“Українська літературна газета”, ч. 2 (370), лютий 2025
В Україні виходять сотні збірок віршів самодіяльних авторів, любителів, у яких «співає душа». Часто-густо це спроби пера, віршувальне початківство (навіть якщо автори в літах), яке не претендує на «високу поезію», художню літературу. Іноді з цього потоку самвидаву трапляються автори обдаровані, чиї твори оригінальні. Це, останнє, на мій погляд, стосується поетеси Юлії Талько, яка має професійну філологічну освіту, вчителює в ліцеї № 19 м. Житомира. Перша її книжка – «Слова серцем» (2019). Рукопис другої збірки «Адамантова арфа» засвідчує творче зростання авторки, вдосконалення, збагачення змісту й форми. Це не лише «слова серцем», а й розумом. Пропоную читачам газети добірку віршів Юлії Талько.
Микола Дмитренко,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
доктор філології, професор
* * *
Смолистим пасмом в’ється траса,
Неначе стрічка у гімнастки.
В землі прокладена окраса
Із білим контуром зап’ястка
Моєї рідної дороги,
В’юнкої лінії сатину.
Глянсують променем підлогу
Тополі, й никнуть при долинах.
Лиснюча постіль оксамиту
В руці смарагдової панни.
Здається… Пролетів по світу
В сосновій пазусі туману.
Шляхи-орнаменти, здається,
На горизонті розпочаті,
Як вени, що ведуть до серця…
До батька й матері… До хати!
ДЗБАН
Сонячний дзбан розливає
цебро молока
Пий, напувайся, галявино
в райдужних стеблах!
Тягнеться легко у землю
проміння рука,
Пагони в’ються увись,
у самісіньке небо.
Сонячний сканер пронизує
аркуш ріки.
Відблиском раю лишає
світлину водиця.
Тетерів тягне за пальці притоки
й струмки!
Всесвіт мовчить…
Повноводдя галактиці сниться.
Сонячний струм умикає
плафони-міста’,
Що оживають у русі
заряду частинок.
Мчиться напруга, і ґнотики,
ніби вуста,
Тихо цілують Землі
несповиту дитину.
ГАВАНЬ
У кожного із нас є місце на землі,
Куди душа пливе на кораблях дзеркальних.
Ця гавань, повна благ,
немов у кришталі
Виблискує до нас серед
картин реальних.
І мрієш, і пливеш,
прямуєш через даль.
Танцюєш на судні,
розхристано, щасливо.
Зникає втома ниць,
і тоне геть печаль
На палубі життя, і проростає сила.
Куди тобі у путь, в минуле
чи вперед?
Покличе бриз тебе назустріч
і навпроти
У кожного із нас, є спогад,
де був мед.
І мрія є нова, зове в свої широти.
А пароплав надій, крізь море
й океан
Буденності веде на безіменний острів,
І дощ періщить блюз, гукає вітруган:
“Сюди, сюди, сюди –
до берега, у гості”.
ШТРАФ
За перевищення швидкості світла,
Що випромінюють очі кохані.
Дивні, твої, гарячіші за літо.
Ти оштрафований! Пізно чи рано
Я здожену море-погляд. Як в гавань
Буду вдивлятися.
Блискавка-пристрасть
Стане іскрити й гриміти між нами.
І насолода, що гра у флейтиста,
Вислизне вмить у фіналу фанфари,
Що зазвучать так блаженно і лунко.
Я загорнуся в обійми, як в лаври…
Штраф оплати у мільйон поцілунків!
ЦИРКОНІЙ КОХАННЯ
Невгамовний вогонь, що цирконій кохання лишає,
Як гаряча пустеля, що схожа
на серце вулкана,
Що палає в мені неосяжним, безмірним, безкраїм
Полотном. І до тебе притягує
з волі нірвани.
Я тобі засвічусь, ніби куля,
що плазмою вкрита
Поцілунків жагучих,
як водень у нашім світилі.
Хай до тебе веде осяйна
еліптична орбіта,
За хвилину, за рік,
чи за тисячу кроків у милі.
Намагнічує сон диво-спалахи,
бурі й торнадо.
Бачиш, пристрасть-ядро
зазирнути бажає у вічі…
А тому почуття, ніби Сонце,
як сяйво свічада.
Витривалі, палючі,
космічні.
І вічні?
І вічні!
СИЛУЕТ
Ти не бачиш її, лиш чекаєш
чіткий силует
На стіні, на вікні, на дзвіниці,
на вістрі висотки.
Ти шукаєш подібну чи схожий знайомий портрет й
Нескінченну дорогу стираєш,
як відстань коротку
До очей… До жаданих,
до рідних черешень-очей.
А без них, мов потоп!
По краплині моря одинокі
Молитвами вливаєш у небо,
що хмарами, чи
Розумієш, що з нею так мілко,
без неї – глибоко!
Ти не чуєш її. Суголосся
кохання звучить
У тобі кожен день, щохвилини,
зі стукотом серця.
В унісон ностальгія шепоче,
а мрійниця-хіть
Не лоскоче пір’їною,
дряпає кішкою. Б’ється!
Так і рвешся до неї,
коліна збиваєш або
Крізь тунель-спогадання
проходиш в минулих екранах.
Що ж вона покладе на жертовник одвічний?.. Любов?
А вона за тобою крокує,
і зцілює рани!
ФЛЮЇДИ
Обійми мене, ніби завтра зупинилося вже сьогодні
Серед повні мого безсоння
у застиглому кришталю,
Що відблискує крізь планету,
наче ріки неповноводні,
Бо з тобою би спала завжди,
а без тебе ніяк не сплю,
А дрімаю у королівстві розметалених автопальців,
Що торкають мене й заводять,
як принцесу свою на бал.
Пригорни мене, ніби сосни пригортають проміння вранці
Розфлюїдженим серпантином,
що в долоні мені упав.
І розкриється, що безодня замаскована фарбопультом
Вічна мрія тобі, безмежний.
Знаєш точно, аби твоє…
Крізь акрилові перегуки
загадаю коханню бути.
Ти пів серця віддав учора,
а на вічність пів серця є?
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.