Ярослав Ткачівський. «Священна земля»

270

УКРАЇНСЬКА МАДОННА

 

Хай святиться ім’я твоє,

Українська Мадонно,

слава Богу, що в нас ти є,

хоч життя не медове…

Тут – сирена й тривога,

в укритті, а не вдома.

Ми – під захистом Бога,

Українська Мадонно.

 

Захистила дитяточко,

своїм тілом накрила:

на руках ангеляточко –

скоро виростуть крила.

Загояться поранення

від осколків ворожих.

Серце б’ється: «Пора мені

йти між ангелів божих,

 

між героїв, між месників

за отця свого й сина,

і за вбитих ровесників –

так велить Батьківщина!».

Кожен воїн у стрій стає

й орків нищить невтомно.

Хай святиться ім’я твоє,

Українська Мадонно!..

21.03.2022 р.

 

МИ – ФЕНІКСИ!

 

Старенька жінка… Хтось її любив,

а хтось кохав – і діток обіймала…

Тепер сама в метро серед юрби,

куди загнала всіх з Кремля навала.

 

Хтось у підвалі з рідними «живе»,

хтось помочі благає з-під завалів.

Хтось каже, до весілля заживе…

А тут – вогонь, ідуть бої тривалі.

 

Мале дитятко плаче між руїн –

шукає маму, братика та батька.

Ця сиротина наче бедуїн,

бо стала несподівано безхатьком.

 

Кровиночко, ти не сама, повір,

ми фенікси – із попелу-руїни.

Допоки в нас лютує хижий звір,

тебе зігріє серце України…

 

Тебе пригорне ангельське крило,

щоб ти могла у захистку радіти,

щоб небесами сонечко брело,

аби цвіли під мирним небом діти.

 

…Вродлива юнка, як весна, в метро.

Нам військо наближає Перемогу.

Тече життя, Дністер, Десна, Дніпро,

є Україна й ми є… Слава Богу.

19.03.2022 р.

 

ЧАС РОЗПЛАТИ НАСТАВ!

 

Нині дівчата взялись за зброю,

Прикро: герої – линуть до раю…

Землю священну діти боронять,

ворог у пеклі війни згорає.

 

Дивляться в очі смерті дівчата,

гинуть у герці хлопці й вони –

Армагеддон тут і вже початок

Третьої світової війни…

 

Світ реагує, спокійно, мляво –

Путін-убивця бомбить міста.

Всіх кличуть юнки, чорняві й біляві:

«Українці, час помсти настав!».

 

Воїни серед червоного степу

з танками ворога – сам на сам…

Господи Боже, цей світ нестерпний,

тут смерть кацапам і оркам-псам.

 

Мали б вже бузьки до нас прилетіти,

та не лелеки летять – літаки:

з неба на заклад, де родяться діти,

бомби скидають вночі «мудаки».

 

Орки, ординці, варвари дикі,

кулю пошле у вас снайпер-дівча.

Ви ж бо не люди – ви звіроликі! –

тут в пеклі згасне долі свіча.

 

Небо над нами закриє не НАТО

і не ЄС – запевняю всіх вас…

Серце героя (їх в нас багато)

небо заслонить, а «Привид-Ас»

оберігатиме Київ-столицю

й бомбардувальників знищить до ста…

Щоб зупинити війну-багряницю,

кличуть дівчата, оці білолиці,

разом до бою заради Христа –

«Час відплати настав!..».

25.02. і 10.03.2022 р.

 

* * *

Йду знову в бій, у моїм серці – Слово,

в руці – перо, а в іншій – автомат.

Повсюдно чути: «Україні слава!».

«Героям слава!» – лине, мов набат.

 

Я в місті ріднім, завтра – у столиці,

де обстріли страшні й виття сирен.

У воїнах козацький дух іскриться –

тут кожен захисник вже став, мов криця,

це ж нездоланний український ген.

 

Стаю у стрій, хоч вже дідусь. Я – воїн!

Зі Словом й автоматом – я боєць…

І я не сам, зі Словом йду, нас двоє,

за нами – тисячі! – і з нами йде Творець.

 

Мільйони нас, які тримають зброю,

й у бій пішли і в місті, і в селі.

Збагніть, ординці, тут усі – герої,

бо ми на рідній, на своїй землі.

 

Та зупиніться вже, кремлівські фани,

московський набрід, вам отут – амінь!

Повернетеся в чорних целофанах

всі прокляті на сотню поколінь…

 

Рашисти, орки сплять в мішках: «200-ті»

вертаються не в цинковій труні

в Московію… Запитую вже всоте –

за що ви йшли на смерть, скажіть мені.

 

Священний бій. Лють у могутнім серці,

в моїх руках перо і записник…

Ми нездоланні з ворогами в герці,

де кожен – України захисник.

28.02.2022 р.

 

ВІДКРИТЕ  НЕБО  УКРАЇНИ

 

Мовчить Європа й НАТО-імпотент –

вдають, що захищають Україну…

Бомблять дітей ординці. Скрізь руїни:

міста й столицю зруйнували вщент.

 

Бо НАТО небо нам не зміг закрити,

світ «співчуває», сильні хмурять брови.

Земля та сніг багряні вже від крові –

де падають кацапи-московити…

 

Тут й наша, українська ллється кров,

вже кожен воїн присягнув Тарасу,

що спопелить, як в пеклі, п’яну рашу –

ніхто ще українців не зборов! –

бо з нами Бог, Кобзар й небес Покров.

04.03.2022 р.

 

БОЯГУЗАМ  ВСЬОГО  СВІТУ

 

Убивці й зрадники, чекайте кару,

вас гроші не врятують ані схрон.

Он втікачі – синок і внук Ротару –

теж «змитися» хотіли за кордон.

Впіймали… Й відкупились «патріоти»:

грошей в мажорів – кури не клюють.

Чому в наш час блаженствують істоти,

а наші діти кров невинну ллють?..

 

А скільки ницих поховалось вдома

чи подались поспішно за кордон.

Та в нас тут не гоморри й не содоми,

тут – Україна! – не Армагеддон…

Призовники, що в мами з-під спідниці

вилазять, щоб смачним напхати рот

й ховають потім знов свої сідниці

в той час, як інші гинуть за народ.

 

За Україну й волю, за свободу,

за небо мирне та пшеничний лан

під кулі йдуть сини мого народу,

щоби у пеклі здох з Москви тиран.

Горить земля від бомб, ракет і «градів»,

в облозі діти гинуть без води…

А світ мовчить – й цим пригріває гадів.

О Боже, сонних лідерів збуди!

 

Відкрий їм очі й серце. Європейці,

американці, африканці – всі!..

Не тіштеся, що нині ви в безпеці,

бо москалі – це зло, це в оці сіль.

Кремлівський нелюд в рух приводить атом

й ракети ядерні спрямовує на нас.

А ви, «стурбовано-обурені» й багаті,

ще й досі не збагнули – тут війна?!

 

Мій син боронить нас і всю Європу…

Вожді могутніх й сильних наддержав,

та руште вже нарешті ситу ж*пу

й закрийте небо, щоб Пуйло дрижав

у бункері, далеко за Уралом –

там смерть його ганебна вже от-от…

І пекло тут чекає всю ораву,

бо є непереможним наш народ!

08.03.2022 р.

 

КАЦАПАМ

 

       А ближче підійдеш – скотина…

                                   Т.Шевченко

 

«Скоти» – московити-ординці,

мерзотники, вбивці, п’яниці.

Цих гадів не прийме земля –

хай ворон клює москаля…

Нехай тут подохне вся раша,

бо це Україна – лиш наша! –

священна вітцівська земля,

затямте, посланці Кремля.

 

Чекає лиха вас година –

запрошую в пекло, «скотино»!

Кажу це не я – моя злість.

Тож краще, москалю, не лізь

на землю святу – нашу твердь –

на тебе чекає тут смерть:

у Києві, в місті й в селі –

сконаєте всі, москалі!..

09.03.2022 р.

 

СУЧАСНОМУ ІРОДОВІ

 

Удень й вночі немає супокою –

тривоги, бомби, вибухи і кров…

Ну що ж ти, клятий іроде, накоїв?

Та ж українців й дідько не зборов!

 

Кремлівський кате, бункерний щуряко,

будь, канібале, проклятий вовік!

Ти навіть не тварина – скотиняка,

ти – вбивця, нелюд й недочоловік!..

 

Послухай, гаде, виродку паршивий,

у бункері сконаєш вже от-от…

Є люди на землі й людці фальшиві,

а в Україні – нація, народ!

 

Нікому не здолати дух козацький,

він – як Дніпро, Дністер, Десна чи Буг…

Ординцю, що напав на нас зненацька,

знай: з нами сила Правди, світ і Бог.

 

Ми славимось героями-синами…

А ти – кривавих нелюдів кумир.

Та Перемога буде теж за нами,

й настане Світло, Істина та Мир!

 

Немає в світі нації такої –

живучої! – так велено згори…

Ну що ж ти, клятий іроде, накоїв?

Невдовзі в пеклі власному згориш!

07.04.2022 р.

 

* * *

Сивіють молоді жінки…

Чому й чого? – це кожен знає:

Коханий на війні, не з нею,

в бентежну мить, у вік гінкий.

 

Дочасно сиві матері –

на фронт збираються їх діти.

Та їм би ще життю радіти…

На жаль, співають Псалтирі.

 

До нас, до всіх прийшла біда

в хатину мирну та рідненьку –

рятуймо Україну-неньку,

щоб не сивіла молода.

 

Бо в герці полягли сини –

героями навічно стали…

В нас криця – дух, й ми як зі сталі

в час Вітчизняної війни.

04.04.2022 р.

 

БЕЗСОННЯ

 

Знов чорний пес з лихого сну

збудив мене посеред ночі.

У темряву вдивлялись очі –

собака лаяв на… весну.

 

Спочатку гавкав, потім вив,

аж на душі було тривожно

від скиглення. Та скільки ж можна?..

Я мовчки в темряву дививсь.

 

А серце плакало, мов пес,

та ні – тужливо скавуліло,

щось в грудях булькало-боліло

від того, що з тобою й без…

 

Собаче та людське виття

вночі сплелися воєдино:

Відчуй це, дорога людино,

що мить борні – пора звитяг.

 

Безсонням зцілюю той біль,

що в серці розбудив пес чорний.

Весна. Війна. І часу жорна –

я знов освідчуюсь тобі…

04.04.2022 р.

 

* * *

Зустрінемось в наступному житті,

бо в цій епосі всесвіт догорає…

Кохана, обійми, бо ми вже ті,

що пекло на землі прозвали раєм.

 

Горіли довго душі на війні,

а вогнища – чистилищем нам стали.

Ти в небі підморгни колись мені,

щоб знов кохання для обох настало.

 

Впізнай мене, бо вже без бороди

і в моїм чубі не знайдеш сивини…

Я – молодий, бо край свій боронив

й у землю вріс із кольором калини.

 

Пробач мені, що вас недолюбив,

що сина й доньку обіймав не часто,

Поглянь, рідненька, в небі голуби –

це символ миру й всього світу щастя.

 

То знак блаженства, хоч минає все,

немов пречистий цвіт у мирні весни.

…На світі був я почуттів ловцем,

і в зореслові – їх співцем воскресну.

 

Зустрінемось в наступному житті…

11.03.2022 р.

 

СВЯЩЕННА ЗЕМЛЯ

                   

       Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!
Т.Шевченко

На рідному полі воронки й розкопані шанці,

і в серці моєму, мов куля, забилася лють,

бо край мій плюндрують і нищать кремлівські засланці,

та воїни славні навалу з Москви відіб’ють…

 

Тут наша твердиня, тут мамине й батьківське поле,

співають джерела та храми блищать іздаля.

Затямте, ординці, вам нас не скорити ніколи,

бо це українська  і наша священна земля.

 

Моя Україна – могутня, безмежна, єдина!

Ми в центрі Європи, про нас вже довідався світ.

На мирному полі – багата й щаслива людина:

ім’я Українець – пречистий калиновий цвіт!

 

Гряде Перемога – я вірю, я певен, я знаю!

Тут кожен за волю віддасть свої сили та кров.

І маками в житі постануть герої весною,

де нас, українців, ніколи й ніхто не зборов.

 

На рідному полі зарівнені вирви й окопи,

хоч вибухи досі нас часто тривожать у снах.

Ми – з Господом Богом! І край наш ніхто не захопить,

вже в серці і в світі цвіте Українська весна…

23.03.2022 р .

 

м. Івано-Франківськ

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!