СИВИЙ ЧОВНИК СЛОВА
Білила хату моя біла матінка,
А я малий був, наче в полі маківка…
Просив матусю взять мене на руки,
Бо поруч дибуляли чорні круки…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Матуся круків квачиком шугнула,
І гвардія чорнокрилів спурхнула –
На вишняки, в ошаття зелен листя,
А день – на мене білим сяйвом лився…
Матуся, хату білячи, співала,
Де треба, вдатним жестом шпарувала…
На серці в мене біло миготіло:
Ще чорнокрилля в нього не влетіло…
…Дивлюсь на хату: де ж матуся, мати?
І нічим серця щем зашпарувати…
…Літа-літайленки, лелеки й круки з саду,
Ведуть мене на сповідь в цю баладу…
А неня бачить все, але – не чує:
Її душа – у безмірі кочує,
На сивий човник слова очі мружить…
…За сволоком – біленький квачик тужить…
БАБУСЯ СЕРАФИМА: БАЛАДА З ХРЕСТИКОМ НА ПОЛОТНІ…
У душі – каганчик блима,
Сутемінь, а видно – все:
Ось бабуся Серафима
Полотно на став несе…
Босі ноги, гожа врода,
Ув очах живе Христос:
Щира гілочка народу,
Котрий вийшов з чистих рос…
Днина бабці – серцю зрима,
Полотно її – святе.
В небі грім на хмарку грима,
Льон в очах ясних цвіте…
Гей, бабусю, гей, бабусю,
Наче лід – в ставку вода.
А в одвіт з небес: „Юрусю,
Молода я, молода…“
Спогадання, як ридання:
Очі витер, і – нема.
Забарилось виглядання:
Бабця в зорях – не одна…
Зірка Долі – незгасима:
Глянеш в душу, там – вогні…
…Світить бабця Серафима
Хрестиком на полотні.
БАЛАДА, ГАПТОВАНА НЕСМЕРКЛИМ ЦВІТОМ
…І тільки рушники на образах!
І. Іов
Все в Господа на зрячих терезах:
Шляхи, криниці, кораблі, цілунки:
…Говіють рушники на образах:
Святинь і свят несмерклі обладунки…
Ще бабця вишивали їхню суть, –
Янголочола бабця Серафима…
Життя злиняло, а вони – цвітуть:
Для діда і онука – невгасимо…
Спасибі ж вам, бабусенько, бабу… –
За полотно, в якім журба і – свято…
…Пішла бабуся гоїти судьбу,
Та рушників із образів – не знято…
ГАЛЮ, СЕРЦЕ…
Галю, серце, Галю, серце, Галю, серце,
Галю, серце моє віддане тобі…
Білі вірші впали зорями в озерце,
Натомившись ноги мить чужій журбі…
Квилять птахи, квилять птахи в небі згуби,
Птахам, Галю, більше нікуди летіть…
Хиже небо більше, Галю, їх не любить,
А в сюжет цей – не бажає відпустить…
Я не знаю, чим цим птахам помагати,
Я не знаю, як їх, Галю, рятувать…
Колись птахи ці учили нас кохати,
А тепер самі велять у них стрілять…
Що це, Галю, що це, Галю, випадковість?
Чому в щастя розсургучена печать?
Палить зірка опівнічна змерзлу совість:
Чому лебеді, вмираючи, мовчать?
Галю, серце, Галю, серце, Галю, серце,
Моє серце – замуроване в „курли“…
Білі птахи б’ють крилом в сумне
люстерце,
Котре зойком віддзеркалює стволи…
* * *
Ходім удвох на свято медозбору,
Моя, зболіла в прикрощах, душа.
Помолимось квітковому собору,
Нехай довіра нас не залиша.
Ходім удвох, душа моя, ходімо –
Так гірко пахне сивий молочай.
Бджолі і квітці, сестро, порадіймо,
Поглянь, ось нас вітає іван-чай.
А ось – сокирки, дзвоники, ромашка.
А за півкроку, бачиш, – деревій…
Сидить на жовтецю якась комашка,
Ще мить і скаже: „Смуток свій розвій…“
Ходім удвох на свято медозбору,
У нього лик далекий від біди.
Помолимось квітковому собору,
Ти зважилась, душа? Ходи! Ходи!
* * *
…Кохана, прошу, не плачте,
Кохана, прошу, всміхніться…
Смутки – переіначте,
На вірш цей ледь озирніться…
Впізнали його в анфас?
У профіль його впізнали?
Він – з тих, що нудивсь при нас,
А ви, кохана, й не знали…
Кохана, не супте брів
І не смутіть обличчя…
Ви родом з яких жалів,
З тих, де хміль протиріччя?
Не з тих? Це теж не біда,
Не з тих? Невелике лихо…
Під кладочкою вода
Хвилюється тихо-тихо…
Кохана, минущий біль,
І лихо – теж проминуще…
За річкою, в царстві піль,
З нами – наше грядуще…
Минуле – чуттів зреклось,
І хай йому хоч абищо…
Лось бродить серед колось,
Росу спиваючи віщо…
Кохана, не треба сліз
І тихих жалів не треба…
В гостях у нас верболіз
І райдуга з крайки неба…
Все інше – зійшло на пси,
Все інше – давно забуте…
…Окрім банта й коси,
І щастя, що в сміх ваш взуте…
13.03.2013р.
ВАЖКІ МЕДИ
А в мене все прекрасно, як ніколи:
Четверту осінь донька йде до школи.
Важкі меди обсіли щільники
І сумувать, аж ніби, й не з руки.
На клумбі пахнуть мальва й матіола,
В сусідки не змовкає радіола.
Були в гостях з легенди козаки –
Їх не взяли ні кулі, ні роки.
З портрета мама дивиться у очі –
Спитати про малу онуку хоче…
Важкі меди обсіли щільники
І сумувать, аж ніби, й не з руки.
Над обрієм цвіте зоря співуча,
Спить скіфська баба, даленіє круча,
Де соняхи, мов латників полки,
Від копанки на відстані руки.
А ще, буває, раптом серед ночі
Крізь сон твої проб’ються коси й очі.
Хоч серцю, котре літо вже, втямки,
Що ми – на різних берегах ріки.
Давно вляглися сумніви й докори –
У мене все прекрасно, як ніколи.
Немов недоціловані роки,
Важкі меди обсіли щільники.
Чого ж тоді ім’я твоє шепчу,
Як терен зацвітає увічу?
НІЧ НА ВАРВАРУ
М. Дробашку
Кажуть, Варвара ночей увірвала,
Ти ж цю примножила ніч:
Так обіймала, так цілувала –
Гасли лампади сторіч…
Часу пелюсточка в’яла повільно,
Губи – мов човник жаги.
Наче навала ординців, свавільно
Хвиля неслась в береги…
На узбережжі – сни нелукаві,
Човен із курсу не збивсь:
Зваби – геть звідані, клятви – хупаві,
Ночі тюрбан розповивсь…
Варю, Варваронько, ніч – наша рана,
Хоч і вона – до пори…
Врода, мов юна сестра Незів’яна,
Просить: „Сльозу мою втри…“
Родом із ночі – і губи, і руки,
З ранку – паслін каяття…
Згодом над розпачем всядуться круки,
Ниньки ж – святкуймо життя!
Ніч нам покої свої отворила,
Ніч постелила постіль.
Чорна лебідка взяла нас на крила,
Обрій гойднувся тіль-тіль…
Кажуть, Варвара ночей увірвала,
Ти ж цю примножила ніч:
Так обіймала, так цілувала,
Так припадала до віч…
Що ти в очах моїх, Варю, читала?
Де ті тепер письмена?
…Ніч перед ранком навколішки стала:
„Брате, не застуй вікна…“
ЩЕМ, ЗІТКАНИЙ З „ЯКБИ“
Якби цей чоловік тебе любив,
Він би з тобою згірклий будень пив,
Не вимагаючи твойого тіла –
В час, як душа в снігах осиротіла…
Якби цей чоловік тебе любив,
Він би себе й на йоту не зганьбив
Отими вчинками, що злі й дешеві,
Хоч ряджені у кожухи смушеві…
Якби цей чоловік тебе любив,
Він, певно ж таки б, щиро підсобив,
Не сподіваючись від сліз віддяки,
Добра сподіявши на три мідняки…
Якби цей чоловік тебе любив,
Він би в степу злий егоїзм згубив –
Отам, де лютиків чарівних жменька,
Хіба не так? Адже ти – жінка, ненька…
Якби цей чоловік тебе любив,
Він канчуками слів тебе б не бив,
А гладив тихо шерхлою правицею,
Закутавши твій зойк в китайку вицвілу…
Якби цей чоловік не ніс журби,
Я випріг би каурого з судьби
Своєї, щоб йому – за так віддати,
А тільки ти – ним навчена ридати…
БУРКУН-ЗІЛЛЯ
Хтось поміж нами висіяв буркун,
І він вродив притаєно і рясно.
А ми ішли зеленооким рястом,
Млів дикий мак, росла трава шовкун.
Усе довкруж було в ладах з красою –
Волошки і ромашки, і паслін…
Присіла сутемінь на голубий ослін,
Левада вмилась першою росою.
Сміялись чорнобривці коло хати,
На пізній ружі чубились джмелі.
Цвіла зоря в хмарини на крилі,
Вуста цілунок вчились колихати.
В’язала в спільність нас трава шовкун,
Ще наші небеса шулік не мали.
Та вже дзвіночки імпульси впіймали:
Вкорінюється поміж нас буркун…
ЗАБЛУКАНІ СНІГИ
В мені мовчать заблукані сніги,
І годі їх мені розговорити:
Уже – не друзі і – не вороги,
Нема за що їх ганить чи корити.
Я з ними розвітався так давно,
Що нині вже несила й пригадати,
Коли пили прощань терпке вино,
Яке судьба веліла нам подати…
І ось вони вернулися домів,
І ось вони в мені, вже сивобровім…
З яких прийшли доріг, країв, томів,
Чи мандрівні при доброму здоров’ї?
Як їх спитати, як розговорить? –
Мовчать, аж душу огорта зазимок.
Ця безсловесність так мені болить,
Як їх відсутність в зиму – для озимок…
В мені гірчать задавнені борги,
І я сповна готовий їх платити.
Та у прозріння вже катма снаги
Розмовою мій гріх позолотити…
* * *
…Диво з див – твої очі, Галю,
А найперше – з невтоми – губи…
Це з твого золотого жáлю
Острів щирості, казка згуби…
Диво з див – твої намагання:
Всіх – любить, всім – прощати…
…А невінчані ці вагання?
Як їх кавою пригощати?..
22.05.2015р., м. Січеслав.
Чай, заварений з вишневих гілочок, –
Органічний, наче скрипка і смичок…
Чому ж ти ніяковієш, далебі, –
Біль поламаних гілок саднить тобі?
Чай, привезений з Ірану, не такий,
Що вгамує виквіт устоньок палкий?
Але, схоже, що й вино тобі не в смак,
Чи не ввів тебе в заблудоньку відьмак?
Усміхнулась, шепче: „Боже, одведи.
Любий, дай мені кри-нич-ної во-ди…“
ЕЛЕГІЯ КУПАЙЛИНСЬКОЇ НОЧІ
Пізно вночі, на Купала,
Радість тривогу приспала.
Тихо пішла до води,
В росяних травах – сліди…
Пізно вночі, на Купала,
Вивільга-птаха зітхала.
Кликала вивільга нас:
„Час, мої суджені, час!“
Пізно вночі, на Купала,
Зірка до зірки припала.
Зірка сказала зорі:
„Все – на порі, на порі…“
Пізно вночі, на Купала,
Річка жагу колихала.
Кликала, люблячих, нас:
„Час, мої суджені, час!“
Мавки – теж бавитись хочуть,
Хрещених – не залоскочуть…
Хрещеним ниньки – везе:
Хрещених – Бог береже!
Пізно вночі, на Купала,
Неня в любистку купала
В ночвах малого мене:
„Хай тебе зло обмине…“
Серце слова ці пророчі
Не забува сеї ночі.
Мовить, кохана, тобі:
„Брів не заламуй в журбі…“
Пізно в ночі, на Купала,
Юна русалка не спала.
Вийшла, як ти, із води:
„В красні обійми – ходи!“
ІНТИМНА ЛІРИКА
Галі
…Інтимна лірика, інтимна лірика:
Душа розіп’ята у пана лірика…
Чуття відпущені „у світ“ з налигача –
Не кіптявіючи, чаруй-гори, свіча…
…Інтимна лірика, інтимна лірика:
Жар-птиця ніжності скраєчку
ліжника…
З руки – годована, з роси – напоєна,
У час жертовності – жага потроєна…
…Інтимна лірика, інтимна лірика:
Всерозуміюча, всечасна лікарка…
Із простирадел (жах!) кепкує: простині,
Кохання, треба ж так, смакує „
в розтині“…
…Інтимна лірика, інтимна лірика:
Цесарка царственна в обіймах
півника…
Всевиміряюча, всевідторгаюча,
Безодня щирості, нас поглинаюча…
…Інтимна лірика, інтимна лірика…
* * *
Срібна флейта, осінь золота,
Небо голубе, а хмари – білі.
Незабаром вже і заметілі,
А любов, як мак, не відцвіта.
Пахнуть стиглим яблуком уста
Не збагну: у тебе чи у мене…
Невдалік джерельце безіменне
Казку про невтоленість чита…
“Українська літературна газета”, ч. 14 (306), 16.07.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.