“Українська літературна газета”, ч. 8 (388), серпень 2026
ПОЕТИЧНИЙ СТРУМІНЬ ГРИГОРІЯ ПРИЛУЦЬКОГО
Григорія Прилуцького я знаю давно, ще відтоді, як він приносив до реакції тижневика “Столиця”, очолюваній незабутнім Олександром Зайцем, публікації історичної та краєзнавчої тематики. Закінчивши наш факультет журналістики Київського Шевченкового університету, працював у друкованих ЗМІ, а з 2006 до 2015 – кореспондент, директор творчого об’єднання на державному телеканалі «Всесвітня служба «УТР». Тут він разом дружиною Надією Никольниковою створив низку передач про сучасних митців і письменників, цикл відеофільмів “Знамениті українці”. Далі — співпраця із телеканалами “Правда тут” і “Рада”, викладання основ журналістики в університеті “Україна”. А віднедавна Григорій почав писати вірші. Мені спершу подумалося, що то тимчасове захоплення, але помилився: поезія його ставала дедалі вправнішою, глибшою і змістовнішою. Тож устиг видати чотири збірки віршів. Автор слів пісні “Вишиванка” композитора Анатолія Лавринчука , яку виконує народний артист України Іван Попович. Навіть важка хвороба, ампутація ступні не притлумили його поетичний струмінь, а навпаки — він наснажує і надихає. Навіть тепер, коли Григорій недавно із дружиною і трьома онуками опинився за межами України, у Хорватії, де дружня країна прихистила багатьох українців. Тож дізнавшись, що за сто кілометрів від їхнього гірського селища, у Рієці, проходить черговий фестиваль українського мистецтва і літератури, організований культурно-просвітнім товариством “Дніпро”-Рієка, яке очолює примадонна київської оперети і хорватської опери, народна артистка України Ольга Камінська, Григорій вирішив узяти участь. Ми, члени журі, одноголосно присудили йому у номінації “Поезія” друге місце і звання лауреата міжнародного конкурсу “Українське поетично-прозове ревю “Франкові зорі”. Це стало для нього вагомим подарунком до 60-літнього ювілею, який відзначає у серпні. Пропонуємо добірку віршів Прилуцького різних років.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Олександр Балабко
* * *
Падає нації цвіт.
Падає за Україну.
За журавлиний політ.
Мову її солов’їну…
Щоби рабами хозар
Ми не зостались ніколи.
Як зауважив Кобзар –
То не народ, а моголи…
Дехто ж ще носить тавро
Служника з прадіда-діда,
Любить московське ярмо,
Прагне в обійми “сусіда”.
Піниться нації гидь…
Пляжі, “бабло”, ресторани.
Пика від спирту горить.
Зарозумілості жбани…
Повно свавілля навкруг.
Безмір зухвальства і жовчі…
Зраджує з легкістю друг,
Дивлячись вірно у очі…
Чуєм статистику втрат…
Горе, мов зашморгом душить…
Мир здобуває Солдат…
Моляться праведні душі…
* * *
В скорботі сиве, древнє місто…
В будинок мирних громадян
Ракета влучила рашиста.
Тепер там вирва. Смертоплан…
Після короткої сирени
Злий розчерк в небі. І удар…
На білий цвіт дерев зелених
Летів роями чорний згар…
У кіптяві уламки цегли…
За мить спотворені тіла…
Є ще живі. Вони не вмерли,
Хоч кров спеклася, мов смола…
А стогін… Цей нестримний стогін…
Який кривавий, лютий день!..
Zвір московитський, пекла воїн,
Обрав Чернігів за мішень…
На долах нашої держави
Немає тиші. Бомбопад…
Та знов розбійника Варавву
Сучасний милує Пилат…
* * *
Сільська хатина. Похилився тин.
В криниці ще побілена цямрина.
Я знову тут. Твій, моя мамо, син…
Солодкий спогад змалювала днина.
Вже не цвітуть вогнисто квітники.
Хоч заврунились дружно чорнобривці.
Баскими кіньми збігли ті роки,
Що в пам’яті зосталися у скриньці…
Ще тішать серце Божі образи.
І рушники, гаптовані Тобою.
І наче знову чую голоси
Бабусин, твій, веселі і з журбою…
Тут кожна річ, під сволоком куток.
Розбурхують в душі приємні миті.
Лише годинник ланцюжковий змовк.
Й густі світлини в рамочках закриті…
Немає неньки. Скошені жита.
Здолавши перепони часу, втому,
Усе б на світі я стократ віддав,
Аби Ти повернулася додому.
* * *
Ніч заколисувала повню,
Яка тулилася між гір
І сяйвом блимала назовні
Серед родини срібних зір…
Пугач примовк. Затихли крики.
Сон пробирався крадькома…
І місяць був таким великим,
Що наполохалась пітьма…
А він промінився грайливо,
Так час розвеснений велів.
Жовтовогнистим переливом
Ярів молодший брат Землі…
Дрімали кам’янисті кручі.
Хмарини спали без вагань.
І тіні від ялин колючих
Завмерли щільно до світань…
Старався Травень. І не марно,
Підставивши луню плече…
Ви шепотіли: “Як же гарно…”
А я не зводив з Вас очей…
* * *
Десь гомін моря і розгул вітрів…
Пісок і галька. Хвилі гонористі…
А я знайду Тебе серед гаїв.
Серед долин спокійних і барвистих…
Знайду серед дібров, де ясени.
Де травостій шовковий із землиці…
Відчую щиру лагідність весни
Вгамую спрагу з білої криниці…
І не спиню, повір, своїх стремлінь…
Адже без Тебе навіть зорі темні.
Ці очі, вії… А від їх тремтінь
Завжди тепло здавалось широченним…
Знайду Тебе в вісні і наяву.
Чинити опір долі – помилково…
Лише Тобою в помислах живу.
Лише тому моє лунає слово…
* * *
Я Вас побачив і завмер…
Здалось на мить, що в ролі жертви…
Чому я, Боже, не Гомер,
Щоби творити з слів шедеври?
Чому не маляр–портретист?
Чому не скульптор, не Маестро?
Чому не знаковий артист?
Не диригент еліторкестру?
Один Ваш погляд – і салют…
І перемога наді мною…
Примушений і вільний суд –
То острахи стоять стіною…
Богиня. Янгол. Первоцвіт.
Цей образ, ніби лик з ікони…
Як розтривожила мій світ,
То не віддам уже нікому…
* * *
Серед тисяч шляхів на планеті чуттів
Два путі досягнуть перехрестя.
У моєму житті, у Твоєму житті
Стрінуть думи в одному контексті…
Всі тривоги минуть. На узбіччя жалі.
Зерна щирості. І без полови.
Ми тепер своїх доль, як міцні ковалі,
Загартовуєм щастя підкови…
Не лінуймось осанну складати весні
Романтичного, світлого штибу…
Геть шаблони і штампи у вирії днів.
Уникатимем стереотипу …
Відречемося вщерть від банальних оков
Гіркоти у красивій обгортці …
Порятує від розпачу тільки любов.
Бо без неї – то небо без сонця…
* * *
Вони, мов світоч. Як перлини.
В них сум зими і плин весни.
В них дня розбурхані глибини.
Це все вони. Це все вони…
В них барви квітів, гін склепіння.
І сяйва сонячного бриль.
Від них і холод, і горіння
І гнів, і емоційний штиль.
Флюїди щастя, мов цунамі.
І енергетика спокус.
Від них епітети на зламі
Ліричних виявів, клянусь…
Це доторки стійкі, мінливі,
Де зло і щирість без гримас.
Від них життя пульсує дивом
І Всесвіт кожного із нас…
І незбагненні лиш дівочі.
І спопелять без каяття…
Яка потужна зброя – очі!
Які з них вибухи чуття!
* * *
Прийди до мене. Більше не барись…
Я так давно, давно Тебе не бачив…
Прийди раптово, легко, як колись,
Бо в шелесті тривог душа неначе…
Прийди світанком, як густий туман…
Або зорею у вечірнім гаю…
І навіть якщо буде те обман,
То все одно чекати обіцяю…
На жаль, у шибку хати відчай б’є…
Вишневим гіллям, ніби батогами.
І рідне уві сні лице Твоє
Мене вражає ніжними штрихами.
Дивлюсь на сонце, небо голубе…
І полетів би птахом в наше літо
Я ждатиму хоч вічність лиш Тебе.
Терпляче, вірно і несамовито.
* * *
Фарисей обожнює сутану.
Непорочну, чисту, наче сніг…
Із престолів, келій Ватикану
Пропагують у молитвах гріх.
Пропонують здатися без бою,
Безсоромно оркосатані.
Папа перед знатною юрбою
Кардиналів зверненням чманів…
За амвоном злих маніпуляцій
Белькотів про білі прапори…
Він знавець, напевне, всіх реляцій,
Тонкощів воєнної пори…
Логіка поразки від сусіда,
У якого аж по лікті кров.
А понтифік гучно і не блідо
Про братів варнякає любов…
Про мораль, Христові заповіти…
Лиш би догодити москалю.
Схоже, є брутальні неофіти
Що до гуль поклони б’ють кремлю…
Хай капітулюють слабкодухі.
Українці вистоять в огні.
Вся Європа зніме капелюхи
Перед волеборністю синів..
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.