини прастоліть,
з баюр підпорожних й намулу
сей монстр вибльовує гидь
і совість ґвалтує заснулу;
сей ґедзем ужалений в уд,
що був як манкурт незугарен,
з відьомського шабашу блуд
силкується в двері трупарень
ввіпхнути й зриває дахи,
чикрижачи греблю торнадо,
трясе трухляками, з трухи
і з шкіри вилазячи гадом.
Рука, що нездала різця
тримати, береться за скальпель
і тішиться знятим з мерця
пасами нарізаним скальпом;
як бевзь перед бовдуром він
б’є в било, щоб вийти з трясучки,
в статевому гоні заклин,
заручник в наручниках сучки;
на шахових дошках років
сей “майстер” місцевих тандемів,
що вирвався з лав пішаків,
розстрілює тих, що не в темі;
п’явками іудиних уст
бере й десятьма слимаками
кладе, як новітній Прокруст,
думки під ножі пилорами;
собою вдоволений сам,
у центрі тягучого дійства –
затятість, властиву бісам,
обрамлює в акт солодійства.
м.Київ
Редакція УЛГ
долучається до вітань, що надходять на адресу шановного Юрія Буряка з нагоди
його дня народження.
Хай здоровиться і
пишеться, друже Юрію!
З роси і води!