Калиновим цвітом торкнусь благодійно

346

 
 
Тетяна КОМЛІК
 
ЯК БИ Ж НЕ ЗАБУЛИ, ЗГАДАЛИ МЕНЕ ВИ…
Зорею я стану у небі високім,
Що мрії осяє серцям одиноким,
І променем сонця всі душі зігрію…
Такими думками для вас багатію.
 
І буйними травами ляжу під ноги,
Якщо вас втомили скелясті дороги.
Росою омию всі болісні рани,
Аби не потрапили в пастку омани,
 
Що сили нема вже боротися в світі –
Вона струменить у моєму привіті.
Втамую водою джерельною спрагу,
І знову літати відроджу відвагу.
 
Калиновим цвітом торкнусь благодійно –
І вам нагадаю, що дуже надійно
У Всесвіті вічнім захищені Богом,
До Нього веде нас життєва дорога.
 
Весняним струмочком ваш слух зачарую,
Маленькими хвильками ще намалюю
Вам щастя любити свій край і людей
Та бути в полоні прекрасних ідей.
 
Пахучою квіткою вигляну з гаю,
Наповню красою до самого краю,
Звучатиму піснею ранком серпневим…
Як би ж не забули, згадали мене ви…
 

  1. 08. 2014

 
СЛУЖІННЯ
До Дня Незалежності України
 
Для рідних вкраїнців працюю жертовно,
Пов’язана з вами навіки я кровно.
Звертаюсь до всіх, не забула нікого,
І ви не цурайтесь дарунка такого.
 
Для мого народу ця щира присвята,
Що хрест свій несе так незламно і свято.
Для вас мої вірші і радість натхнення,
Щоб скрасити трохи всю сірість будення.
 
Корисними бути Вітчизні-Вкраїні,
Служити їй чесно завжди ми повинні.
Служіння святе в своїм серці плекаю…
Віддячить їй кожного я закликаю!
 
І в День Незалежності, день перемоги,
Не звернемо більше з прямої дороги
До миру і щастя, і права закону.
І волю народу, як Божу ікону,
 
Ми будем завжди поважать, шанувати.
Добробут хай прийде до кожної хати!
На кобзах, сопілках, трембітах заграєм,
Заможні і вільні ми знов заспіваєм.
 
Про край наш славетний, людей героїчних.
І в пам’яті нашій вкарбуєм навічно,
Якою ціною здобуток дістався…
Тож слава Героям! І подвигу – слався!
 
Хай світ поспішає до нас, українців,
Ми всім приготуємо щедрі гостинці.
Помолимось серцем: хвала Україні!
Навіки ми разом, навіки єдині!

  1. 08. 2014

 
УСЛАВИМО МУДРІСТЬ ЯК ЗБРОЮ…
До Дня Києва
 
О, рідні мої українці,
Дісталась нам доля тяжка.
Всі разом, а не поодинці,
Ми сила-силенна така,
 
Що вище піднімемо небо.
Не скоримось долі лихій –
Любить одне одного треба
Й боротись за здійснення мрій.
 
Ми прагнем до миру, свободи
На нашій прадавній землі.
Ще краще, ніж інші народи,
Розквітнем на мирному тлі.
 
Натхненні обличчя щасливі,
Веселку у небі яснім,
Нові горизонти мрійливі –
Малюю я в серці своїм.
 
В День Києва – міста-героя,
Під залпи салютних ракет
Уславимо мудрість як зброю…
Хай мудрість веде нас вперед!
 

  1. 05. 2017

 
З РУЇН ДУХОВНИХ…
Така ж я бідна, як і рідна Україна.
До щастя та любові, до свободи лину.
А де вони? Немає їх, немає.
Усе жаднюча тьма оповиває.
 
Тривожний біль стискає чіпко груди.
З дітьми, онуками, що з ними буде?
Коли пристойно заживемо, люди?
Вогню живого нам потрібно всюди.
 
Колись чужинці панували поміж нами,
Тепер своїми гнобимось панами.
Поневіряємось за долею світами.
Що, застьобають нас неволі батогами?..
 
Та ні, я вірю, як у юності дівчисько,
Що світло ллється, що воно вже близько.
З руїн духовних ще воскресне Україна!
Тоді розквітне буйно і моя стежина.
 
05.04. 2017
 
ОЛЕКСАНДРІЙКА, ДРУЗІ, Я…
Олександрійка, друзі, я…
Мій край славетний, незабутній.
Корінням в нього проросла,
І з містом цим моє майбутнє.
 
Які ж бо люди тут живуть!
Палкі і щирі, і натхненні.
Кажу собі – їм вдячна будь…
Вони вродливі й незбагненні!
 
Усі завзяті трударі,
У праці – боги та богині:
І лікарі, і шахтарі,
І депутати, і кравчині.
 
Знайоме, рідне в місті все:
І річечка, що тихо в’ється
Та спомини до нас несе,
Яка об берег серця б’ється.
 
І школи славні, дорогі,
Де тиша й сміх переплелись.
Хай знають наші вороги –
Зросли ми духом в них колись.
 
Кумири – любі вчителі,
Невтомні, мудрі, справедливі,
Вони найкращі на землі.
Одних нема, а інші – сиві.
 
І флагман, що вперед веде, –
Газета міста «Вільне слово».
Такий часопис є ще де?
Лише у нас! І це чудово!
 
Товариші – на все життя,
За цей дарунок вдячна долі.
Пішов вже дехто в небуття…
Пісні про них звучать в мінорі.
 
Вокзал, оновлений тепер,
Де ми надії зустрічали.
То хто ж тут серцем не завмер?
Вітають нас його причали.
 
Містки і вулиці, й садки,
Де кроки юності лунають,
Веселі, збуджені пташки
У небі мрій моїх літають.
 
Світанки, ранки, юні дні,
Олександрійські світлі зорі –
Ви всі попутники мені.
Приємно бути в цьому колі.
 
Весною квітне рідний край,
Зігрітий сонцем і серцями.
Сам Бог його боронить вкрай!
Я завжди буду, друзі, з Вами.
 
Всю душу вклала в ці слова:
ОЛЕКСАНДРІЯ – диводійка!
Любові й миру зичу Вам!
Пишаюсь, що ОЛЕКСАНДРІЙКА!
 
07.05. 2016
 
І ЩАСТЯ ДУШІ НЕ МИНЕ
Навчуся я жити із болем
Від зрад неймовірних і втрат,
Розквітне життя мого поле –
Віщує духовний набат.
 
І знову полину стрілою
До величі творчості я,
Та більше ніколи з тобою
Не стрінеться пісня моя.
 
Знов сонце засяє яскраво
І візьме в обійми мене
Так ніжно, космічно, ласкаво,
І щастя душі не мине.

  1. 01. 2017

 
ПАЛКА СИМФОНІЯ ЖИТТЯ
Тече життя мого ріка.
Одна-однісінька в життєвім полі.
То де ж плече твоє, рука?
Та іншої я не шукала долі.
 
Сніги на серці та навкруг…
Ця безкінечна біла хуртовина…
Ти теж страждаєш, рідний друг, –
Звучить набатом у тобі провина.
 
Лід сковує моє буття,
Хоч в синім небі знов летять лелеки.
Кохаю я до забуття,
 
Та сокіл мій від мене так далеко…
Любов і туга – їх злиття –
Палка симфонія життя.
 
Редакція «Української літературної газети» щиро дякує шановній Тетяні Комлік за фінансову пожертву для газети у розмірі 1200 гривень.

№13 (201) 30 червня 2017

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!