Безсоння
Сновигали за мною поспішно
в ніч січневу нічийні вірші.
Просівання хвилин і зернин…
Заблукалі, смиренні вівці
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
просяться у обжитий загін –
бути, певно, пастирем їм.
***
Гілля закрижаніле
під протягом зимним незрушне.
Так кам’яніють й душі
і вже не тремтять, не болять.
Й не кличе дорога назад…
Мерхне зітліла надія.
Іду садом – верцадлом білим,
не гілля – корали іскрять.
Неквапно і невпопад
зійду по стежині камінній,
зламаю галузку застиглу –
їй пальці уже не болять…
***
Добре, що ти – вода,
а що тихий твій плин не журися,
там, де мілка ріка,
течія – дзвінка музика,
бо дно – кам’янисте
й каламуть не здіймається з дна.
Доля
Вершини і ямища.
Бунт зел і попелище.
Громи й солодка тиша…
На все – всевишня воля.
Розхвилене роздолля,
тремка долонька поля
і неба парасоля.
І птах душі між ними,
й пір’їнкою ледь зримою –
летка, несповідима
його між ними доля…
Із віддалі
Ранки зроджують дні нові,
щоб із віддалі знов з’явлені
давні дні із глибин прозирнути,
в переродженні вдруге відчути
хвиль дощу колихливий наплив,
вогняні краплі льодяних злив,
настигаючі грому згуки,
як вогонь і як студінь руки…
Пам’ятаєш, ти зливу любив?..
Мрії
Знемагала душа в леті передчуття
невимовного щастя хмільного,
неминучою їй марилась, осяйній,
світлого поривання дорога.
Чудеса неземні – ті палючі вогні
небеса уродили зумисне,
непояснимі і неясні
ближчають загадкові зблиски.
Мчу на них,
наче олень
на вистріл…
***
На сторінках прочитаних книг –
твої зустрічі і розлуки,
перечитуй – повернеш мить,
мить пронизливу, мить забуту.
Ти себе між рядків вмурував,
щоб сьогодні спахнули з туману
юні мрії – на камені карб,
недоторкані і полум’яні.
Книгу давню візьму й розгорну –
там сонця скам’яніли навічно,
там безжурно, безхмарно сміюсь
я навік чотирнадцятирічна.
Небо під ногами
Щодуху, щозмоги, щосили
ударила крилами злива,
упало під ноги небо…
Як до стін дощу спрагла трава,
мов у сні, притулилась до тебе –
і земля в небеса попливла…
Лет жагучий, гойдлива вода,
у з’єдиненому пориві
захлинулась в пречистім диві
на землі, чи на небесах.
Ніби з неба, вогонь обдає:
під щокою серце твоє –
і танцює, періщить злива
поки дихать можливо,
поки дихать стає…
***
Ось твої найдорожчі скарби –
блиск навколо.
Попіл інію убілив
бруд і квіти, вогнем мерехтким
однаково.
Як у дзеркало, лунко ввійди
в світ у рамі прозорій,
ось твої найдорожчі скарби –
в іскрі інію віднайди
Боже слово.
***
Після тривожних, безпросвітних
і безнадійних ночей,
досвіток, Господи, досвіток
сенсом життя обпече.
Розхвилюють захмарні верші,
вчую Втішення за сльозами,
і побачу цей світ, як вперше,
і побачу цей світ, як востаннє.
***
Ранок, туманом латаний,
вільгістю наскрізь пройнятий
(паморозь на траві),
знімає кожух зім’ятий –
збиту у клоччя вату,
гряде на хмарині крилатій
в заклякло-здивований світ.
Являє сорочку блакитну –
вітрила пругкі, нерозлітані,
із сонцем на рукаві,
із золотим комірцем,
здійма осяйне лице,
натягує промені
в дими безпросвітні, земні…
***
Снігу пелюстка летіла
з пухнастими довгими віями
із дальнього мезоніну,
до шибки тулилось спросоння,
билось об підвіконня
й межу перетнути не сміло
недоторканне диво.
Приблуда. Ранкова сновида.
Ці спалахи хтось відпустив
з розпатланих своїх безсонь
летіти понад світи
з таких потойбічних долонь…
***
Сутінки гуснуть в небесах небавним плавом,
ніч розпростерла понад світом крила,
вітрильник місяця злоті напнув вітрила –
і напролом пливе у хмари первозданні.
То вирина, то знов у хмарах тане,
ніч зорями дитинні сни прошила,
зніміла від краси і від краси знесилена,
у забутті цю ніч перечитаю.
Осанна ночі! Істинно осанна!
Тихцем пересипає зорі Час.
Це ми собою вічність відміряєм,
чи відміряє вічність час у нас?
***
Сю ніч з дому подалось серце
в наслуханні біди,
вітром голодним роздерте,
зачепилось за гілля мертве
осередком самим.
Кострубатим простромлене стержнем,
у терновім вінку золотім,
тремтіло між небом і твердю,
розіп’яте над світом цілим…
***
Оглянусь на Отчім порозі –
упаде сніг тобі до ніг,
і ти посміхнешся мені
утомлено, на півдорозі.
м. Кам’янець-Подільський