“Українська літературна газета”, ч. 12 (368), грудень 2024
БОГ ЛІПИВ ЖІНКУ
Він підіймався вгору із долини,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Коли вже перепочив,
Взяв декілька грудок сухої глини,
Святою водою змочив,
Вона від тепла Його рук розм’якла,
Стала мокра й слизька,
Немов на коліна, піддатливо вклякла,
Ніжна така, м’яка,
Потрапивши в руки Його, мимоволі,
Затихла, як темна ніч,
А Він виминав, виминав її долю,
Із духу земних протирічь,
Вона заблищала на сонці сяйвом,
Блиском святої води,
Зникло усе, що було зайвим,
Він таїну породив,
Руки глину пружно місили,
Надавали потрібних форм,
Він приборкував внутрішні сили,
Вгамовував серця шторм,
При цьому в темінь вдивлявся чорну,
Аби розігнати сум,
Бог ліпив Жінку, таку неповторну,
Давав їй чарівність й красу,
Погладив обличчя її, а потім,
Пальцем торкнувся губ,
І глина ставала плоттю із плоті,
З майбутнім присмаком згуб,
Звучала таким мелодійним звуком,
Як хвилі морської води,
Він не відводив від неї руки,
По тілу її водив,
Загадку всесвіту, таємницю,
Поклав в основу основ,
Зоряним блиском наповнив зіниці,
А в серце вдихнув любов,
Хотів, щоб били в ній різні джерела,
Радостей і турбот,
Аби з нею була вдача весела,
Щоб далі була від скорбот,
І щоб милосердя, надія та ніжність,
Були з нею поруч завжди,
А дивовижність її і свіжість,
В душі залишала сліди,
І навіть янголи задивились,
На цю неземну красу,
Зніяковіли і розгубились,
А Бог виганяв свій сум,
Створив спокусливу її,
до нестями,
Солодку неначе мед,
Мов квітку з трояндовими пелюстками –
Людину насамперед!
Вона дивилась Йому прямо в очі,
Під впливом божественних чар,
А Він навівав їй сни жіночі,
Щасливий Небесний Гончар
Вона вночі перед ним постала,
Відчула тремтіння руки,
І тихо на вухо про щось запитала,
Торкнувшись волоссям щоки,
Він подивився, й дістав з кишені,
Залишки глини ось ці,
Він їх розім’яв, потім стиснув
у жмені,
З посмішкою на лиці,
«Що тобі з решток, ось цих зліпити? – Її запитав Господь,
Можливо те, чим серце зцілити?
Підходь-но ближче, підходь,
Як відповісти вона не знала,
Роздерши тишу німу,
«Зліпи мені щастя! –
Жінка сказала,
І посміхнулась Йому,
Струджені руки, срібло
на скронях,
На землю втомлено сів,
Він сунув той шмат, її прямо
в долоню,
Й нічого не відповів…
БОРОНИТИ СВОЄ
Чому би й ні, нехай усі почують,
Надривний крик, як постріл вдалині,
Мої думки і днюють і ночують,
На цій війні, на клятій цій війні
Чому би й ні, розпалось на деталі,
То хай горить в священному вогні
Всевишнього питаю, що там далі?
А Він спитав: «Скажи-но позивні?»,
«А я ж ніяких позивних не знаю,
Ні знаків, ні паролів, ні прикмет,
Скажи, мій Боже як Тебе впізнаю?»,
Він на плечі поправив кулемет
І зняв «бандану» – посмішка,
як всесвіт!
«Ось так буває! – пошепки сказав, –
Ти не дивуйся, досить різних бесід!
Іди за мною! Час такий настав»,
Чому би й ні, нехай усі побачать,
Що Він з моїм народом на коні,
Все згодом у книжках перетлумачать,
А поки хай всі бачать, чом би й ні,
На нас давно Він мабуть кинув оком,
Ми мали ласку у Його очах,
Не треба бути тут якимсь пророком,
Щоб зрозуміти хто нам дав цей шлях
Звичайний страх Він розчиняв
у вірі,
Вночі для нас запалював вогні,
І весь наш біль відчув на власній шкірі,
Був поміж нас весь час,
чому би й ні
Шеренги Голіафові навпроти,
А наш Давид іде до нас лише,
Та з нами Бог, а Бога не збороти,
Всевишній щось для битви береже…
БУЧА
Дзвін гуде, гаї шумлять,
І громи сказились,
Сиплять тисячі проклять,
Очі засльозились
Невимовний крик і плач
Чути звідусюди,
Милий Господи, пробач!
Плачуть, виють люди!
У очах застиглий жах,
В серці біль пекучий,
Вкритий трупами весь шлях
У містечку Буча
Сотні трупів, Боже правий,
Маріє Пречиста,
Це справжнісінька розправа,
На вулицях міста
Катування кожен день,
Вбивство, як забава,
Катували за слова:
«Україні Слава!»
Катували просто так,
За те що людина,
Вбили батька на очах
Маленького сина
Замордовані жінки,
Зґвалтовані діти,
Молоді ще юнаки,
Встигли посивіти
Літні люди он лежать,
Кинуті у глину,
Зав’язали ззаду руки,
І стріляли в спину
У дворах жилих осель,
Як на тому світі,
Двері зірвані з петель,
В хаті теж убиті
Де взяли таких паскуд?
Нелюди прокляті!
Катували божий люд,
Майже в кожній хаті
Чим вони вам завинили?
Іроди! Іуди!
Подивіться на жахіття,
Подивіться, люди
Налетіли в кожний двір
Голодні ворони,
Ось такий він «руский мір»,
Хай Господь боронить
А ні їжі, ні води,
Люди у підвалах,
Чуєш милий Господи,
Покарай навалу!
Устань Господи, устань
В Гніві підведися,
Всіх цих нелюдей дістань!
Боже пробудися!
Не прощай їм каяття,
Здохнуть діти суччі!
За розстріляне життя,
В славнім місті Буча
ДЕ МОЯ РИБА, ПЕТРЕ?
Де моя риба Петре?
Його запитав Господь,
Повітря чомусь таке сперте,
Підводь свої очі, підводь!
Чому ти мовчиш і плачеш?
Прийшов Я не за слізьми,
Чи чуєш мене? Чи бачиш?
Прийшов за своїми людьми, Казав ж бо: «Ідіть за мною… «
Гарячий дух рвався з грудей,
Я вас зроблю – звучало луною –
Рибалками людей,
Так де ж моя риба Петре?
Невже ось он та юрба?
Це за моє серце щедре?
Чи це Я просив? Хіба?
Я знаю, що не зрікались,
Я знаю робили все,
Вустами Хреста торкались,
І думали пронесе?
То я запитаю втретє,
Чекав Я чимало часу,
То де ж моя риба Петре?
Кого Я тепер спасу?
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ НАС МОЛОДИМИ
Запам’ятайте нас молодими,
Веселими і співучими,
В бажані своїм до свободи – твердими,
В стремлінні до волі – жагучими,
Бо сила наша не зникла,
І посмішок наших блиск,
Нас мрія завжди угору кликала,
Ми йти не боялись на ризик,
І сльози наші солоні,
І наших сердець тепло,
І ночі тривожні й такі безсонні,
Коли нас горем сікло,
Усе це запам’ятайте,
Допоки пам’ять жива –
Співайте, як ми, кохайте!
Кажіть важливі слова!
Любіть так, як ми любили,
Це неймовірне життя!
І набирайтеся сили,
Від справжнього почуття,
Ви просто нас пам’ятайте,
Ми з вами поруч завжди,
Гортайте фотоальбоми, гортайте!
Дивіться на наші сліди…
КОРОТКА МИТЬ,
ЯК СПАЛАХ УНОЧІ
Коротка мить, як спалах уночі,
Як пристрасть, що доводить до безтями,
Ти вже дрімаєш на моїм плечі,
Намандрувавшись дикими гаями,
І зовсім навіть вже не в тому річ,
Що ми на різних берегах любові,
Перепливаю річку кожну ніч,
Аби намилуватися тобою,
Дрімай і далі на моїм плечі,
Співатиму ледь чутно колискові,
Я колисатиму тебе вночі,
Ти звуки вітру чутимеш у слові,
Ти відчуватимеш насправді
запах трав,
Які колишуться, цим ледве чутним вітром,
Допоки ти дрімала я не спав,
Бо я моливсь, за тебе перед світом…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.