Хоч слово мовлене інакше…

В УЛГ з’явився блискучий прецедент – інтерв’ю
білоруського поета Андрея Хадановіча рідною мовою. З усіх слов’ян білорусів я
люблю найбільше. За якусь первозданну душевну чистоту. Люблю ще, правда, сербів
– за мужність і незламність. Тож подумалось: а чому УЛГ не завести спеціальну
рубрику (колонку чи дві) «Хоч слово мовлене інакше…» і друкувати під нею
твори слов’янських письменників їхньою мовою.

Тож для початку пропоную вірші двох російських поетів,
котрі, як мені здається, знайдуть відгук і в серцях українців.

Леонід ПАСТУШЕНКО

м. Вінниця

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

 

Геннадий КРАСНИКОВ

Опять над нами тёмная завеса,

опять тебе отходную поют,

опять твою страну бесславят бесы,

и снова бьют и плакать не дают!..

В глухую стену, как подводник в «Курске»,

стучи сильней, чтоб слышали в Кремле, –

что ты не «новый», а последний русский

в своей стране, на собственной земле.

Пора менять кручину на дубину,

мы исчерпали срок терпеть и ждать,

ты помни – кроме жалоб на судьбину

в России есть «наука побеждать»!..

Кто рвал хоругви наши и знамёна,

Кто в наших детях души убивал, –

мы этих бесов вспомним поимённо,

как никогда никто не вспоминал!..

Чего уж там, нас так и так осудят!..

Переживём и этот катаклизм,

и пусть нам общим памятником будет

разрушенный в боях либерализм!

 

Николай МЕЛЬНИКОВ

ПОСТАВЬТЕ ПАМЯТНИК
ДЕРЕВНЕ

 

Поставьте памятник деревне

На Красной площади в Москве!

Там будут старые деревья,

Там будут яблоки в траве,

И покосившаяся хата

С крыльцом, рассыпавшимся в прах,

И мать убитого солдата

С позорной пенсией в руках!

 

И два горшка на частоколе,

И пядь невспаханной земли,

Как символ брошенного поля,

Давно лежащего в пыли!

И пусть поёт в тоске и боли

О непонятной русской доле

Под тихий плач и ветра свист!

Пусть рядом робко встанут дети,

Что в деревнях ещё растут –

В наследство им на белом свете –

Всё тот же чёрный, рабский труд!

Присядут бабы на скамейку,

И всё в них будет как всегда:

И сапоги, и телогрейки,

И взгляд потухший в «никуда»!..

 

Поставьте памятник деревне,

Чтоб показать хотя бы раз

То, как покорно, как безгневно

Деревня ждёт свой смертный час!

Ломали кости, рвали жилы,

Но ни протестов, ни борьбы –

Одно лишь «Господи, помилуй!»

И вера в праведность судьбы.

Поставьте памятник деревне

На Красной площади в Москве…

Там будут старые деревья

И будут яблоки в траве…

 

 

Ці рядки стали в
РФ  піснею.

А російський поет
Ніколай Мєльніков

був убитий у місті
Козельську

Калузької області РФ

26 травня 2006 року.