Іван Николов (Болгарія). «Повернутись до простого – як незмірно складно це»

“Українська літературна газета”, ч. 12 (356), грудень 2023

 

 

 «Він жив так, ніби знав, коли прийде його прощальний день. Жив і працював так, що встиг залишити після себе 38 книг лірики…» Так написала Тодорка Николова, сестра болгарського поета Івана Николова (1936-1991) в передмові до однієї з виданих посмертно збірок брата. І тепер, коли вже минуло понад тридцять років відтоді, як Николов відлетів у засвіти, інтерес до його творчості не те що не зменшується, а навіть більше – зростає. І це ще раз підтверджує точне спостереження Жоржа Сіменона: справжнє значення письменника починають осягати лише через тридцять років після його смерті. Підтверджують це і вірші болгарського лірика.

 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

ІРОНІЯ

В роки безслав’я, лихоліттям криті,

Ти знак лицарський,  мій незмінний герб…

Бо завтра це – найвища із потреб,

остання зброя праведних у світі!

 

*  *  *

О,  ці коліна, збиті враз,

рогатки іграшки неначе –

в епічний незабутній час

бездумних  подвигів хлоп’ячих.

 

Цей хрускіт од кісток птахів

і черепаха у безодні…

Яке невігластво лихе,

яка жорстокість неприродна!

 

А нині світ в мені воскрес,

страждання щире серце крає…

 

З глибин розчахнутих небес

підбита ластівка спадає.

 

*  *  *

Юна кров палка й бурхлива,

мов нестриманий потік.

Довго ти блукав, чутливий,

в колі замкнутім отім!

 

Ніби ковалентні схеми,

все сплелося далебі.

Важко разом і окремо

розібратися в собі.

 

Пробіжать роки небавом,

землю треба їм крутить…

Як до дружньої держави,

в зрілість переходиш ти.

 

Там проста і зрозуміла

вся всесвітня таїна:

зранює любов незріла,

хліб завжди годує нас.

 

Врешті мудрість вразить знову,

кине зморшки  на лице.

Повернутись до простого –

як незмірно складно це.

 

З болгарської переклала Інна Ковальчук

 

НОЙ

Під дощем безкінечним, де піна між вирів несеться,

і вода прибува,

і дерева тривожно шумлять,

стань навшпиньки,

бо що тобі ще зостається?

 

Лиш піщинка, бо в водах твоя потонула земля.

 

Та скриплять твої весла, і вал на ковчег набігає,

і безпутна зоря сходить в небі над ним…

 

І життя перелякано мечеться, захист шукає

в однім голубі – з цілої зграї

і з отари – в ягняті однім.

 

Плюй, старий ополченцю, в долоні натруджені, грубі,

коло хоч і замкнулось, доберешся до берега ти…

 

Якщо хтось підраховує, що він загубить,

ми обдумуєм, що нам спасти!

 

ВІК

Яскраві кольори повицвітали,

короткий звук зостався від луни…

Твої всі перемоги й п’єдестали

в минуле кануть. Кулаки стисни!

Покинуть друзі – не один, не двоє, –

що тільки вчора з нами ще були…

Так палець ампутований рукою

ми відчуваєм: довго ще болить!

 

ПРИПИСКА

Книги старі з потемнілої шкіри; залишивсь

запах невловний дубильні і дьогтю, а з ним

промисел божий і мука оголена дишуть

в тужнім сказанні

про Анну й Івана якихось сумнім.

«Град був у рік той,

приводили вівці двійнята,

Анна померла,

і плакати сил не зоста…»

Місця забракло комусь на полях дописати.

Ну а в рядках це не пишуть. Хтось також не став.

 

З болгарської переклав Віктор Мельник

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.