“Українська літературна газета”, ч. 13 (331), 8 липня 2022
У березні ми опублікували кілька віршів польського поета Гаррі Дуди про нинішню російсько-українську війну. Написані за свіжими враженнями від подій, вони не тільки дали яскраві картини усього того, з чим зіткнулись українці починаючи з кінця лютого, а й темпераментно, гнівно, непримиренно висловили осуд і верховній московській хунті, і виконавцям її волі в армійських низах. Ті твори ввійшли в книжку-білінгву Дуди «Na oczach świata / У світу на очах», яка вже у квітні побачила світ завдяки зусиллям видавця Марека Волинського та пожертвам кількох благодійників. Після презентацій збірки у воєводській бібліотеці в місті Ополє та в салоні Краківського відділення Асоціації польських письменників, які відбулись за участю Гаррі Дуди та перекладача Віктора Мельника, частину накладу видавець безкоштовно передав у нашу країну.
Проте не припинялась праця ні автора, який далі розвивав тему нинішньої війни, відгукуючись на нові й нові події і подаючи їх у нових ракурсах, ні перекладача, який продовжував відтворювати їх українською. Зараз готується до друку друге, доповнене видання збірки, яка зросла в обсязі майже вдвічі. Пропонуємо читачам кілька віршів з майбутньої істотно оновленої книжки, у якій буде збережено дизайн першого видання.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Z» ЯК «ЗАМОРДУВАТИ»
Довкіл багно криваве: страх тварин у сховок
жене – в людські обійми. Жінка пса ховає
в рюкзак, мов цінний скарб, несе – а він ні слова
до інших псів не гавкне: всі зайцями стали.
Кіт іронічно з повідка серед війни моргає
із бантиком на шиї. Кролика голубить
дівча за пазухою. Бомби в ніч упали –
крик перший немовлят у громі вуха гублять,
їх личка скривлені – мов з мідної гравюри,
яку історія різьбить різцями смерті.
Ексод біблійний – начебто з натури,
лише без моря. І земля в них під ногами
розходиться – стихію збурили ракетні
удари. Військо «Zet» ганьбить своїм походом
секунду кожну часу, пам’ять теж – ділами.
Бий виродка пітьми, бо він із пекла родом!
ТХІР ЗА СТОЛОМ
В позолоті і мармурі у кремлівський кімнаті
за столом Путінфюрер від гостей чимподалі
розмістив свої кості в фотелі пухнатім:
метрів десь так за десять, чи п’ятнадцять –
як вдасться.
Хтось би ножичком міг зачепити у залі,
чи шприцом, може, й газом, «новичком» його рідним, –
чи то свій, чи міністр чужий – адже пастка
на вождя може всюди чигати; він, бідний,
до дистанції звичний, щоб тримати підданих
у покорі: їм вільно парсуною бога
лиш здаля милуватись – за царя добре знане
«преклоніння», в штани щоб ніхто не напудив:
у тхорів же та сама тхоряча тривога.
Хоч сидить на канапі з Расєєю в лапах,
висиса щохвилини із неї майбутнє,
дупа чешеться теж – він тихцем її шкряба.
МАРІУПОЛЬ
У підвалах – щуряче життя. Брак води – сохне тіло.
До очей з живота підповза голод, наче гангрена.
Смерть посмикує думки струну, щоб невпинно тремтіла
без годинника в ритмі секунд, що в повітрі кривавім
б’ють, чужі і жалючі. І слайду емульсія темна
зафіксовує ледве помітні сліди існування.
Мамо – пити! Мамусю – я житиму? Баба кістлява
із-під стелі крізь пил опускає свій погляд захланний
аж до дна цього розпачу. А не дістали снаряди –
росіянин стріляє дівчатку в лице, розбиває
хлопченяті голівку. Бо вмерли б і так – добра рада!
Дріботять ноженята – малята тримаються мами.
В ручках сумки й ляльки. Далі повний парад виступає
бідолах із вузлами й лякливими псами на смичах.
«Уходить вам не надо!» – солдат ударяє словами. –
«Ви повинні тут здохнути всі», – батько Путін вам зичить.
ОДНОРАЗОВІ СОЛДАТИ
Монолог Путіна, підслуханий поетом:
“Російські владоможці розглядають своїх солдатів як одноразові інструменти”
(Міністр оборони України)
«У якійсь борозні під обніжком лежиш ти, солдате.
Твоє тіло забрати – зусилля занадто великі.
Офіцер і солдати не хочуть про тебе вже знати,
тож дивися зіницями мертвими на хмаровиння,
якщо дав себе вбити. В служінні народу довіку
досить слави для тебе – в могилі лежиш чи під небом.
Не потрібен країні іще один труп в домовині.
Де поліг – там лежи, ні про що хвилюватись не треба.
Ну, а матір твоя? Що нам – матір! Дамо телеграму.
І цілком того вистачить. Кожний повинен страждати
за Росію, за Матушку. Вірність враховано нами:
є надгробок і напис, що буцім поліг ти геройськи,
не хотіли нацисти нам тіло твоє віддавати,
наркомани огидні. А ти будь у мирі, в спокої,
бо за мир ти боровся так вірно і так по-холопськи.
Спочивати належиться після останнього бою…»
ПАДІЖ ГЕНЕРАЛІВ
Вітання українським снайперам
По папасі нам видно здаля генерала.
Наче авіаносець: на дві голови вона шита,
хоч голівка малесенька – вільного місця чимало.
Генеральний інспектор кретином є разом,
як печерна людина, бо прагне форсити:
перед фронтом іде, голови не схиляє,
надихає до бою – під руку з наказом,
але кулька захищений лоб доганяє.
Це котрий вже, панове? Дев`ятий? Десятий?
То чорти їх виносять до вас перед ґвери –
добросерді чорти? Генерала ховати
краще десь у землянках… Бо стане він жмуром,
щойно варто з’явитися тут, до холери!
Око снайпера все навкруги проглядає
по-хазяйськи: ліси, і окопи, і мури;
пильно – ніби хірург – собі ціль підбирає.
А натисне на спуск – то вже з певністю влучить:
так безславно тут гинуть гладкі генерали
навіть сидячи в нужнику; край цей квітучий
став їм кісткою в горлі; злочинницьких планів
виконавці – вмирають вони де попало.
Хоч дзвенять в них на грудях медалі за вбитих
десь в Ічкерії, Сирії, перше в Афгані –
все одно хробаків вони підуть кормити.
СОН І ПРОБУДЖЕННЯ
Тільки удаване
Я попав на сеанс фільму жахів – як в сон, де зринає
образ Ґерніки. Перед очима мелькають комашки
бомб, касетних снарядів. Оркестр із Росії там грає –
він садистську виконує музику. Діти в підвалі
дитсадка. Полонені. Кричать і ридають.
Їм важко –
їхні ручки в кайданах. По ніжках же – б’ють з автомата,
як хто хоче втекти. Хоч самі собі повно навалять
у штани під час справжньої битви безстрашні солдати.
Це заручники лицарів Путіна – діти. Смертельний
твір трива. Хтось придумав розвагу таку: по мішенях –
по живих! – метрів з трьох знатні снайпери стрельнуть
дуже влучно. Бо нудно кацапу, він каже під хмелем:
«Тра щось мати для сміху – статеві забави шалені
із матусею й донькою-десятиліткою. Треба
по руїнах людських пацюків повинищувать. Велет
кожен з нас, ми великі, як Русь, – від низів аж до неба».
– У кривавому гоні убивств, – додає безпардонно.
– Їй ім’я – це ненависть і водка, кати з Федерації
ссуть отруту з грудей матерів, її лижуть з мамони
від верховного карлика. «Все вже було», – нам повідав
мудрий Екклезіяст: горезвісну повторює рацію
душогуб, що ось це неєвреї – нові унтерменші.
– «Кожен з них, – промовляє кацап, – в землю піде,
нас ніщо не спиняє, хоч важко від того – не менше…»
ПУТІН І АВЕЛЬ,
або РОСІЙСЬКІ ВПРАВИ
(як і коли стріляти в спину)
Переможці по вулиці вдвох на дозвіллі гуляють.
Ну нарешті під чоботами трохи є України.
– Так «куріть» захотілось, та тільки немає (страждають,
до якудза подібні, ці найманці), не привезли нам…
Операція дуже важлива, ніхто тут не винний.
Раптом двоє тубільців з’явилися ген попереду,
тож радіють – були русаки у лукавстві незлими:
– Ну нарешті місцевим дамо ми у задниці меду! –
сміючись собі змовились. До перехожих підходять.
– Є у вас закурити? – питають. Беруть дві цигарки.
Забалакали приязно. Ранок. Легка прохолода.
На деревах обчухраних сяє зелена обнова,
небо чисто-блакитне – нема ані жодної хмарки.
Жити хочеться, вірити і сподіватися: лихо
та нещастя минуть. Закінчилась недовга розмова,
українці відходять. Киває рус русові тихо –
зброю наготували. У кутиках губ із бичками,
дим носами пускають. Чекають. Прицілились. Спокій.
Хай потрібна дистанція буде. Серця в них – як камінь.
На скелети похожі, на рештки людей. Невідомо
перехожим: до смерті своєї ідуть крок за кроком.
Вдарив постріл. І другий, неначе м’ячем по воротях.
Сміх кацапів, бо з неба обох їх не вдарило громом.
І тавро свого Путіна носять на лобі відтоді.
АЗОВСТАЛЬ
Богатирям Маріуполя
Вісімдесят два дні він відбивається щосили,
цей бастіон заліза і вогню – не пада.
Над ним підносить щит силач – його різьбили
різцями панцерними, серце його – з жару
любові до землі цієї, що в пащеці гада.
Все попри голод, муки, кукси рук і ніг та шрами,
сліпих під стінами та гангренозну пару
із глибу ран, нанесених ракетними кнутами.
Світ над заводом вибухає: б’є обухом.
Сталевий креше дощ. І медик по живому ріже
тіла. А в двері йдуть, похитуючись з кожним рухом, –
із топірцями волі, – інші вже; хоч майже тіні,
вони чекають бестію, і в спротиві – сильніші!
Із прапором неслави – духом пада шайка,
відтоді губить силу і майно в руїні,
тож хворого брехла даремна буде байка.
Бомб урагани і снарядів блискавиці;
терміт, осколки, фосфор; гаубиці й карабіни –
все прагне їх убити. Як трава на косовиці,
російські пацани лягли. А цитадель – жива,
хоч зрадник входи здав до лабіринтів, і щербини
цегельні шкірять димарі, і стіни в ній кривавлять.
І тільки той, хто вмер, у цій фортеці спочива.
Віки майбутні мужність Честі ще прославлять!
УКРАЇНЦІ!
В Ополє поміж подарунків для України
знайшли дитячий малюнок голубки
Супроти варварів голубка миру вгору
з дитинячого серця, як з гнізда, злітає:
знак після знаку Пікассо – новий. Просторе
спасенне небо хай розпне над вами. Вражий
катюга все живе – жінок, дітей! – вбиває,
та хоч він «Мрію» на летовищі й угробив,
та ваших мрій не вб’є: він об пороги ваші
всі чоботи порве й по пискові заробить.
«Рятуйте наші душі» – значать SOS-сигнали.
Сьогодні хвилі слів, гігантські, як цунамі, –
«Жінок, дітей рятуйте!» – над берегами встали
всіх континентів; також – «Винних покарати!»
Не все ракети роблять, та надія з нами –
із Ворогом Усіх боротись разом будем:
Росія стала скрізь person’ою non grata.
Здійсниться для країни воскресіння чудо.
Як небо, пташка синя, жовта, як пшениця,
з дитинячого серця злетіла, щоби ворог
ваш не понищив дух. Постане тут границя
для сарани залізної. І в квіти
сади вберуться, й ниви завруняться, і скоро
дахи над головами знов зведуться всюди,
відступить смерть, і вернуться додому діти,
настане день новий – і добрим буде!
З польської переклав Віктор Мельник
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/