СВЯТО ЖОВТНЕВИХ ТРОЯНД
Не руйнуй, не вбивай тиху радість зажурених днів.
І під килим осінній не кидай посічені мрії.
Я постала з минулого вельми сумних кольорів
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
і позбавила зграю дикунську її ейфорії.
Клаптя смерку згоріли, мов списаний кров’ю папір.
Нафарбуй мені губи яскраво-червоним по-суті.
Ні, самотність не вбила мене, хоч вона – справжній звір.
Надто довго ми з нею були до надії прикуті.
А тепер мене тішать вервечки осінніх гірлянд
і тоненькі хустинки дерев, і яскравий гербарій…
Не задмухати світло і свято жовтневих троянд!
Хтось для мене давно написав дивовижний сценарій.
ЗВІЛЬНЕННЯ
Повернено радість живого серця.
Записано спогади на скрижаль.
І важко осіла глуха фортеця
минулого. Грізна його печаль.
І місяць зімкнувся в містичне коло,
щоб бачити тільки живих створінь,
але повернутись назад ніколи
мене не примусить облудна тінь.
Зотліло потворне бадилля шалу!
За спиною зойкає лютий звір
останнього темного ритуалу,
що сили висмоктував, як вампір.
Останнього болю міцний цілунок
обпік і згорів, збіг сльозою в ніч.
І втіром розвіяло слів відлунок,
знебарвило риси близьких облич.
Задкують, щезають брехливі друзі
і блякне на сонці лиха рідня.
Ілюзії зникли. Нема ілюзій!
І біле, і чорне в мені зерня.
БУМЕРАНГ
Ти мені простягнула квиток в світ забутих принцес.
Аби радість на сум обернути, додати печалі.
Щоб розсипала золото слів, як звичайний овес.
Щоб у задуму хмар увійшовши, вірші замовчали.
Я гадала ми рідні, а світло всотала пітьма.
Я дивлюся в твої безсоромно-затьмарені очі
і добра в них не бачу. І звідки, не знаю сама,
точно знаю, що вже не боюся ні люті, ні жовчі!
Замаскована заздрість, немов здичавілий мустанг
поспішає явити мені темну сутність людини.
Той квиток повертаю у Всесвіт: лети, бумеранг!
І без подруг погоджуюсь жити з цієї хвилини.
Зблідла дружба і гулькнула в смерк. Не тримай! Прощавай.
Я тобі пробачаю. Це, кажуть, гуманна покара.
Забувай мене, люба. Чимшвидше усе забувай…
Йде у засвіти біль і димує, мов справжня примара.
ПРОХАННЯ
Звільни мене від лютих і байдужих.
Врятуй від божевільних та лихих.
Щоб дихав світ в живих рожевих ружах,
щоб не згубився в спогадах сумних.
Тримай мене: розпечену, звабливу
на відстані від льодяних дзеркал!
Дозволь примхливу обійняти зливу
і в справжнє щастя віднайти портал.
Веди мене повз невеселу тишу,
де причаїлось яро-чорне щось.
Я разом з ним минуле заколишу,
яке донині в серці зебеглось.
Пробач мені блаженні сподівання
покинуті, нарешті, назавжди.
Я зруйнувала чари і страждання
і не озвусь на жалісне «зажди»
ОСІННЯ КОЛИСКОВА
Замріяний дощ грає вальси прозорі,
натхненно танцюють плащі й парасолі
і ноти-краплинки дзвенять по бруківці,
і солодко спить немовля у колисці.
«Добраніч», – довкруж позіхають будинки.
На небі не зорі ряхтять, а родзинки!
Каштани, мов глянсові кульки брунатні
пірнають в калюжі грибні, ароматні.
І райдужні бризки летять на всі боки
і листя летить в ті ж калюжі глибокі.
Повільно і стомлено тягнеться вечір,
цілує повіки в’юнкої малечі.
І місячний равлик примруживши очі
наспівує пісеньку: «Доброї ночі…»
ОСІНЬ ОСЕНІ
Цинамонова осінь, хоч спогад лиши по собі…
Над’яскравий листок або краплю вечірньої зливи.
Краще – теплу мелодію, що притаманна тобі.
Чи солодкі, мов спрагла любов, груші, яблука й сливи…
У вразливому світі тепер кожен день золотий.
Не втікай непомітно і швидко, як завжди, як знову…
Під холодним та білим так важко твій колір знайти
і тонкий аромат, і нетлінну долоньку кленову.