З КНИГИ «СВІДОМІСТЬ УДОСВІТА»
***
Грає градусником
Березень –
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ртуть то вгору,
А то вниз…
Вчора вітривсь
Перемерзлий день,
А сьогодні –
Сонце скрізь!
Сяйво всюди –
На левадах,
На воді
І на гілках,
Править сонце
Світлим ладом
У природі
І в думках…
Ртуть
В термометровій цівці
То внизу,
А то вгорі…
Точно так,
Як сік в підкірці
Вічних плакальниць
Беріз…
ВЕРБНА НЕДІЛЯ
Земля
До сонця
Всім єством повернута,
Прокинулась у ній
Зелена кров…
Який високий дух
В неділі вербної !
Як срібно
Біля
Золотих церков!
У кожній бруньці
Вість блага
Лоскочеться,
Цілують
Тиху воду
Небеса,
І ніжиться
Живе тепло
У котиках,
Й назад –
У землю! –
Проситься лоза…
Неділя вербна
В храми нас покликала –
Весну у них
Благословляє Бог…
Цей вічний ритуал
Перед Великоднем
Просвітлює нам душі,
Як любов…
***
Бог
Світле розуміння
Дав мені,
Що все з усього
Себе тче…
У мох м’який
З твердого каменя
Жива енергія
Тече.
Ніщо
Само не залишається –
Взаємодіють
Сонце й сад,
Кора й комаха
Уживаються,
Усе з усім
Знаходить лад.
І навіть
В протиріччях вічних
Завжди
Дотична є одна,
Асиміляція космічна
Не симулює,
А єдна!
Усе в усьому –
Мед у квітці,
В сльозі –
Сумління,
В співі –
Плач,
Свобода совісті –
У клітці,
У колоску –
Ясний калач…
В губах
Солоних вод –
Перлина,
В голівці сірника –
Вогонь…
В руках у Бога –
Вічна глина,
В серцях людей –
Любов його…
***
Зима уже в землі,
А не позаду,
Вже сняться саду
Світлі-світлі сни…
Дощ наліпив на вікна
Винограду –
Солодких крапель
Ранньої весни.
Ті краплі сяють
На екрані рами,
Зволожують
Термометровий «плюс»,
Їх доторкнутись
Хочеться губами –
Такі вони
Привабливі чомусь.
В квітневому дощі
Є стільки світла,
Напруги стільки є
В квітневих клем!
Здається,
Вийду з хати –
І розквітну,
І стану садом
Сам я
Під дощем!
***
Кора на ній,
Немов залізна,
Вся в колючках
Вона стоїть…
Ця дичка зріла вже,
Щоб зрізать
Їй крону
Й пагін
Прищепить.
…В той пагін
Дикі соки хлинуть,
Й зростеться
Двоєдиність ця
В божественно
Цілющій глині
Жагою
Дички і живця…
***
Благовістилося дощем.
В плюш традиційний
Верби вбрались.
– Ви на мімозку схожі,
Мем…
– Та годі Вам!
Розглузувались…
Зверта увагу
Верболіз
На себе,
Як мала дитина…
– Ви схожі на фіалку,
Міс…
– Мій джентльмене,
Досить кпинів!
Землевпорядниця-весна
Дні відміряє
сажнем сонця…
– Чому, принцесо, Ви одна?
Де Ваші пажі й охоронці?
Левада золотом латать
Сія на світ увесь в цю пору…
…Питальний знак так хоче стать
Окличним знаком
З Вами поруч!
***
Сніг
Бруньці дзьоба наморозив –
У квітні зблиснула зима,
Кошачі лапки верболозу
Втягнули кігтики…
Нема
У сонця
Й променя спротиву
Цій холоднечі навесні…
Чекало все на теплі зливи,
А повалив холодний сніг.
Я знаю –
Він дарма пробився
На землю крізь рядно рябе,
Бо має вигляд самовбивці:
Іде й оплакує себе…
***
А доля –
То поєднання
Надій,
Слів,
Прагнень,
Кроків,
Рішень,
Вчинків,
Дій…
***
…Й отав левадних
Перетлілий жмих,
Й жертовне
Самозречення дороги,
Й монаша простота
Смиренних вільх,
Котрі стоять в болоті
Скромно й строго;
І терену
Густа, аж чорна,
Тінь,
І жалюгідне
Золото окресів,
І ряднами
Зелених жабуринь
Затягнуті між берегами
Плеса;
Й морозом
Підсолоджений буряк,
І встромлений у хмару
Спис тополі,
І хламом
Коронований будяк
На смітнику стихійному
Край поля;
Й беріз
Запраний хвищами
Текстиль,
І гостроверхий,
Ніби чум,
Мурашник,
І ліс,
Розлізлий просіками
В гниль,
Й посадка,
Що пеньками грає в шашки;
І пасовисько,
І корівок з п’ять,
І спитий пан пастух,
До них байдужий,
Й нежата
Ця іржава сіножать,
Й напівосліпла
Жаба у калюжі;
Лежачий тин
При пустці край села,
Шугає білка,
Тче поземку ласка…
Це все,
Що ти за вік свій нажила, –
Це все твоє,
Моя душа селянська…
Буває так
Лише після пожеж,
Що не згоріло –
Тихо дотліває…
В село ти повернулася,
Еге ж,
Але ж…
Села,
О Боже,
Вже немає!
***
Колючий кущ
Пом’якшив себе листям,
Колючий кущ
На кішку вже не схожий…
***
У юності чомусь,
Не знаю сам,
Надавши чубу
Стилю і формату,
Я так хотів
Подобатись батькам
І вчителям,
І друзям,
І дівчатам.
Коли я перші гроші
Заробив,
Коли осмислив
Ома й Піфагора,
Коли вина півсклянки
Пригубив, –
Відчув,
Що стану теж
Дорослим скоро…
В селі було
Вже півсела стиляг,
А я тулив
До дірки в штанях
Голку,
І кепкували з мене
Дзеркала:
– А де ж твій цеп на шиї,
Де наколки?
Кіно
Крізь бурячиховий душок,
В такт музиці
Погойдувались перса,
При танцях я стояв,
Як пастушок,
Очима пас красунь
В нестримі серця.
Ятрив мій біль
Колючий небозвід
І я собі
Вже місця не знаходив:
Одну з дівчат
Проводив мій сусід,
А я обох їх
Потайки проводив.
Заходили вони
В колгоспний сад
І розчинялись
В темряві під віттям,
А я
Своїм веснянкам
Був не рад
І вус м’який свій
Люто ненавидів.
Я довго ще стояв
У тім садку,
Уявно бив сусіда
Й тяжко лаявсь,
А по дорозі
Сторожу Вітьку
Хвалився,
Що з побачення в
ертаюсь…
Селище Гришківці
Бердичівського району
на Житомирщині
Редакція «Української літературної газети» долучається до привітань, які
надійшли на адресу Михайла Пасічника з нагоди його 60-ліття.
З роси і води, друже Михайле!