ХМАР ЕШЕЛОНИ ЛЕТЯТЬ ПІД УКІС…

283

У пістолі відсирів порох.
Кінь замилений від погонь.
Ти при ватрі сідаєш поруч
З Тим, хто дивиться на вогонь.
Кажеш: «Треба поради, діду…»
Кажеш: «Діду, у світі тьма…
Я далеке і ближнє звідав –
Там погано, де Вас нема!..»
Ти не перший прибув, юначе,
По жарину з Його долонь.
Він тебе розуміє наче…
Але ж дивиться на вогонь…
Хто спізнав одкровення плазми,
Хто століття пустив на дим,
Той ні з ким не буває разом,
Навіть з тим, хто при ватрі з ним.
Так ведеться, і що вже вдієш –
Він безмовний, мов на посту.
Повертайся у безнадію.
Повертайся у суєту.
Будуть будні і ніч озима,
Напівістина снів тяжка….
Всі б ти відповіді отримав,
Якби їх у вогні шукав…
 
Навігатор
Якщо дуже швидко жити,
То час потече назад…
Лиш не засинай, пілоте…
Лише не втрачай свідомості…
Ось бачиш: туман минається.
Радарний контакт відновлено.
І рація – чуєш – кашляє,
І матом ефіри повняться…
Ну що тобі – як заціпило?!.
Скажи їм як є! Скажи їм:
Що всі їхні карти – брешуть.
Що там, унизу, – не місто!..
А дикий скелястий берег,
Де мамонти лижуть сіль…
 
***
Віриш у Завтра,
Забивши на глузд і на досвід,
Перевіряєш на мудрість
Безрідні цитати…
Хоч би щодня ти
Проводив за дослідом дослід, –
Всім вже відомо,
Що Завтра не може настати…
Тим, хто удома,
І тим, хто завжди – подорожні…
Тим, хто з тобою,
І тим, хто з тобою незгодні…
Що їм сказати?..
Будильник стоїть на сторожі.
Спиш, прокидаєшся…
Бачиш: настало сьогодні…
 
Місце
Нині озеро знов безхмарне.
В ньому плавиться сонця мед.
Та намарно таки, намарно
Ви розставили свій намет…
На усяких я надивився:
Тих виводив, а інших – ні.
Дуже схожі вони були всі.
Безіменні і мовчазні…
Тут по ночах голосить слізно
Щось невидиме й неживе.
А вода ця густа й залізна,
І підкова по ній пливе…
 
***
Стали вітри вихристими.
Сходять собаки злістю –
П’єш, а хлопчак розхристаний
Мчить до корчми із вістю.
Все ти спустив до таляра,
Речі позбавив значень…
– Дядечку, пане Маляре!
Ваша ікона плаче…
 
СУТІНКИ БОГІВ
Нишкнуть патриції.
Виє на Рим вовчиця.
Шкіра нам – криця.
Нас легіонів тридцять.
Маршем, рядами,
При калашах, базуках, –
Дробом там-таму
Кроки ввіряєм бруку.
Згідно з кометами
Вістим добу Вендетти –
П’яних з багнетами
Ви нас без слів збагнете.
Дикі й запеклі,
Нині ми всюдисущі!
Наші у пеклі,
Наші у Райській пущі.
Спалимо жертви –
Слава старим звичАям! –
Враже наш мертвий,
Ось ми й тебе прощаєм!..
Рушим по скелях,
До висоти голодні,
Виплеснем келих
В пащу святій безодні…
Вічності Страже,
Правда ж, – Ти нам не ворог?
Вийде і скаже:
«Не вас виглядав я в горах…»
 
АНТИКА
Засмаглі ахейці ідуть на війну –
Ніколи не рано вмерти.
Волосся Сократа росте в глибину,
Та гірше, якщо Гомер ти…
Забродить в зіницях клінічна пітьма.
Молись на вулканні жерла.
Бо що, як прозрієш, а світу й нема? –
Увесь катаракта зжерла…
 
***
Нісенітниця. Тепла зима.
Хижий вплив звірозубої зірки.
Цього фото ніхто не знімав.
Ці краплини у горлі не гіркли.
Древнє дерево стало кущем.
Я лиш той, хто не пив його соки.
Хто прийде під високим дощем
Або просто прийде високим…
По алеї. Туди, де палац.
Де скульптури на демонів схожі.
Де очеплено кінними плац
І по залах – півсотні сторожі.
Я прийду під високим дощем.
Я прийду три хвилини за північ.
І дзеркАла, не чорні іще,
Розверзатимуть надрища пінні.
І господар – старий людожер
Серед тосту запнеться на слові.
І летітиме долу фужер,
Щоб розхряснутись іскрами крові…
Буде людно в зіницях моїх,
Як на званій прем’єрі в Ла Скала.
І сторожу валитимуть з ніг
Штрих-пунктири, що б’ють крізь дзеркАла.
 
***
Все як хотіли. Це я, а це ти.
Більше нікого.
Краще – стояти, щоб не перейти
Зливі дорогу.
В нашого скверу, густого, як ліс,
Дибки волосся…
Хмар ешелони летять під укіс –
Ми сміємося…

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!