«Навіяне українською народною піснею – «Плине кача по тисині»
Качур озером плине,
Я плину за ним,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Хоч не знаю, куди його шлях.
На воді нема сліду, все ж лину.
Край водойми вже стисли ворожі лещата,
Крокодили закрались під воду,
Заковтавши міста цілі й села. Авдіївко!
В мами просить пробачення він:
«Не сваріть мене, рідна!
Пора було йти…
Це божественний поклик,
Що не міг я його не почути».
Він прямує у води далекі,
А я тінню за ним,
Хоч і близько не знаю мети!
Чи питань усіх відповідь зна хтось?
Його серце завмерло. Зітхання!
Він боїться чужинської згуби.
Я чужа хоч, та не небезпечна…
Лиш лебідка з чужого ставка,
Заплила випадково сюди,
В чужі води, що такі ж солодкі,
Як водойми своєї вода.
Качур далі і далі пливе,
Час від часу лякаючись думки
Про загибель в чужій стороні;
І про те, хто могилу вкопає йому
І вкладе у останній спочинок.
«Так, шкода, мамо рідна!
Якби божий не кликав ще глас,
Він спочив би в теплі твоїх крил,
Заспокоєно в груди втулившись».
Притомився вже качур, пливучи,
Листя лілій своє простягаю йому,
Щоб заснув і
побачив свободу у снах,
Серед лотосів квітлих —
В чистім озері, що вже червоне
Від Вітчизни і пращурів мрій,
Вбитих в ночі апокаліптичні.
«Буде добре усе», — здалеку я кричу!
Він вслухається в кожну з казок про надію,
Що у лебедів їх я навчилась,
В кожну пісню, що я їх пишу на воді і співаю на хвилях.
До зорі ми пильнуєм всенічно.
Аж зі сну прокидається світ.
Має звільнена буть ця водойма.
Качур далі і далі пливе.
Ми прямуємо за течією,
В струмінь річки з вузького озерця,
А із річки в страшний океан,
З океану у грозові хмари.
З хмар у дощ життєдайний.
Ми приходим і йдемо, матусю,
Не журися і нас не свари,
Що лишаєм тебе! Коли плачеш —
Ми в сльозах твоїх сяєм коштовних.
Переклав українською Юрій Ботвінкін
~~~~~
A Duck and A Swan
By Kalpna Singh-Chitnis
(Inspired by Ukrainian folk song – Плине кача по тисині – “A duck swims down a narrow lake…”)
A duck swims down the lake,
And I follow him along.
I do not know where he is going.
The water leaves no tracks, yet I follow.
An edge of his lake is in the grip of his enemies.
The crocodiles have snuck under the water,
Swallowing villages and towns. Oh, Avdiivka!
He asks his mother for forgiveness.
“Do not chide, dear mother!
It was time to go…
A divine beckoning,
I couldn’t avoid.”
He ventures into the distant water,
And I, like a shadow, follow,
Not knowing the purpose!
Who knows the answers to all questions?
His heart is frozen. Sigh!
He fears strange faces, who come to plunder.
I too am a stranger, but not a danger…
Just a swan from another pond,
Adrift into his lake by chance,
In alien waters, yet sweet,
As the waters of my own mother lake.
The duck keeps going farther and farther,
Worried at times about perishing in a foreign land;
about who would dig a pit for his burial,
and how he would be laid to final rest.
“Yes, it’s all a pity, dear mother!
If it wasn’t the time, a call from divine,
He would have been resting under
The warmth of your wings,
Against your soothing chest.”
A duck swam down the lake is weary,
I offer him the lily pads I carry
So he can sleep, and dream of freedom
Amidst the splendor of lotuses flowering —
In the purity of the lake, turned red from
The slain dreams of his ancestors and
His motherland, on apocalyptic nights.
“All shall be well,” I yell from a distance!
And he listens to every tale of hope I’ve learned from the swans,
Every song I write on water and sing on drifting waves.
We keep a night vigil, until the dawn breaks.
Until the world in slumber is awakened.
The lake must be liberated.
The duck swims farther and farther.
We follow the course of the water,
From the narrow lake to a moving river,
From the river to a roaring ocean,
From the ocean to the thundering clouds.
From the clouds to the life-giving rain.
We come and go, dear mother,
Do not grieve, do not scold us for
leaving you! When you weep —
We are in the tears you treasure.
~~~~~
Калпна Сінг-Чітніс – індійсько-американська поетеса, письменниця, режисерка та авторка шести поетичних збірок, зокрема «Любовні листи до України від Уяви» (вид-во River Paw Press), що стала фіналісткою міжнародної літературної премії 2023 р. від американського фестивалю книги (American Book Fest), і «Посягання на землю моїх предків», яка має вийти у видавництві Finishing Line Press. Її роботи були представлені у відомих журналах по всьому світу. Вона отримала номінацію на премію Pushcart Prize. Вірші з її відзначеної нагородою книги «Оголена душа» та поетичного фільму «Ріка пісень», архівованих у Lunar Codex, подорожують на Місяць разом із місіями NASA. Колишня викладачка політології, вона також є членом адвокатської групи Асоціації ООН у США. Веб-сайт: www.kalpnasinghchitnis.com.
Юрій Ботвінкін – поет, письменник, індолог, історик, викладач мови гінді в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Розпочав свою викладацьку діяльність в 1999 році, яку перервав для навчання в Індії. Отримавши престижні стипендії, він вивчав гінді в Центральному інституті гінді (Kendriya Hindi Sansthan), Нью-Делі, і заглиблювався в історію в університеті Джіваджі, Гваліор. Юрій Ботвінкін захистив кандидатську в Київському інституті сходознавства на тему еволюції руху бгакті в Північній Індії у XIV-XVIII століттях.