…І поки світ прийде до тями

224

 

що в імені тобі тепер чужому –

посріблена пилюка автострад

машина рушить а за мить по тому

з останніх сил почнеться
листопад

 

і вистрибнути б та діватись
ніде                   

і твій попутник як у всі часи

куди ти їдеш і від кого їдеш

не запитає – не відповіси

 

лиш безіменні вільхи одесную

обличчя визиратимуть твоє

коли водій раптово пригальмує

і скло чолом гарячим розіб’є

 

і ти не з того світу а
спросоння 

почуєш як стихає буревій

як телефон вібрує у долонях

немов живий

 

***

ось маєш ніч і місце скраю

і шурхіт зляканої штори

і тінь що темно проступає

на виході до коридору

 

і поки світ прийде до тями

ти встигнеш хоч і не повинна

зчитати сонними вустами

тайнопис родимок на спині

 

а потім нібито на щастя

залізна знайдеться підкова

і двері вороної масті

тобі відчиняться раптово

 

і може зовсім не зумисне

під час падіння чи на злеті

твій голос знічено повисне

між першим поверхом і третім

 

 

***

ще видно на снігу сліди сорочі

і ґанок ніби весь із
кришталю                                         

міцнішого попросиш серед ночі

і я тобі міцнішого наллю

 

і поки склянка спалахне червоно

і обпече долоні крижані

сузір’я діви або скорпіона

проступить на замерзлому вікні

 

та більше не шукаючи спокути

по-братському допий моє вино

якщо цю ніч можливо перебути

тоді і зиму з нею заодно          

 

 

ТЕРНОПІЛЬ

ти майже навчилась не мати
потреби

у місті що тоне в озерній
безодні

і байдуже хто ще торкався крім
тебе

 

до каменю у каламуті холодній

застиглі рибалки сидять тут від
ранку

але не помітять відбитків на
глеї

лиш вітер минаючи синю альтанку

зненацька обійме тебе з усієї

 

і в мить коли зникне у тілі
напруга

і страх для якого не знатимеш
слова

ти видихнеш вперше і видихнеш
вдруге

і пустишся берега пустишся
знову

 

АВТОСТОПОМ

 

є хліб і вода ну а решта
дрібниці –

пропаща дорога освячений сніг

останнім теплом відігрієш
синицю

і хай собі знову примкне до
своїх

 

автівки летять та не спиниш
ніяку 

і світла не виловиш із темноти

лиш камінь тремтітиме від
переляку

аж поки затихне так само як ти

 

аж поки змішаються місце і дата

і ранок не видихне димом їдким

та вістей немає кому передати

і плакати також немає за ким

 

і з того чи іншого боку
маршруту           

де ти нетутешня і місто
чуже                

лиш полум’я довго не зможе
заснути

осліпить усіх а тебе вбереже

 

***

чиєю рукою такі кучугури

і звідки ця досі невидима втома

 

що навіть перепади температури

надовго стають на заваді усьому

 

відчиниш вікно і побачиш те
саме –

понурих авто нерухому колону

неначе замерзло повітря між
нами

усупереч дійсним фізичним
законам

 

та поки ще сніг осідає на ґанку

узявши тебе так підступно в
облогу

дивися у стелю до шостої ранку

заради спасіння – свого і
чужого

 

***

за десять восьма чи за десять
сьома

знадвору чутно голоси
дитячі                                         

і сніг перестає і вже по всьому

а ти не бачиш

 

а ти й себе не впізнаєш
спросоння

і знищуєш у пам’яті квапливо

і віхолу вчорашню і долоню

на ліжку зліва

 

а потім загуде вода у крані

настане день і місто вийде з
коми

лиш з’явиться на чорному екрані

знайомий номер

 

візьмеш чи ні – почує не почує

урешті-решт яка кому різниця

але ім’я що вимовлене всує

нехай святиться

м. 
Теребовля на Тернопіллі

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!