Хіба це три горя? – три
щастя,
бо поряд – три княжі гори:
„Хрещатик, Хрещатик,
Хрещатик”, –
скажу я, і ти повтори.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Бо змалку, йдучи на
Хрещатик,
казали „ідемо на Хрест”,
і це означало: на чати
любові, на вуличний тест.
Краями у цього Трищастя –
дві площі, а в центрі –
Майдан:
з пришестям мільйонів, з
причастям,
простим прикладанням до
ран.
Як цілили в нас відморозки,
чий погляд з-під шльомів
склянів,
ти знав: ми лише відголоски
нестомлених Стусових слів.
Як тільки ментівське тріпло
ще
стріляти давало наказ,
став брук Європейської
площі,
і Бог став, і вітер – за
нас.
Всі дні ту ментівську
босоту
він чадом із шин годував:
знав напрям той вітер
свободи
і „ленти” надій подавав…
Коли полетіли гранати
з Грушевського в бік
барикад,
поранена камера правду
таки зберегла для внучат.
„Овець” навчимося прощати,
та спершу – карати убивць.
Бо – справа Майдан і
Хрещатик,
а зліва Дніпро задививсь.
21. 02. 14 р.
БАРИКАДНА ПЕРЕВАГА
(діалог з офіцером
„Беркуту”)
Вказав кийком на Майдан,
немов Богдан зі століть,
тоді пита капітан:
– За скільки тут хто
стоїть?
– У тебе лише кийок, –
кажу, – а за нами – Кий,
ти, кеп, ходячий пайок
чи хто? Чи ніхто такий…
За вами лише Кабмін,
за нас – Український дім,
Хреститель і хрест над ним,
і строгий Оранти німб.
Хай памперс тобі не жме!..
А Київ за нас стоїть,
бач, майже 20 століть:
в’їжджаєш, чия візьме?!
Стоїш ти за срібняки
(в шоломі не чуть
прокльонів?).
Заздри: стою-таки
за… 45 мільйонів.
21.
02. 14 р.