“Українська літературна газета”, ч. 11 (379), листопад 2025
У ПЕРЕКЛАДАХ З ГАГУЗЬКОЇ ВАСИЛЯ КУЙБІДИ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ГАРІП КАМБЕР
Місяць повніє блідо ясою,
Чуркало ллється срібно водою.
Я біля нього сліз не ховала,
Личенько біле ними вмивала,
І у надії на провидіння,
Склала прикраси всі на каміння…
Слухайте, люди, серце хай ваше
Вчує, що Гаріп Камбер тут розкаже.
ПІСНЯ «АК АСАН»
У казкову ранню пору
Квіти розквітають. –
У садах, почуй, соколи,
Солов’ї співають.
– Ак Асане, у садочку
Там плоди-гранати.
– У коханої й слідочка
Ласки не пізнати.
Ой сорочина шовкова,
У руці хустина.
Вишивала їх з любов’ю
Молода дівчина.
– Відпусти мене, мій пане,
Піду за світ очі.
Не побачив я кохання
У очах дівочих.
ПЕРЛИНИ
Нанизую вас, перлинки,
Із моєї крові.
Нехай буде мій коханий
Та живий-здоровий.
Мене взяти за дружину
Він хотів за вроду,
Наказав на подвір лити
Трояндову воду.
Та циганка обдурила
Господаря свого
І віддала старшу доньку
В неділю за нього.
Нанизую вас, перлинки,
Із моєї крові.
Для коханого я стала
песиком для ловів.
Та мене циганка вбила
зі страшної люті,
Обернулась я в троянду
– Зрубала при ґрунті.
Нанизую вас, перлинки
Із моєї крові.
Перевтілилась в оцупок
Я відтак типовий.
Підібрала мене бабця,
Та на глек поклала.
Я у неї, як у неньки,
Досі проживала.
Нанизую вас, перлинки
Із моєї крові.
Отака-то, люди добрі,
Дівчиноньки сповідь.
РЕКРУТ
Ой зірвали з головоньки
Мого ковпака.
Записали в новобранці
Сина бідняка.
Бессарабські наші хлопці
Стали наче тінь
У казармах безсердечних
Межи сірих стін.
Відмежовує від світу
Довжелезний мур.
Угамується державця
Лиш на небі дур.
Час тече та не спиняє
Лиха круговерть.
Хто з дітьми нас розлучає –
Гірший, аніж смерть.
АХ, ВАДЕМІР, ВАДЕМІР!
Ах, Вадемір, Вадемір,
Нема кожу ха, як погляну.
Куплю кожух тобі, повір,
На ньому ґудзиками стану.
Ах, Вадемір, Вадемір,
Виходь кохайний із водиці,
Й куди лише покличе зір
Полетимо удвох, як птиці.
З тобою буду назавжди,
Як ґудзик разом із кожухом,
Куди б не зважився іти,
Я із коханою, і другом.
МАР’ЯНА, ДОНЬКА СВЯЩЕННИКА
Мар’яна, панотцева доця
Перебрела Дунай до хлопця.
Біля Дунаю там – криниця,
Дівчата поруч білолиці.
Перуть вони білизну босі,
А юнаки травицю – косять.
За дівчатами слідкують:
«Давай отут і заночуєм».
«Лишімо, друже, косовицю.
Візьмім болгарку білолицю.
Дівочі коси заплетемо
Дружину в хату заведемо».
МІРЧО, ПАН МІРЧО
Чого сидіти весь вечір німо.
От, пане Мірчо, – поговорімо,
Ти про багатства – я про роботу,
Порозуміймось отут достоту.
Я гарував у житті нужденний,
Ти ж у тіньочку лежав щоденно.
Подушка з пуху твоя м’якенька,
Ковил у мене ще зелененький.
Тебе вкривають – шовки, перина,
Мене – півсвітла лише хмарина,
У приголов’ї у тебе – мрія,
У мене ж – камінь в степу чорніє.
СИН ТУРКА
– Ой сину турка, сідлай коня!
Удвох поїдемо навмання.
– Ти їдь, дівчино, не можу я:
Нема вуздечки в мого коня.
– Візьму я атлас свого вбрання,
Вуздечку вироблю для коня.
З браслетів дуги я пороблю:
Коня твойого я підкую.
– Ти їдь, дівчино, не можу я.
Немає корму в мого коня.
– Сідай поїдем, у день, авжеж,
Траву коневі на ніч знайдеш!
Ой сину турка, сідлай коня!
– Ти їдь, дівчино, не можу я
Почує мати і мій отець.
Обом нам буде тоді кінець.
Пошлють вояків без засторог
У крові власній втопити двох.
* * *
Дівчинонько, сонце ясне.
Дівчинонько, сонце ясне,
Ой, волосся в тебе красне.
Я готов щодень чесати,
Сріблом-злотом прикрашати.
Без тебе я не зможу жить.
Без тебе я не зможу жить.
Дівчинонько, сонце в ночі,
Які ж в тебе гарні очі.
Я для них куплю до пари
Золотії окуляри.
Без тебе я не зможу жить.
Без тебе я не зможу жить.
Дівчинонько гонорова,
Які ж в тебе гарні брови!
Я для брів твоїх із раю
Золоту сурму придбаю.
Без тебе я не зможу жить.
Без тебе я не зможу жить.
ЧОГО ТИ ХОЧЕШ, СИНУ?
(весільна обрядова пісня)
– Чого ти хочеш, сину? Що бажаєш?
Вина графинець, може, зволиш?
– Не хочу, мамо, я не хочу.
«Ой я нездужаю, матусю,
навіть не можу підвестись…»
– Чого ти хочеш, сину? Що бажаєш?
Варену курку, може, зволиш?
– Не хочу, мамо, я не хочу.
«Ой я нездужаю, матусю,
навіть не можу підвестись…»
– Чого ти хочеш, сину? Що бажаєш?
Чи коней пару, може, зволиш?
– Не хочу, мамо, я не хочу.
«Ой я нездужаю, матусю,
навіть не можу підвестись…»
– Чого ти хочеш, сину? Що бажаєш?
Можливо, наречену зволиш?
– Ой хочу, мамо, ой як хочу!
Хоч і нездужаю, матусю,
але до неї підведуся.
ПАННА ЯНА, ГОРДА ДІВЧИНА…
Панно Яно, квіточко прекрасна,
Панно Яно, горда і поважна.
Лиш побачу – блисну і згораю,
Попелом стаю, відтак зникаю.
Я на софрі свічкою згораю,
Ружею в садочку проростаю.
Ввечір – закриваюсь гонорово,
Щоб уранці розквітати знову.
* * *
Доленько моя, не омини!
Він рятунок мій, душі бальзам:
Лік від болю і самотини.
Я за нього і тебе віддам.
* * *
Взяла глека і пішла
Дівчина по воду.
До води її вела
Стежка із городу.
Тонкостанна і струнка,
Має вдачу вперту.
Голосок такий тонкий:
Солодший від меду.
* * *
Вуста твої солодкі,
Вишневії вуста.
Ці стрічі закороткі,
Щоб їх я прочитав.
Не зможу я без тебе.
Не зможу я без тебе.
Айші, які прекрасні
У тебе вушка два.
Куплю сережки класні
Із золота, не скла.
Не зможу я без тебе.
Не зможу я без тебе.
Айші, у тебе шия,
Як в лебедя, гнучка.
Гердан цей злотий – вияв
До тебе почуття.
Не зможу я без тебе.
Не зможу я без тебе.
Айші, зап’ястя гарні
У тебе і манжет.
До них дарую давній,
Цей золотий браслет.
Не зможу я без тебе.
Не зможу я без тебе
Айші, який тоненький,
Який гнучкий твій стан!
І як йому пасує
Ця стьожка золота!
Не зможу я без тебе.
Не зможу я без тебе.
Айші, яка тендітність
У пальчиків твоїх!
Надіну золотую
Каблучку я на них.
Не зможу я без тебе.
Не зможу я без тебе.
Я ВИРУШИВ У ДОВГИЙ ШЛЯХ
Вирушив я, доле,
У далекий шлях,
Де гуляє вітер
Житом у полях.
От мандрую три дні
Без харчів і сну,
Зустрічаю свайбу,
На шляху одну.
Попереду – хресний,
У руках – графин,
Царю мій небесний,
Скільки є тут вин.
Кожного частує.
І зове: «Агов!»
Лиш мене одного
Мовчки обійшов.
Це її весілля
Вийшло на узвіз,
А моє серденько –
Душиться від сліз…
Скривджений пройшов я
Наречених повз.
Як же захотілось
Виноградних лоз!
Як же закортіло
Темних, білих грон.
Я потрапив зразу
В ягідний полон.
Виноград солодкий
Раз ковтаю, два –
Захмеліла миттю
Бідна голова.
ПІСНЯ
Повертаються додому журавлі,
З невідомих нам віддалених країв.
Ось вервечками у вишині летять.
Цього року – їх побільшало
в раз п’ять.
В мене теж була кохана, як весна,
Панна, дівчинонька – мила, чарівна.
За кого ж ти заміж вийшла восени?
І чому приходиш у мої ще сни?
Під кущем зеленим –
стиглий виноград,
Пані, дівчинонько, сповнена принад.
Я дивлюсь на тебе – сльози у очах,
Подумки молюся, мушу я мовчать.
Чи ж тебе, кохана, віддадуть мені?
Хто ж то скаже чесно:
буде так чи ні?
З розуму зійду я! Підем у світи
Пані, дівчинонько, лише я і ти?
ЛАЗАРІ, ЛАЗАРІ
(календарно-обрядова пісня)
Лазарі, Лазарі,
Поїхав я верхи, де мутна вода,
Лазарі, Лазарі,
А в тій каламуті та в’ється біда,
Лазарі, Лазарі.
Одна – трохи старша, а інша – мала,
Лазарі, Лазарі,
Вклонився я тій,
що старшенька була,
Лазарі, Лазарі,
А молодесеньку гречно без слів,
Лазарі, Лазарі.
Яблуком стиглим відтак пригостив.
АЙ, СТРИБУНЕЦЬ, СТРИБУНЕЦЬ
Підкувавши стрибунця,
Скерував як посланця
У прегарне місто Едірне,
У прекрасне місто Едірне,
П’ять монеток я йому вручив
Нареченій мило, щоб купив.
Він же мило не купив ледащо.
А придбав собі сигару нащось.
Ай, стрибунець, стрибунець…
КОЛОМИЙКИ (СПІВАНОЧКИ)
* * *
Місяць сяє, що є сили,
Хлюпотить в ріці вода.
Був у мене любчик милий,
Десь блукає у світах.
* * *
Два човни пливуть, мов стріли,
В кожнім дівчина розцвіла.
– Хто ти, дівчино, татарка?
А в кошівці ябка, груші?
– Так, я дівчина, татарка,
Продаю кошівку повну.
* * *
Двері прочинено – серце вже знає
Чому ти, ледащо, з люті згораєш.
– Не віддаси свою дочку за мене
Земля проковтне тебе, бабо скажена.
* * *
Маю двох коханців, що мені із того?
Перший не красивий – не піду за нього,
Другий у солдатах – то дарма чекати.
Буду я нового хлопця виглядати.
* * *
Ах, від вас та до нас – як струна,
Посадили троянди у маю.
Пригорнемося – й пісня луна.
Полежім до нового врожаю.
* * *
Чорна курка з чубом –
добрий знак.
Ти щасливий – поки не закляк.
Має мила кульчики блисткі,
Ну а щічки – яблука пахкі.
* * *
Посадив базилік на горі,
Закохався в дівку при зорі.
Працював сім років,
сили не жалів –
Щоб весілля справити зумів.
* * *
Йду собі я бережком, а вода шумить,
Та пасу верблюдів сім, що ревуть щомить.
Забирай свого, пастуше, забирай мерщій,
Ну а я піду додому – та у спокій свій.
* * *
Сніг іде лапатий – кличе до лопати,
Стріха похилилась – треба підпирати.
Віддадуть дівчину та за чужаницю,
То шукай у грудях в неї громовицю.
* * *
Два подвір’я переді мною,
І два кохання із журбою.
Один – солдат, не дочекаюсь,
Не любий – інший, та я не каюсь.
Негарний – згине, як день мине,
Солдат вернеться – візьме мене.
* * *
Кинув камінь в глибінь безкраю,
Цілив у пташку, що барвами грає.
Така вона дивна, оку незвична,
Як і кохання дароване вічне.
* * *
Від вас і до нас
Насаджаємо ружі зволожені.
Загорнемось, відпочинемо,
Від серпня до першого дня осені.
* * *
Два човни, як два качата!
У човнах – лише дівчата!
В першім дівчина бурмоче!
Хлопців з вусами не хоче!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.