Іду-бреду без суму і печалі

 

Олександр СТУСЕНКО

 

БУХОГОЛІК

Хай сяє сонце, хай колоситься колосся,

Іду-бреду без суму і печалі.

Бухав до смерті, але вмерти не вдалося.

Бухаю далі…

 

ГАРМОНІЯ КОНТРАСТІВ (ЗАБІГАЙЛІВКА)

Півп’яний поет з бородою,

Що й власну адресу забув,

Сидить, мов побитий війною,

На якій він ніколи не був.

Повз нього хиткою ходою,

Ригнувши у склянку, іде

Півп’яний поет з бородою –

Герой, ветеран, УБД.

 

П’ЯНА П’ЯВКА

Чарчину випити бояться.

А я, як вип’ю, – навпаки:

Думки активніше рояться,

Та ще й які, бува, думки!

Той, хто боїться, – не вживає,

А я плюю через плече.

І найактивніше ширяє

Лиш думка, де б хильнути ще.

 

СУХІ ЕМОЦІЇ

Ще крапля в чарці залишилась.

Дивлюсь на крапельку без злості.

Сльоза непрохана скотилась…

Якої не просив я в гості!

 

НЕПОРОЗУМІННЯ

– А нумо знову віршувать…

– Знов мочиш коні!

Від твоїх віршиків болять

Лоби і скроні!

– Пора нам риштувати віз…

– А ти в поезію поліз!

 

ФІГОЛОГЕМА

Страшенно болить голова

(Оце ще одне з лих!),

Коли загрузають слова

Або грузнеш у них.

Яка ж тут мораль виплива

Кулачищем під дих?

Шукаю я власні слова,

Але грузну в чужих.

 

ВТІЛЕННЯ Й ВИТІЛЕННЯ

…Ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!

(Ліна Костенко)

Поет завжди змагається з добою.

(Олександр Гордон,

газ. «Літературна Україна»,

24 травня 2018 р.)

Поет завжди змагається з добою.

Але ж були поети для епох!

Рахунок поетичного двобою –

Один – один. Гордон – Костенко. Ох…

 

ЛЮБОВНЕ ЗНУЩАННЯ

А я не міг тобі сказати,

Що сам собі писав листи,

Щоб тільки їх носила

Ти.

(Віктор Соколов, із книжки

«Тобі»)

 

Вдягнувши сукню, а чи робу,

А чи накрившися плащем,

Тягала ти поштарську торбу

В мороз, і в спеку, й під дощем…

Мені зізнатися несила:

Писав десятками листи

Я сам собі, аби носила

Їх ти.

 

ПІДБИТЕ СЛОВО

Слово тяжке підніми,

ніби пташину, що впала.

…………………………….

Вимов зусиллям губ.

Вимов.

Нехай і тихо.

Але той перший звук…

…………………………….

…дивне гніздечко звиє.

(Василь Клічак,

«Українська літературна газета»,

27 січня 2017 р.)

 

Слово тяжке підніми,

ніби пташину, що впала.

Вимов його.

Прийми,

щоб пташечка знов заспівала.

І пташечка, вдячна за це,

дивне гніздечко звиє.

Знов крила розправить слівце

таке, що читач завиє!

 

ПРАВОРУЧ

Райським яблуком червоніє

той, хто зайнять не сміє,

який не такий, як усі парубки,

ховає в кишеню трепет руки,

ніби шукаючи цигарки.

 

(Леонід Талалай, із книжки

«Безпритульна течія»)

 

На вечорницях хмільні парубки

іржуть ну точнісінько, мов лошаки,

дівок хапаючи за цицьки,

аж верещать щасливі дівки.

Лиш один, хто за цицьку – не сміє,

помідорчиком червоніє,

в кишеню хова кулачище своє

і, ніби курець, на підлогу плює,

і в парубків у більярд виграє.

 

СЕЧОГРАЙ

Маленький дощик-хлопчик покропив

блакиттю все довкола.

(Микола Славинський, із книжки

«Магічний кристал»)

Маленький хлопчик жовтим покропив

усе довкола й став фонтаном знаним.

 

ВТОРГНЕННЯ

Якась мара залізла серед ночі

Без лому і відмички у мій дім.

(Тут, звісно, слід би вжити риму “очі”,

Та чи було тоді мені до рим?..)

Та потороча смикала за ковдру,

Нахабно шаруділа по кутках,

І, певно ж, устромила свою морду

В нотатки, що в моїх записниках…

Добряча то була мені забава:

До ранку я вовтузився без сну

І міркував: “Ну що то за проява

Порушує усталеність нічну?!”

А то було натхнення…

 

УНИКАЛЬНИЙ ПОЕТ

Я знаю, друже мій хороший,

Що на папері здатний ти

Зректись посад, кохання, грошей,

Зійти в долину самоти

І не водички в рот набрати,

А клекотливої смоли,

І кожен день себе вбивати,

Щоб читачі твої жили!

А читачі лиш зуби шкірять,

Хоч ти в блокноті вже й розп’явсь.

Чому ж вони тобі не вірять?

Невже ти мало назрікавсь?..

 

Залишити коментар