…І повернуся на римські дороги?

 
 
Петро КОРОБЧУК
 
З рукопису збірки «Адажіо Альбіноні, або Сім білих сонетів для Ніки»
 
МАЙЖЕ   ДЕЖА ВЮ
жінка з мітлою –
зовсім не відьма
 
ще не стара
миловидна
в помаранчовій безрукавці
зграбно замітає листя
 
листя шкода
бо ж гарне
переважно – помаранчове
і гарно лежить
на траві ще зеленій
 
я розумію –
у жінки з мітлою така робота –
листя замітати
територію прибирати
 
та я про інше
щось у моїй душі
ворушиться помаранчове
щось таке знайоме
щось таке…
 
а от що –
вбийте –
не можу згадати
(23 жовтня 2013)
 
ПРО  ГРАМОТУ  І НЕ ТІЛЬКИ
(С. Д.)
удостоїли Миколу Гоголя
міжнародної літературної премії
імені Петра Коробчука
 
сидить Микола Васильович
та й думку думає
премія
воно ніби й добре
але що ж то за Коробчук такий
і з чим його їдять
 
дали б іще рублів сто
а то тілько грамоту
ні напитку з неї
ні нажитку
 
і вклав грамоту Ніколай-Микола
(благо – без рамочки грамота)
в рукопис другого тому
дуже Мертвих душ
 
а далі самі знаєте
(5 жовтня 2013)
 
ПРЕЗЕНТАЦІЯ
Я бачив…
І. Франко
 
…Зал досить просторий, але напхом напханий. Люди
навіть стояли. Адже приїхав Петро Коробчук –
кльовий віршник,
нестандартний літератор,
лавреат кількох престижних
(зокрема й обласної) премій,
талановитий батько не менш талановитого сина,
п’ятий неофіційний учасник Бу-Ба-Бу*,
претендент (і ми, Химко, люди)
на смушкову шапку Тараса Шевченка
сезону-2013.
 
Розголосу про його приїзд передувала
потужна рекламна кампанія:
зайдеш на Буквоїд, Літакцент,
Читомо  й інші літсайти –
скрізь інформація про
виступ знакомитої особи у Львові.
А афіша за склом-вітриною книгарні вражала
лаконічним, але вичерпним текстом і
усміхненою парсуною презентанта.
 
Окрім того,
напередодні з’явища П.К. в українському П’ємонті
Українська літературна газета,
Літературна Україна, Слово Просвіти  надрукували
великі добірки поета. На жаль,
Кур’єр Кривбасу  не встиг за ними.
Мобільність не та.
 
Питань  було – як снігу взимку. Позитивна
енергетика зашкалювала. Контакт
був повний.
(Навіть знаним метрам не завше вдається
так підкорити авдиторію).
 
Виник, щоправда, один конфліктний момент.
Телевізійники
заледво не побилися з радійниками за право
першими взяти інтерв’ю.
Довелося втрутитися адміністрації.
 
Завезених книжок виявилося за-
мало. Їх розмели ще до
початку дійства. Працівники кни-
гарні шкодували, що не за-
мовили весь наклад. «Хто ж знав! – бі-
дкалася одна з них. – Ще такого ажіотажу не
бачила!.. А були ж тут і Матіос, і Забужко, і Коко-
тюха, і Курков, і Дереш, і Винничук, і Ден
Браун, і Ірванець, і…»
 
Винуватець торжества тішився.
Мабуть,
лише львів’яни можуть знехтувати пиво у
Криївці, концерт в Оперному, побачення на Академічній,
прогулянку Стрийським парком  і – масово піти на
Петра Коробчука у книгарню «Є»,
що на проспекті Свободи, 7.
 
Беріть з них приклад – лучани, кияни, харків’яни,
луганчани, франківці, чопівці, одесити
й інші ани-яни-івці-ити.
 
А то Петро Йосипович
їздитиме на свої творчі акції до Львова.
Тілько – до Львова…
 
– Агов, мущина, вставайте…
Вже Луцьк, кінечна…
 
Ну от… розбудили…
На найцікавішому місці…
От-от
мав
початися
фуршет…
(29–30 жовтня 2013)
 
*Четвертим (теж неофіційним) членом Бу-Ба-Бу самі бубабісти вважали Петра Мідянку. – Прим. реактора.
 
ВНУТРІШНІЙ  ГОЛОС
Мій внутрішній голос
значно багатший аніж
мій зовнішній.
 
Себто той голос,
що його чують люди, –
це, так би мовити,
другий, якщо не третій, ґатунок.
 
А от внутрішній –
розлогий тембрами,
неймовірний нюансами,
фантастичний фібрами.
 
Впевнений:
мій внутрішній голос
успішно пройшов би кастинг на
радійового диктора.
Класику озвучувати.
Особливо Коцюбинського.
І Кобилянську.
І Свідзинського.
І Нечерду.
 
На превеликий жаль,
у мого внутрішнього голосу
лише один слухач і симпатик – я.
Точніше – моє alter ego.
 
Одна хіба втіха у віддаленій перспективі:
Колись… колись… колись
говоритиму внутрішнім голосом
з янголами.
 
А ще – з Богом.
Якщо, звісно, допущений буду…
(27 березня 2014)
 
ВІРШ  БЕЗ  НАЗВИ  № 6
…на віршí про Майдан і про АТО (читай: війну) –
страшенна мода
без перебільшення – пошесть
повінь тридев’ятий вал
 
газетно-журнальні публікації антології
авторські збірки поетичні майстерні
конвеєр переважно римований
 
пишуть талановиті і графомани
члени НСПУ члени АУП і початківці
навіть неграмотні і ті пишуть
 
мова про образи рими ритмомелодику тощо
геть небезпечна тільки почни –
враз патрійоти за вила схопляться
 
ату критикана!
він проти народу!
ганьба йому!
биймо заброду!
він
на народну творчість плює!
він українцем не є!
він Україну-Неньку паплюжить!
він
лиє воду
не на наш
млин!
він проти незалежності!
воно
не має душі!
воно – лайно!
 
звісно не все так погано у нашому
вітчизняному віршарському літературстві
на щастя – не все
 
втім слово «щастя» у цьому тексті який
зовсім не про Майдан і не про АТО (читай: війну)
звучить не зовсім доречно…
 
…ну от
і я мимохіть долучився до
посполитого поетичного рушення
і тепера не знаю що з цим робити…
(1 квітня 2015)
 
ВІРШ  БЕЗ  НАЗВИ  № 8
коли я був початківцем то
поети здавались мені
небожителями
 
кожен з них носить німб
(варіант – лавровий вінок)
 
у кожного перо – гусяче або Parker
(залежно від рангу)
 
кожному – п’єдестал персональний
(розклав – постояв – склав – і додому)
 
коли ж сам допіру прибився до їхнього кодла
(перепрошую – кола)
то виявилося що всі вони гамузом (та й окремно)
аж ніяк не жителі неба
 
той не виходить з нектарного запою
(подає вже десяту заявку на новий німб)
той уже втретє розвівся
(жодна з муз не вміла готувати амброзії)
той все котурни нарощує
(пнеться стати вищим за всіх і за вся)
а той
а та
а ті
а я
 
але – колеги – але
давайте і далі прикидатимемося небожителями
не будемо розчаровувати початківців
 
хто з них в майбутньому потрапить сюди
до нашого кола
нехай і не простить нас
то бодай спробує зрозуміти
(21 квітня 2015)
 
***
чути то там то там голоси:
геть – чоловіче – зійшов ти на пси
силабо-тоніки зовсім не чуєш
все що побачиш – те й верлібруєш
старий! ти себе почуваєш старим?
нудить від ритміки? верне від рим?
чом ти так перемінився зненацька?
де ж то поділася сила юнацька?
музу прогнав чи пегасик сконав?
яка тебе – в дідька – водить мана?
 
колеги! – на паші подоба коняча
й муза та сама а не іначча
думав – мені допоможе верлібр
ну заробити масла на хліб
думав – наверлібрую і – опа
визнає вільного хлопа европа
 
що ж заробив масло і визнання?
 
відверто – колеги – все то бридня
от одсапну і оклигаю трохи
і повернуся на римські дороги
 
бути римантиком –  це благодать
 
о бачите! – знову почав римувать
(21 квітня 2015)
 
 
Глобус  України
(замість  сонета)
 
Вишневі садки цвітуть жовто-блакитно.
Хрущі повдягали шаровари й вишиванки.
То там, то там мироточать парсуни Тараса.
На кущі калини родять ягоди вовчі.
 
Іванові Мазепі – Героя України (посмертно).
Симону Петлюрі – Героя України (теж посмертно).
Поїли всі жданики – а Вашингтона катма.
Якщо ти справжній кобзар – виколи собі очі.
 
Велесову книгу – кожному нарождéнному.
Національно свідомим – більша зарплата й пенсія.
Герої не вмирають. Живуть. У пам’яті. Довго.
 
Україна – понад усе! Господь-Бог не проти.
Лише українці богообрані. А всі інші – ні.
На Останньому Суді ми будемо другі.
(28 грудня 2015)
 
м. Луцьк