Ярослав Ткачівський. «Наш дух і сила вищі, ніж Говерла»

289

УКРАЇНА

Горять степи, моя земля горить –

це Україну поливають «градом»…

Он сатанинська зірка знов зорить,

насаджена з Кремля повзучим гадом.

 

Двоглавий змій  «червоної чуми»

жахає світ… Знай, путінська заразо,

що на своїй землі сильніші ми –

на захист волі в бій підем всі разом.

 

Є непоборним рідний мій народ –

захисниками в нас – і син, і мати…

Не буде місця в краї для заброд

й нікому Україну не здолати.

 

Бо тут наш світ й отут свята межа,

тут наша кров і наша перемога.

Як Україна світу не чужа,

то де його всесвітня допомога?

 

І де Європа й США, і де весь світ –

ми втретє на порозі світової…

Та Путіну не знищити наш цвіт,

бо кожен з нас, котрий живий, – то воїн.

 

Почуйте всі: ми не раби, ми є!

Ми – центр Європи. В нас цвіте калина…

Тут предків слід і тут життя моє

із найдорожчим словом – УКРАЇНА!

07.07.2015 р.

 

 ТУТ   –   УКРАЇНА !!!

Росіє, це не скотобойня,

тут – Україна навіки́.

На смерть підуть за волю з боєм

батьки, сини й чоловіки.

І матері постануть грізно,

дружини, юнки та малі…

Хтось блеє десь, що всі тут різні –

Єдині ми на цій землі!

І кожен в бій за Україну

подасться з ворогом на смерть,

і я також вогнем зустріну,

бо це є наша, рідна твердь.

 

Московіє, ордо, Росіє,

божка кремлівського спини,

що в світі страх і горе сіє,

бо гинуть на війні сини,

чиїсь… А завтра, росіянко,

твій син – у цинковім гробі

«двохсотим» він прибуде зранку.

Так станеться, кажу тобі:

Спини убивць і ще невинних,

всіх найманців Кремля спини,

в мозках яких бракує звивин

й не миру хочуть, а війни…

 

Десь мама над дитям голосить,

і сльози крапають – не роси! –

нехай вас руки не сверблять:

То ж схаменіться, «новороси»,

вас моє серце й всесвіт просить,

отямтеся, ординці, бл…

Пробач за мій жаргон, читачу,

зірвався з нервів цей матюк,

бо я горю, киплю, як бачу

кубло червоних змій-гадюк,

отих відщепенців пропитих,

бо кожен з них – московський смерд.

Кажу від імені убитих:

«Тут – Україна! Тут вам – смерть!».

21 і 24.02.2022 р.

 

* * *

Європа-курва й НАТО-імпотент

вдають, що захищають Україну.

Бомблять людей ординці. Он – руїни:

міста й столицю зруйнували вщент.

 

Бо НАТО небо нам не зміг закрити,

світ «співчуває», дехто хмурить брови.

Земля та сніг багряні вже від крові –

де падають ординці-московити…

 

Тут й наша, українська ллється кров,

вже кожен воїн присягнув Тарасу,

що спопелить, як в пеклі, п’яну рашу –

ніхто ще українців не зборов! –

бо з нами Бог, Кобзар й небес Покров.

04.03.2022 р.

 

* * * КАЦАПАМ * * *
                     А ближче підійдеш – скотина…
Т.Шевченко
«Скоти» – московити-ординці,
мерзотники, вбивці, п’яниці.
Цих гадів не прийме земля –
хай ворон клює москаля…
Нехай тут подохне вся раша,
бо це Україна – лиш наша! –
священна вітцівська земля,
затямте, посланці Кремля:

Чекає лиха вас година –
запрошую в пекло, «скотино»!
Кажу це не я – моя злість.
Тож краще, москалю, не лізь
на землю святу – нашу твердь –
на тебе чекає тут смерть:
у Києві, в місті й в селі –
сконаєте всі, москалі!..
09.03.2022 р.

 

ЧЕРВОНІ СНІГИ

Грудень. Калина. Морози. Сніг.

Все це немовби в дивному сні.

Грона рубінові й тиша німа.

Боже, на Сході червона зима:

рвуться гранати, постріли в ціль –

взяті на мушку люди-мерці…

 

Цвіт України боронить свій край:

Господи любий, вбивців скарай!

Наші герої в миті снаги –

кров’ю фарбують білі сніги.

Спостерігають Європа й США

як вознесеться світла душа…

 

Сотні небесні… Тисячі їх…

Біла калина – червоний сніг.

Знов багряніє рідна земля,

бо світ в чеканні миру з Кремля.

Карлик російський, курям на сміх,

людство стривожив й лякає всіх.

…Єдності в світі й досі нема:

плаче калина – червона зима.

17.12.2021 р.

 

 

*** На СТРІТЕННЯ ***

Запахло не весною, а війною –

Європа й світ стривожені отим…

Не світлі – чорні хмари наді мною:

ординці бенкетують над святим.

 

Де хрест сія́в, горить червона зірка,

в Московії, в триклятому Кремлі.

Тому мирянам України й гірко,

що  знов постав диявол на Землі.

 

На Стрітення завжди зима з весною

здибаються в благословенну мить.

…Запахло не весною, а війною –

і знов набат у всесвіті дзвенить.

 

А світ мовчить, і діє делікатно,

немовби є всесильним сатана.

Та ж треба спільно розчавити ката –

і буде син, і мати, і весна…

14.02.2022 р.

 

 

Наш дух і сила вищі, ніж Говерла

 

Ці гори я нікому не віддам –

мої Карпати! – тут душа співає,

й перо щебече, мов стрімка вода,

і сонце мої думи зігріває.

 

Я тут – ґазда! Опришок (чом же й ні?),

Митуси я і Довбуша нащадок…

Ми з України ворога женім,

бо тут наш рід і вічності початок.

 

Говерла височіє й Піп Іван,

отут свята земля і все, що маю.

Тут молодію й творяться дива,

цей рай земний всім серцем обіймаю.

 

Голублю Всесвіт, тішуся цим днем,

гартую слово у гірськім повітрі.

Мій слід в Карпатах, вірю, не мине,

бо пульс тримаю свій на часу вістрі.

 

Минуться війни, розбрат, суєта,

у вічність кануть чорні негаразди.

Священна ця земля, земля свята,

ми – України оборонці й ґазди.

 

Дивлюся в даль, напружую свій зір,

болить, коли співають «Ще не вмерла…».

«Не вмре ніколи! – лине з гір до зір. –

Наш дух і сила вищі, ніж Говерла!».

18.07.2019 р.

 

© Ярослав ТКАЧІВСЬКИЙ,

м. Івано-Франківськ

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!