Ігор Фарина. «Брат неперелітний»

ПОВЕРНЕННЯ

Повернусь натомлений з доріг.

Та душа пташатком ще тріпоче.

Небові я вдячний за поріг,

За слова, що збудять серед ночі.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Крізь  вітрища з чортових долонь

Доля стане до розмови з Богом

Й не злякає палахкий вогонь,

Котрий спопелить мою дорогу.

В космосі щодення відгорю

Та печаль мене не подолає,

Хоч і упійма мою зорю,

Котра все про мене добре знає.

Не пощезне у золі й в тужбі

Ця любов – надкрапелинність болю.

Все, що маю, світе, при собі,

Лишиться назавше із тобою.

 

ГІРКОТА

Тиха осінь душі

Павло Гірник

 

У річці болю мисль не тоне,

Зажура з чуба вниз тече.

Вони уже не захолонуть

В тремкому світику очей.

Крізь вихор звільненого цвіту

Буяння віри зве і зве

В молитву замислу і світла,

Яка у серцеві живе.

І перешерхлими устами,

Проклявши близьку безгомінь,

Про неї шепчеш,бо горбами

Надсадно хека згіркла тінь.

У предивнющому огромі,

Що вибору не залиша,

Сам молиться своїй утомі

І … посвітається душа.

 

ВЕСНЯНИЙ МАЛЮНОК

Дерев’яний журавель колодязя

Сумноброво в невід журавлів

Задивлявся.  Не послухавсь родичів,

Бо у вирій з ними не летів.

Хоч вони його у небо кликали

Під осінніх приморозків схлип.

Не пускало в гурт оте курликання

Із відерцем в дзьобику: «Скрип-скрип.»

Журавель у зимноті чимпітиме

На подвір’ї  мами день при дні.

І йому весінній легіт вітряний

Подарує з вирію пісні,

А коли всміхнеться  днина квітнями

Й стужавіє помахами крил ,

Він почує враз від перелітного:

-Як ти, брате, зиму пережив?..

 

ЗНЕНЕЦЬКИЙ СОНЕТЮГА

Набат звучить крізь гарячінь покар

І зве до себе серед зла ночей.

Збирає розмисл нежаданий жар,

Який невпинно магмою тече.

Аж топиться у ній тривог дзвонар,

Нічниці роздираючи плече,

Неначе блискавиці з часу хмар,

Котра свідомість доторком пече.

Посеред  плину  хижості смертей

Постійно зазирає  до очей

Той подив гострим позирком ураз.

Він ,  ніби  невблаганності корсар,

Кида уяву у бентежний чар,

Котрий не відпуска нікуди нас.

 

БІЛИЙ  РОНДЕЛЬ

Монети зір ховає в скриню неба

Чорнюща ніч під вітрову молитву.

Сумна  криниця  топить  устремління

У глибині  тривожного  чекання.

Але  джерелить  час цей таємниці.

І зорять мрії, як в гіркій імлищі

Монети зір ховає в скриню неба

Чорнюща ніч під вітрову молитву.

Оця  навала суму не зникає.

Вона росте і не дає заснути.

Хоч  хоче пренахабне хмаровиння,

Щоб ми не вздріли,як екстаз  пітьмищі

Монети зір ховає в скриню неба.

 

М А К И

Поглянув «байрактар» у зла очища.

І там уздрів палання переляку

Від слів його про невмирущість  маків

На  створенім  війною попелищі.

Світ зазіхань не хоче розуміти.

Та мовить  про  мерзенності  атаки.

…Говорить  «байрактар» про  світлість  маків,

Яким  у  днів  полях  полум’яніти.

 

БІЛОСОНЕТНЕ

Підступність  московитського  зразка

Зміїться через вранішні джерела.

Але вона не може похитнути

Жадань  непогамовних  течію.

У  злющість  поселився  переляк.

Й  вона  свою  імперськості  отруту

В конвульсіях  ослизлих проковтне,

Бо харч її – оте  меню  огидне.

Інакшої   дороги не  знайде

Отам  ,де владарює волі дух.

Вона  у пребезглуздому  сичанні.

Таке  диктує  незборимий  час.

Овіюють  вітрища  душ  тепло,

Яке  рашистський  оскал не зупинить.

 

З Е Л Е Н О С В Я Т Н Е

Цей  диводень  вдягнувся  у  зелене

І  вулицею  розмислів  спішить…

З –посеред  мрійновидив  й сонць  відкрить

Ввірвався  гордо  рідновир  у  вени.

На  обшири, де  чарів є  блакить,

Пихато  підлозорить  мить  скажена.

Та  вже  іде  крізь бурю  наречена,

Що  оджерелень   завтрашність  юрить.

Часоріка в немирних  доленотах

Готує  течії  чужизни  спротив

На  непохитнім  долі  рубежі .

Та  не  зупинить  противнющість   чаду

Нестримної  зеленості  баладу.

В  хмаристім  небі  вже  летять  стрижі.

 

С О Н Ц Е С А Д

Вогонь  війни  велить  владарно

Доби  долати  дивину

Й рік  руйнувати   рівнизну.

Калина  ж  кличе  кривді  кару.

Зорить  зойкливе  «Не засну!»

На  храму  хрест  і хижу  хмару.

Мережить   мислі  мерло  марень.

Та  ниви  ніжну  новизну

Малює  мрія  молода.

Вона  всесильно  відкида

Вогненних  вимог  веремію.

Проз  пилу  й пострілів  парад

Спішить   сяйливий  сонцесад

У  вирування  весномрії.

 

 

НЕОЛОГІЧНИЙ  РОЗМИСЛ

Нуртовир’я  рве  чужинські  греблі

І кида  у  течію  шалення,

Як  рашист  своїм ординським  згреблом

Взявся  заховати  в  тьму  натхнення.

Та  в  бентежжя  рвійну  буйностеблість

Орку   не  запхати  зло  й  мерзення.

…Нуртовир’я  рве  чужинські  греблі

І  кида  у  течію  шалення…

Всіх  ракет  неправедні  «молебні»

Не  нахилять  цитадель  щодення.

В  просторіні  ніжності  піднебній

Слуха  всепланетне  несмирення:

Нуртовир’я  рве  чужинські  греблі.

 

ОПТИМІСТИЧНЕ

Везуть  зажуру  коні  днів  за  обрій.

Із  вантажем закам’янілих  сліз

Крізь  вітросвисти  в  многоті  жалобній

Скрипить  натужно  допотопний  віз.

Все  перевіє  ситом  часу  розум,

Вдивляючись  через  тернеччя в  даль.

…Вогонь  жаги біжить за  давнім  возом

Спалити , якщо  випаде, печаль.

 

НЕОСІННІЙ  МОНОЛОГ

Григорієві  Цимбалюку

За смутки  й  болі  осені  плачу.

Холодні краплі відчуває  серце.

О  вітре долі, миленький, не  сердься,

Що я  спішу  дорогою  дощу.

Бо став  собою на  випробах  днів,

Душі  своєї  не  згубивши  ніжність.

Недолі  ніж  ніколи не  обріже

На  вітроднях  оптимістичний  спів.

 

 

м.Шумськ на  Тернопіллі