що в імені тобі тепер чужому –
посріблена пилюка автострад
машина рушить а за мить по тому
з останніх сил почнеться
листопад
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
і вистрибнути б та діватись
ніде
і твій попутник як у всі часи
куди ти їдеш і від кого їдеш
не запитає – не відповіси
лиш безіменні вільхи одесную
обличчя визиратимуть твоє
коли водій раптово пригальмує
і скло чолом гарячим розіб’є
і ти не з того світу а
спросоння
почуєш як стихає буревій
як телефон вібрує у долонях
немов живий
***
ось маєш ніч і місце скраю
і шурхіт зляканої штори
і тінь що темно проступає
на виході до коридору
і поки світ прийде до тями
ти встигнеш хоч і не повинна
зчитати сонними вустами
тайнопис родимок на спині
а потім нібито на щастя
залізна знайдеться підкова
і двері вороної масті
тобі відчиняться раптово
і може зовсім не зумисне
під час падіння чи на злеті
твій голос знічено повисне
між першим поверхом і третім
***
ще видно на снігу сліди сорочі
і ґанок ніби весь із
кришталю
міцнішого попросиш серед ночі
і я тобі міцнішого наллю
і поки склянка спалахне червоно
і обпече долоні крижані
сузір’я діви або скорпіона
проступить на замерзлому вікні
та більше не шукаючи спокути
по-братському допий моє вино
якщо цю ніч можливо перебути
тоді і зиму з нею заодно
ТЕРНОПІЛЬ
ти майже навчилась не мати
потреби
у місті що тоне в озерній
безодні
і байдуже хто ще торкався крім
тебе
до каменю у каламуті холодній
застиглі рибалки сидять тут від
ранку
але не помітять відбитків на
глеї
лиш вітер минаючи синю альтанку
зненацька обійме тебе з усієї
і в мить коли зникне у тілі
напруга
і страх для якого не знатимеш
слова
ти видихнеш вперше і видихнеш
вдруге
і пустишся берега пустишся
знову
АВТОСТОПОМ
є хліб і вода ну а решта
дрібниці –
пропаща дорога освячений сніг
останнім теплом відігрієш
синицю
і хай собі знову примкне до
своїх
автівки летять та не спиниш
ніяку
і світла не виловиш із темноти
лиш камінь тремтітиме від
переляку
аж поки затихне так само як ти
аж поки змішаються місце і дата
і ранок не видихне димом їдким
та вістей немає кому передати
і плакати також немає за ким
і з того чи іншого боку
маршруту
де ти нетутешня і місто
чуже
лиш полум’я довго не зможе
заснути
осліпить усіх а тебе вбереже
***
чиєю рукою такі кучугури
і звідки ця досі невидима втома
що навіть перепади температури
надовго стають на заваді усьому
відчиниш вікно і побачиш те
саме –
понурих авто нерухому колону
неначе замерзло повітря між
нами
усупереч дійсним фізичним
законам
та поки ще сніг осідає на ґанку
узявши тебе так підступно в
облогу
дивися у стелю до шостої ранку
заради спасіння – свого і
чужого
***
за десять восьма чи за десять
сьома
знадвору чутно голоси
дитячі
і сніг перестає і вже по всьому
а ти не бачиш
а ти й себе не впізнаєш
спросоння
і знищуєш у пам’яті квапливо
і віхолу вчорашню і долоню
на ліжку зліва
а потім загуде вода у крані
настане день і місто вийде з
коми
лиш з’явиться на чорному екрані
знайомий номер
візьмеш чи ні – почує не почує
урешті-решт яка кому різниця
але ім’я що вимовлене всує
нехай святиться
м.
Теребовля на Тернопіллі