“Українська літературна газета”, ч. 8 (364), серпень 2024
ДЕ КРАЩЕ ЖИТИ
Притча про заздрість
Як Україну Руссю називали,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
З чуток – найкращі землі на Русі.
Про це вже й дике плем’я моксель знало,
І заздрили в Європі майже всі.
– У русичів меди і вдосталь хліба,
У них грушки і на вербі ростуть.
А в нас не завше родить навіть ріпа.
І нащо, Боже, комарі нам тут?
-Європо, нарікання недоречні, –
Зійшов з небес до Риму віщий лист.-
Не маєш ти сусідів небезпечних,
Що підуть ордами на Русь колись.
Вони підступні, хитрі і лукаві,
Мов хижаки, зі здобичі живуть.
Щоб перейняти навіть руську славу,
Московію Росією назвуть.
Здобичники постануть москалями,
Та сподіватися на мир дарма,
В орди нової звичаї ті самі.
Там добре жить, де москалів нема.
Для москалів війна – здобичне свято.
Завжди і скрізь вони руйнівники,
Плюндрують те, що неспроможні вкрасти.
Агов, Європо! Стережись таких!
Московія – це антисвіт людини,
Творіння сатани, що смерть несе.
У війнах з українцями загине.
Державність України – над усе!
Це від лукавого лихі сусіди,
А сили боронитись Бог дає.
Де московити, там неволя й біди.
Хваліть ту землю, де свобода є!
ДО ЄВРОПАРЛАМЕНТУ
Не вір Москві!
З її ордою повсякчас
На полі ми зустрітися готові.
А від брехні нам Україну захищать
Потрібно і «вогнем в одежі слова».
Не вір Москві!
Це за наказами Кремля
В ній «привид комунізму» й досі бродить:
Інакодумців – у Сибір, в новий ГУЛАГ,
Війська – на «усмірєніє» народів.
Не вір Москві!
Це окупант. Глитнула Крим,
Європа ж – наче збита з пантелику.
На Сході наші воїни ідуть на стрим,
А в неї все – «стурбованість велика».
Не вір Москві!
Нехай шоломи голубі –
За меморандумом! – стоять на варті.
Невже, Європо, обмаль доказів тобі?
Чи від Москви… дарунки на заваді?
СПОЧАТКУ СИВІЛИ ДУМКИ
На допитах в печері Сірій
Спочатку сивіли думки.
Немов обсіли хижі звірі
Лише на відстані руки.
Я знав, що треба вибирати:
За злам – затаєну ганьбу,
За непоступливість – розплату.
Це значить – на ім’я табу.
Шугнула думка, наче опік:
Мене сумління загризе!
І сумнівів здолав я опір,
І честь зосталась, як еНЗе!
Нікому не прощаю зради.
І не прощу я сам себе.
Не піду я супроти правди
В печері Сірій – КаДеБе!
І стало все – як на прощання,
Ні в чому не вагався я.
Так починалося вигнання
Із табуйованим ім’ям.
ПРО КАЛИНУ
Ламали опору хребет –
Ловили душу. Й досить вправно.
Адже бралися за цю справу
Найкращі специ з КаДеБе.
– Ось тут автограф дайте нам:
«Ці вірші Різників Олекса
Читав у городі Одесі», –
Просив (?) дотепний лейтенант.
– Не чув. Не бачив. І не знав,
Що є такі у нього вірші.
– Ну-ну. Хе-хе… Це просто смішно.
Тут вже доказана вина.
– Тоді навіщо підпис мій,
Коли не можу свідком бути?
– Ми допоможемо збагнути.
Пишіть спокійно. Не шуміть.
Аж тут полковник увійшов.
– Спусті в подвал! І вспомніт сразу,
Какую слушал он заразу.
Вправлять мазґі там харашо…
– Та ви не смієте в підвал…
Тепер не «сталінська погода».
– Покуда єсть врагі народа,
То нєчєво качать права!
Мій лейтенант зніяковів:
– У нас зізнання без принуки.
Візьміть себе, як кажуть, в руки,
Все напишіть і – всім привіт!
– Гаразд. Я тут посвідчу так:
«Читав Олекса про калину…» .
– От-от, це значить – про Вкраїну…
– Ні, про калину він читав!
– Калина ця – як «Отче наш».
Це ж Україна са-мо-стій-на!
А в нас любов така – підпільна.
Ось так доказана вина…
- S.
– Який урок зігнув тебе? –
Торкнула вчителька знайома,
Коли вертався я додому.
– З ботаніки. У КаДеБе.
***
Тримаючись вірьовки,
вів на переправу
підсліпуватий поводир.
І – не уникнули біди…
Хто завинив?
Хто схибити не має права.
Картину цю –
«Сліпці, що падають у воду»
(здається, Брейгель написав,
не має значення пейзаж)
я дарував би всім
провідникам народу.
***
«Народ не візьмеш на макуху», –
Поет відомий запевняв.
Тепер почухав би за вухом:
«Пробачте, люди … Я ж не знав…»
Пробачте, люди, і поету.
Не знав, що ви такі:
На виборах – наївно-вперті,
Як чорна рада козаків.
ІНВЕРСІЙНЕ «ЧОМУ»
Невже інфікується вдача –
Заздрити на чиюсь удачу?
Чи то – невиліковна хвороба:
Скрізь і завше – жадоба?
Чому хтось, а не я
Там, де сталий прибуток?
Але –
Чому я, а не хтось,
Маю з грошима скруту?
Чому комусь, а не мені,
Дали нагороду?
Але –
Чому мені, а не комусь,
Іти у вогонь і воду?
Чому я другим мушу бути,
Адже за першого кращий?
Але –
Чому першим мушу вмерти,
Коли є за мене старші?
Чому комусь, а не мені?..
Чому мені, а не комусь?..
Інверсія:
Вигідно чи ні?
Звір у звіра вирве здобич.
Людина так не робить.
Шукай у собі хижака,
Коли вдача така.
СПОЛОХ
По одному ішли сурмачі,
Що з’явились до мене вночі.
Кожен з них зупинявся на мить
І заклично-прощально сурмив.
Був найперший – від року дитя,
А останній – вже сивий, як я.
І було їх – на кожен мій рік,
Наче янгол послав-застеріг…
Що іржа на сумлінні моїм,
Де лукавив і правду труїв?
Мав я віру, надію, любов,
А тепер – товариство скорбот?
Що я мушу іти до мети
І смиренно покуту нести?
… Чи мій сон – як провісник-гонець?
Чи Всевишній вже кличе мене?
Гей, чесноти! На сповідь спішіть.
У той храм, де фортеця душі.
НЕПРОХАНІ РЯДКИ
Якою б не була дорога
Спокійна і рівна –
Поспішай повільно.
Ще встигнеш ТУДИ.
Стоїш на узбіччі прірви –
Не йди на відлуння.
Його глибина підступна:
Звабить-покличе ТУДИ.
Час потойбіччя
Скрізь і ніде.
Кожне створіння знайде
І забере ТУДИ.
«А це не мине», –
Варіація на перстень царя Соломона.
Ні обминути, ні обманути не можна.
Усі прибувають ТУДИ.
Осінь дарує кольори спочинку,
А на прошені роки –
Непрохані рядки.
Про наближення ТУДИ.
НЕМАЄ ЗАМІНИ
Рідних в селі лиш на цвинтарі маю,
Що ж мене з Києва тягне сюди?
Поклик євшанний з подільського краю,
Поклик стежок, де колись я ходив.
Можна, скажімо, дізнатись з мобілки,
Як пережили в селі карантин.
Але то – просто новини. І тільки.
Хочу в залишену хату зайти.
В кожнім житті – безнадійні утрати,
Із небуття лиш у згадки вернеш.
Й лину душею до рідної хати,
Хоч вже ніхто не зустріне мене.
Тут засторога з цілунком матусі:
– Сину, ти з чесного роду, затям!
Не зазіхай на чуже і шануйся –
З янголом буде твоє вороття.
У здичавілім саду, там, де вишні,
Мабуть, причується голос сестри
В гірко-солодкій оманливій тиші:
– Брате! На похорон мій не барись!..
На кладовищі – останнім спочинку
В гості піду до рідні й родаків.
І поіменно у спогад покличу
Всіх. Із молитвою «За упокій».
Краще було б в інтернетній квартирі
Бути туристом в режимі онлайн.
Але щось вабить, як птаха у вирій,
Вкотре трястись на шляхах до села.
Цьому жаданню немає заміни –
В отчому краї відраду знайду.
Тут починалась мені Україна –
Радість гіркотна. Євшан у меду.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.