Хто перший?

171

 

ДО КІНОФІЛЬМУ «ЧУЖИЙ»

Тиша. Двері, що не рипнуть.

Я шукав її… Нема.

Де ти, жінко, мужня Ріплі?

Я один, і ти – сама.

 

Тиша. Темінь. Коридори.

Ні людей, ні тіней… Жах!

Вийди, жінко, поговорим!

По стіні повзе іржа…

 

Як змія, пересторога

Причаїлась тут і там.

Що проллється на підлогу –

Кров чи знову кислота?

 

До хвоста думки прилипли.

Десь попереду – межа.

Знаєш, Ріплі, чуєш, Ріплі,

Ти для мене – не чужа.

 

ДО КІНОФІЛЬМУ «ВІДЬМА
З БЛЕР»

Цвинтар. Камені-горили.

Осінь. Листя круговерть.

Добрі люди говорили:

«Зупиніться. Далі – смерть».

 

Жах у лісі чеше гриву.

Крик – і напад, як удар!

Хто це? Біси? Може, привид?

Чи старий відлюдник Парр?

 

Бачиш дім. У ньому чути

Кроки, дивні голоси…

Час промовити забуте

«Боже, праведний єси…»

 

Тільки друзі вже далеко,

Їхній біль – твоя вина.

Там, позаду, небезпека,

А попереду – стіна.

 

***

Я не кликав їх до себе…

Лізьте в нори, хробаки!

Золота кольчуга неба

Опромінить кулаки.

 

На каміння без породи

Розсипається тюрма.

Переможцю – нагорода:

Дві гадюки, пів’ярма.

 

Стріли місяця – червоні,

Колір сонця – голубий.

Ніч триматиме в полоні

Громовите «Не убий!»

 

Не відпустить – буде лихо,

Не пробачить – потону…

Під кущами обліпихи

Закопаю сатану.

 

***

Моя гризота кольорова

Сидить і ниє під замком.

А де ключі? А їх корова

Уже злизала язиком.

 

Я вчора вдосталь насміявся,

Коли сокиру закопав.

А де мій страх? А він подався

У темінь зали і … пропав.

 

Я пив огонь – колючу воду,

І їв каміння – твердохліб.

А де ж раби? А де володар?

Немає… Тільки чую – схлип:

 

Це дідько, лисий, куцобровий

Сидить і ниє під замком.

А я все жду, коли ж корова

Чортяку злиже язиком.

 

ХТО ПЕРШИЙ?

На пагорбі конає місто враже,

Зруйноване, хоч зовні й молоде.

Ні Дарвін, ні Христос – ніхто не скаже

Того, що маю знати про людей.

 

На пагорбі – юнак, летючий вершник.

Під ним – пацюк без хутра і хвоста.

Гей, Дарвіне, скажи, а хто з них перший?

Мовчиш… Тоді питатиму Христа!

 

***

На хмарі сліди – кров.

До раю прийшов демон.

У нього на шиї – тавро

І черепів діадема.

 

Він бачить –  навколо
тюрма

І хоче валити мури.

Та мурів (от лихо!) нема,

І демон зітхає понуро.

 

І бачить він (ну дива!

Демон хита головою)

Його міцна булава

Стала чомусь кривою.

 

Раніше була тверда,

Тепер – м’якіша од вати.

Мені цього дурня шкода,

Хоч дурню на це наплювати.

 

м.Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!