“Калка*. Три Мстислави”
“… тоді перед вели три Мстислави:
князь Києва – Мстислав Романович,
князь Козельська – Мстислав Всеволодич,
князь Галича – Мстислав Мстиславович.
– Три Мстислави ведуть нас,
перемога мусить бути наша!”
* * *
“… страшно замучили татари князів, що попалися їм у полон. Поклали на них дошки. На дошках посідали і так бенкетували.
(“Княжа слава”. Уроки історії)
… А татари, вражі гості,
гарцювали на помості:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Три Мстислави,
три Мстислави,
всі зазнали тої слави –
буйні голови схилили,
меч булатний пощербили …
А свої прелюбі кості
полишали на підмості –
красно гостей частували,
дрібно кісточки збивали …
… Ніхто тоді й не знався на татарах –
були степи, та хани кочові:
на кутригу́рах знались, на аварах** …
Аж тут азійські варвари нові!
Той варваризм не римської породи:
щілини вік … а у щілинах – лють …
(Тваринний витвір матінки – природи:
сидять на костях, свіжу крівцю п`ють!)
І не смакують тушею конини,
і не ламають гречно спис о спис –
хрещене тіло божої людини
звисає з сідел головою вниз …
Допавсь до нього бусурмен-татарин
захланно так руками обома:
йому солодша над усі нектари
узята шквалом людська бастурма!
… “Три Мстислави,
три Мстислави –
очі галки поклювали …
Три Мстислави,
три Мстислави –
десять тисяч поховали …”
… Напилася, наїлась річка Калка
калених стріл із вражих колчанів.
Здригнулась Русь: то помста, а не валка –
тавро лжеслави на хребтах синів!
(Уже ж було: в похід збирався Ігор …
В ріці Каялі змочено рукав.)
Де йде різня, там, певно, не до ігор –
між трьох Мстиславів вирізнивсь Мстислав!
… На княжих трупах зведено помости –
на них всю ніч гуляла татарва.
Пильнуйте, люде, ви ж бо р а д о г о с т и!
Овва, Мстиславе з Галича, овва …
… Над Калкою – ні мулко, ані грузько –
“єси за шеломями, земле руська” …
… “Баба́*** … ага́”**** – баби-агинський дух:
тут зела – пера, а земля – як пух.
… “Баба́ … Яга́”***** – жаха дитину мати.
Було шолом о Калку не каляти!
——————————————
* Калка – трагічна сторінка літопису монголо-татарської навали. Бій відбувся у середу 31 травня 1223р.
** згадується епоха великого переселення народів, (VI – VII ст.н.е., Придунав’я). Вказані кочові племена принесли багато лиха не тільки слов’янам, але й Візантії.
*** баба – праіндоєвропейське: пращурка, вужче тюркське: мати.
**** ага – тюркське: старшина на чолі відсіку татарського війська; ширше – старійшина, пан.
***** “баба … Яга” – гра слів, версія утворення персонажу “баби Яги”.
“Лев у Лаврові*. Світло і тіні”
…Князь Лев на старість теж монахував.
Душа сум’ятна прагла одкровення.
В молитвах ревних чарою спасення
сотала с в і т л о сива голова.
Христа розп’ято … Ідоли падуть …
Криниці задихаються змілілі.
Життя як ватра: в кожнім божім ділі
твій Дух, мов іскру, ангели несуть.
Оступишся на п’ядь – провалля, хащі,
вся гадь земна рамена обів’є …
Коли у серці Бог – ми не пропащі,
і брат з лукавства ближнього не вб’є,
на міжусобну бойню не прикличе
родів слов’янських княжих отрочат …
Є правий Суд і є всевишнє Віче,
і є Петро з ключами біля чат …
… Вартує лев у княжім передмісті …
(Вдаряє пам`ять, наче сталь дзвінка!)
Гінці несуть у двір від Бели вісті …
Констанції пошлюблена рука …
А далі – вир: все татарва, ятв’яги,
пожежа в Холмі, тиха смерть Шварна́ …
Данилова спонука до відваги,
до лицарства, до честі знамена …
Та на вазі – супроти злої січі,
де Куремса стоїть і Бурундай,
Данило й Лев у ризі Будівничій –
на хліб і сіль, на спільний коровай!
… У Лаврові вечірню віддзвонили.
Наповнені потири золоті:
в путі несповідимій до могили
нас мироносять ангели святі.
Кончина тіла – не бліда константа
недосконалих пошуків земних …
Осяяння могучого таланту,
звитяжних здравниць, тембрів голосних …
Суть воїна і мужа, і привідці –
се отчий дім, зелена отча твердь,
глибінь прозора отчої криниці,
тоді – в и с о к а, благородна смерть!
… Констанціє … (Останні поривання.
Остання при житті відкрита суть.
Останній спалах с в і т л о г о кохання …)
… Твій Дух, мов іскру, ангели несуть.
—————————————–
* Лаврів – місцевість у Старосамбірщині. У Спаському
монастирі князь Лев Данилович провів три останні роки
життя. Помер 1301 року. Похований там же.