“Українська літературна газета”, ч. 9 (353), вересень 2023
Душа людська – зачаєна криниця,
Котра свого чекає журавля.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А він присів на мовчазній дзвіниці
Зрівняти подих. Певно, немовля
Комусь приніс, збудивши всесвіт зрання,
Підняв до танцю гомінкі вітри.
Й забилось серце світлим хвилюванням –
Душа вродилась, що не говори!
У ній на дні – таких незмовних істин!
У ній – таких неспіваних пісень!
У ній – вода така незрушно чиста,
Що зорі видно навіть і удень!
Глибин її не відкладеш на потім.
До них летиш, здіймаючись увись!
Її небес не осягнути плоті –
Торкни крилом, приймай, радій, молись!
Її водою живиться пшениця
І снить її обіймами земля.
Душа людська – зачаєна криниця,
Котра свого чекає журавля.
07.11.21р
***
Вдягало літо свій рясний стихар:
Слова цвіли – вже визріли на лежу.
Складав рядки зі слів отих косар.
Росли нові і красили одежу.
Трудивсь косар, звивалася коса,
Гойдали ранок духом правди руки.
Росли слова і множилась краса
Комусь – для щастя, іншим – для науки.
22.06.2018р.
***
Така сівба… І в надиху десниця
Так щедро сіє. В ріст береться збіжжя.
І ніч-тужба, що днем благословиться
На висоту, із пам’яттю підніжжя.
Мов світ отой – одне велике поле.
Лелеки небом обмивають крила.
І стиглі душі – зерном… Доле, доле…
І тільки з тріщин проростає сила.
Така сівба… І ніц у тім лихого.
Асфальт здолає м’якістю стеблина.
Сльоза мала – рятунок від сухого –
На глибині народжує перлину.
17.11.2018р.
***
Вийшла з пітьми – кинь до ріки ключі.
Вже у тобі морок не має сили.
Чуєш? Уже те, що завжди мовчить,
Пробує крила!
Буде іще поту і мозолів!
Є ж бо іще пуп’янків нерозквітлих
В грозах стрімких, в мряці похмурих днів.
Але – на світлі!
09.11.21р.
***
Місячна ніч, як свята пракорова,
Злизує день, мовби виблякле зілля,
Пізньоосіннє, байдужо-схололе,
Зверху посипане інеєм-сіллю.
Місячній ночі так хочеться духу.
В печі горять заготовлені дрова.
Зоряні іскри у снах-завірюхах
Паростям пнуться в яву кольорову.
Хочеться їй вже побачити зблизька
Ті несміливі зелені листочки…
В грудях гойдається світла колиска…
Випряди, пряхо, ниток на сорочку!
Стукають кросна, а світ веретеном
Гінко танцює, палає діброва.
Насточка ходить по дощечках-генах,
Сіє крізь решето слово зі схову.
Вим’я духмяно-молочне у ночі…
Настя сорочечку взором вбирає,
Місячну ніч обіймає жіночно
Й тихо чекає народження раю.
20.11.21р.
***
Ох, вже та освята льодова!
Зимний щем нових ініціацій.
На світанні – паморозь жива,
Зміна слів… Ні, швидше інтонацій.
А слова? Лиш пошепки про те,
Що для серця дороге і рідне,
Бо за пругом заметіль мете,
Тре до блиску в небі кулю мідну.
І в тобі, розпеченій печі,
Зріє сонце щедрим короваєм.
Пригорни найближчих, не мовчи.
Може, хто в тобі проміння раю
Запримітить… Наче й не було
Тих жалів полиново-осінніх.
Бачиш? Тане перше зимне скло
Й омиває добре, справжнє, цінне…
18.11.21р.
***
Спитай у вогню, горіти йому чи ні.
Спитай у ріки, чи русло живити плином.
Чому ж ти мовчиш, як вірші твої земні
Зітхають дитинно?
Народжуєм їх під грози і білий сніг,
Плекаємо й ростимо їх, як батько й мати.
Кладемо слова на білені крила книг,
Щоб вчились літати.
То, певно, у душ така золота пора,
То, певно, така живильна ріка любові –
На білих полях лишати живі слова
Й палати у слові.
20.11.21р.
***
Все у житті оплачено,
Радощі та побачення,
Сивий туман з розлуками,
І випадкове, й шукане.
Всьому пора намічена,
Тільки чомусь так знічено
В ночі оцій засніженій,
Наче не стало ніжності,
Наче чорнило цятками
Барви всі запечатує
І не знайти початку вже…
06.12.21р.
ХОЧЕТЬСЯ
В точці початку тумани
Знову поглинули землю,
Попід сутанами рани
Біль виколихують щемно,
Голкою шпигає гілка
У скрижанілості путах,
Прощень шукають помилки
Там, де не все ще почуте.
Знову йде доля по колу?
Хочеться, щоб – по спіралі.
Хочеться тінь похололу
Викупати у Ґраалі,
Щоб страхопуди полуда
Канула в Лету північну,
А з солянистого пуда
Світло заврунилось вічне,
Щоб прояснилися дена
Дії, надії, розмови
Й рідні збудились терени
В точці початку любови.
11.12.21р.
***
Сонце твоє народжується в тобі.
Воля твоя – уперта жага до дії.
Тож засвіти у темній своїй добі
Нитку надії.
Тьма обняла осмуту й жалі невдач.
Впали вони утомлено і поснули.
В слабкості їх усім їм усе пробач
Й кинь у минуле.
Сніг застелив і прірви, і віражі –
Знов розлилися білі молочні ріки.
Стане чи ні наснаги на рубежі…
Віра ж – навіки.
Сонце твоє росте з почуттів і слів –
Бог в сповитку, що вимолений у слові.
Знов промінець злотисту колядку сплів,
З’яву Любові.
25.12.21р.
***
Тебе плекали і бабуся, й мати.
Тобою говорили батько й дід.
Тебе ввібрала я ще з немовляти,
Аби весь рід ти берегла від бід.
Тобою я співала колисанку
І промовляла ніжності слова.
Тебе я не зречуся доостанку,
Бо ти в мені – із правіків жива.
Моя ти мово! Квітування сила!
Мого народу потуго гінка!
Ворожа лють тебе пекла й студила,
А ти росла із серця козака!
За тебе, мово, гнали по сибірах,
Топтали, били, проливали кров,
А ти живила дух, ростила віру
Словами материнських молитов.
Раби про тебе мовлять – «недолуга»,
В собі манкуртство пестячи і лють.
Ти в цілім світі, за красою друга,
Храниш у слові волі й світла суть.
Візьму бандуру й у чужому краю
Здригнуться струни, скинувши нужду
В медах пахких, відкривши двері раю –
Я українську пісню заведу!
05.11.21р.
***
Хмари в плесі Дніпра
Не шукають лиця.
Вітровій підпира
Їх у лет без кінця.
Поки сила в нутрі
І шугання жар-птиць,
Гір вершини старі
Не вкладуть душу ниць.
Не питає ріка
Лиш полегких шляхів.
Не втомилась рука
Для майстерних штрихів.
Ти сама собі суд,
Розуміння і честь.
Обираєш маршрут
Між душевних розхресть
Тільки ти. Та ідеш
Щоб напитись води,
До своїх узбереж
Протоптавши сліди.
09.02.22р.
***
Цікаво таки творились нові світи,
Пташата малі, теплом у яйці зігріті.
А морем небес продовжувала плисти,
Струміла, лилась мелодія меж гранітних.
Родились тіла з гарячих жовтавих сонць,
Барвисту снагу пили із білків туману,
А Світло живе приходило в їхній сон
І ткало стежки, нові, ще очам незнані.
Чарунки яви тремтіли від живних сил,
Ясніли у млі – аж серцю у грудях тісно!
Здіймалися ввись зірки від пориву крил,
Скресали льоди від сили нової пісні.
Міцніла безмежність, як розкривали дзьоб:
Любові стезя – прийняти нову поживу.
Трудилося серце, гнало страхів озноб,
Вчуваючи поруч дружні обійми-крила…
Цікаво таки творились нові світи…
10.02.18р.-10.02.21р.
***
Вже хоче карлик сонце проковтнуть.
Пилат – в спокусі знову вмити руки.
Вода таку здійняла каламуть,
Що серцем лиш торкаєшся спонуки,
Що всесвіт весь вдивляється сюди,
Бо тут ще плине по Тисині кача,
Тут світло зір залишило сліди
І Україна за синами плаче.
Тут цілий світ об’єднує світла
Сердець, що вперто захищають волю.
Кипить злобою знахабніла мла
І прагне до відновлення контролю.
Та не вона очолює парад,
Хоч як не мріє засудити Бога.
Застиг Пилат в напрузі аж до п’ят –
Важка тепер йому легатська тога.
20.02.22р.
***
Боже милий, дай надсили!
Дай разючості для дії!
Ми їх в гості не просили!
В нас немає безнадії!
Україну навіть діти
Вже готові захищати.
Це наш скарб, найбільший в світі –
Та земля, де рідна мати!
Це у них такі поняття,
Орків, з мли есесесеру?
Повернуться лиш прокляттям
Їхніх злочинів химери!
Спільно стоїмо в молитві
Ми за братом, другом, сином,
М@sкалям не виграть битви
За майбутнє, За Вкраїну!
27.02.22р.
***
Не зіб’ється приціл, не схитнеться рука,
Влучно втраплять у цілі твої джавеліни.
Діє в серці твоєму душа козака,
Береже рідний край від орди, від руїни.
Привид Києва, мов древній Беркут Захар.
Піднялися зі сну і Сірко, й Сагайдачний.
Навіть небо твоє силу сонця і хмар
Підкоряє тобі вже зовсім недвозначно.
Із молитви сплету тобі вічну снагу –
Стануть з ангельських крил наймогутніші лати!
Не схитнеться рука! Не зіб’ється приціл
У бою за Вкраїну, мій славний солдате!
28.02.22р.
ВИХІД
Як виходили ми з московитської тьми,
Червонів небозвід від рашистської злоби,
Чорний зашморг обійм затягали дими
І тріщав автомат від лихої жадоби.
Як сплавляли в серцях жмені сущих терпінь
Й виливали в мечі гніву лаву кипучу,
То стояли насмерть Суми, Харків, Ірпінь,
Не здавались пітьмі Маріуполь і Буча.
Лютувала Моксель, скаженів «старший брат»,
Обіцяв недоук срібняки за Бандеру.
Волю мирних людей жати силився град –
Повставали вони, щоб здолати химеру.
Небо слало мороз, Чорне море – шторми,
Готували вкраїнці бандерівське смузі.
Воювали сини, щоб спасти від тюрми,
Від кривавих чужинців з тайожних союзів.
Як виходили ми із імли і багна,
Ворог кидав услід всі єгипетські кари,
Із розсічених ран виглядала війна
І здригалась земля від жахкої потьмари.
Тридцять років шукань в лабіринтах пустель,
Досвід праці та втрат, стежка віри і змоги.
Ми – із Богом, а звір – де його корабель.
З нами – світло, весна і снага перемоги!
20.03.22р.
***
Снігом квітневим бинтуються рани,
Попіл із кров’ю змішались в чорнило.
Світ намагається зшити світанок,
В голку всиляючи зсукані жили.
Світ намагається тліюче шмаття
Зболених слів позбирати докупи.
Змовкли його маяття і сум’яття,
В Бучі зчорнілій збираючи трупи.
Меч прошиває одвічні глибини
І оголяє тримаючі ланки.
Боже, зліпив Ти із глини людину!
Ти тоді бачив рашистського танка?
Ти тоді зрив на ґвалтуючу негідь?
Ти відчував, як сивіє дитина?
Кличе лебідку знетямлений лебідь
Біля гнізда, що ожити повинно.
03.04.22р.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
