“Українська літературна газета”, ч. 3 (371), березень 2025
* * *
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Стоїть українська мати, вгамовує серце в шрамах,
сотає з жури надію її посивіла душа.
А погляд біжить у далеч, вітер сльозами буравить
і білогубо молитву промовити поспіша:
«О, Матінко Божа, сина колись ти сюди пустила,
а кров його солонава у наших синах тече.
То ж свій омофор покровом, щитом став, надійним тилом…
Бо поряд з богами воюють синочки плече в плече».
І Матінка Божа з Покровом без втоми і ліку днів
й земні Українські Мадонни чекають своїх синів.
* * *
Снаряд просичав й чомусь не зламався об зойкіт,
розпечене сонце не збилося з ритму віків,
й земля не розверзлась,
й чомусь не ковтнула тих зомбі,
що палять Героїв, як міль, що гризе молескін.
Присохла душа до смутку моєї країни.
Болить нам обом. Прострелені клякнуть слова.
Оленівка вщент, й залізо стає на коліна,
а в наших відважних здригнулась лише голова.
А світ похмурнів. Шука коридор для пшениці.
І свариться пальцем: ну-ну, нехороший пуйло…
Вкраїнці ж стоять! Ніхто їх ніколи не знищить,
бо перед Героями небо схиляє чоло.
СЛАВА ГЕРОЯМ!..
* * *
Стоїть земля просолена босоніж.
Їй ніби ненці зраненій болить,
яка щодня втрача дітей по сотні
і чорним смутком застеля столи.
Чому коса не зломиться у смерті?
Навіщо казку вкрали у дітей?
Стоїть земля… Від горя ніби змерзла,
і хрипло тулить сонце до грудей.
Їй в пам’ятку травинка неповторна,
де ще ніким не списано красу,
де грає вітер, ніби на валторні,
і заціловує промінчиком росу.
О, земле рідна! Стій!
Тримайся!..
Втримай!..
За воїнів ми молимо Творця,
а ти, у нього вся перед очима,
зернятко віри сієш у серцях.
О, земле рідна! Сій!..
Тримайся!..
Втримай!..
* * *
Уста пошерхлі видавили: «Я…
Я повернувся зовсім ненадовго.
На дні очей ще вибухи стоять,
й крик побратима в скроні б’є, як довбня.
Троюдить серце погляд оченят,
коли розвідник підірвавсь на міні.
Навіть не крикнуло відважне хлопченя,
щоб нас не видать. Впав, немов камінний,
й хотів повзти до наших барикад.
Поки донесли – в крові була вся дерга.
А тут судомить від брехні і зрад.
Душа об них усе живе обдерла.
Я повернусь»…
ОБІЙМИ
(тетралогія)
Малятко впало. Мама цьома вавку:
«Не плач, мій рідний, скоро заживе.
Іди на ручки. Он собачка гавка,
печаль твою на клаптики порве».
До серця тулить. Обійма дитину:
«Той, хто не впав, ніколи не встає,
а, встаючи, ми рвемо павутину
й назустріч долі йдем. Вона ж бо є!»
ІІ
Років минуло може 5. Не зчулась.
Вниз через східець матінка стриба,
бо чи насправді, а чи лиш почулось,
що з вела впав. Ну нащо ця тяжба?
Добігла. Обняла і обтрусила,
почула скривджене: «Не тре. Я шам,
бо ти ж казала, що в мені є сила,
щоби давать невдачі відкоша».
ІІІ
Чаївся сум у мами попід серцем:
«Нагнися, синку, дай-но обійму.
Хай доля буде з барвами веселки,
і поряд йде одна з найкращих муз.
Хай буде світ з великого й дрібничок.
Ти вже змужнів. Все робиш до пуття.
Та знай: вода смачніша в тій криниці,
з якої пив, коли ще був дитям».
IV
Спинала душі гостряками тиша.
Біля надгробку неня, вся рідня,
а воїн світла, трохи неба вищий,
летить на землю маму обійнять.
* * *
Обійми мене, вітре, ніжно, турботливо й палко.
Не жбурляй як бандигу на цей не охрещений світ.
Хай пощезнуть сніги і білі фіалки запахнуть,
де би люд від безодні й навіки від бомб заговівсь.
Обійми мене, вітре, на цій перехресній дорозі,
поведи в цій порі де шанується совість і честь.
А збатіжений шлях на віщальнім, широкім узвозі
крайчик свій покладе небесам на блаватне плече.
* * *
Я колись в останнє тут побуду.
Зміряю усе життя земне,
тупну на збундюжених й облудних,
хай їх з потойбіччя біс гукне.
Промінцем шугну аж на Говерлу,
човником промчуся по Дніпрі,
вквітчаною гілочкою терну
до очей твоїх гойднусь навстріч.
Шльопнуся росою на покоси,
з іволгою садом промайну,
полини дощами полоскочу
й кронами лісів хмарки торкну.
Я колись в останнє тут побуду…
* * *
Тримаю тебе за руку
і слухаю світ крихкий,
бо віхола кришить звуки,
що ніжно промовив ти.
А вечір цілує в скроні
і цілить сніжком в уста.
Такі ми бадьорі сьогодні,
немов загубили літа.
* * *
Качки і чайки, чайки і качки
в роздоллі неба залишають знаки.
Такі знайомі літери й значки,
неначе мрії поєднались наші.
Що Україна, матінка свята,
у вольній волі робить перші кроки.
А скрижанілі у Дніпра уста
заклин шепочуть щоби не зурочить.
* * *
Десь там, в позачассі, мій квітує сад,
який саджаю кожний день любов’ю.
Звідтіль, як жайвір, буду зависать
над тим, хто Слово вибере судьбою.
м.Черкаси
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.