Голоси Піднебесної

145

Зимовий сад, прозорий і легкий,

Немов летить, парує над землею,

А я іду по сонячній алеї,

Яка мені нагадує сувій

 

Безцінний і прекрасний. Божий дар

Природи дива назавжди із нами.

Любіть її і бережіть. Віками

Вона нестиме вам натхнення чар,

 

І силу, і красу, і благодать

Душі поривів, мудрості глибини.

Її могуть не знає втоми й спину,

Колись і ми не будемо їх знать.

 

***

Цзінхун з Аньхою аж червоний…

Це всіх міцних чаїв корона.

Його п’ємо в зимові дні,

Коли вітри північні, люті,

Коли морози вже у грудні,

І помаранчі запашні.

Зима – це теж фрагмент культури…

Напої, страви, партитури

Зимових свят, вистав, вогні

Ялинок новорічних, гості

І тости, тости, тости, тости,

Допоки світло у вікні.

Всі розійшлись, ми вдвох з тобою

І чай, і чай, і чай з Аньхою.

 

ЯК КРАСИВО НАРОДИВСЯ

КОНФУЦІЙ

І

В ніч, коли народився Конфуцій,

Два синіх дракони злетіли з небес.

За ними дві ясні богині

Спустились на землю.

Вони несли у руках кришталеві

Чаші з небесною росою,

У яких саморуч скупали 
хлопчика.

У цей час дзвони і труби заграли

Так, що ніхто у світі ніколи не чув

Подібної музики,

З якої, мов з хвиль моря,

Виринув могутній голос

Імператора небес:

«Ця золота дитина буде некоронованим

Царем і досягне величезного,

Досі незнаного поклоніння».

П’ять зірок впали з неба

І стали багатокрапкою

У цій нескінченній долі –

Долі Кундзи.

 

ІІ

Конфуцій мріяв

Про державу,

Яка б нагадувала

Велику родину –

Гармонійне існування

У взаємоповазі

Влади і народу,

Старших і молодших,

Багатих і бідних.

А я мрію про державу,

Де бідності не існує взагалі.

 

ІІІ

«Для благородної людини

Головне – обов’язок.

Для безчесної – вигода» –

Так вважав Учитель.

Українці, ви чуєте Конфуція?

 

IV

Найбільше благо – так вважав Конфуцій –

Подовше жить. Вчимося ж цій науці!

 

***

Коли мороз сягає сорока,

Коли тріщать льоди, мов канонада,

Усе живе шука тепла і ладу,

А на моїм плечі – твоя рука.

 

ДУМАЮ ПРО ПИТАННЯ,

НА ЯКІ НЕМАЄ ВІДПОВІДІ

Вмираючи, імператор Лю Бей

Заповідав своєму синові Лю Ченю:

«Не роби зла навіть невеликого.

Роби добро навіть маленьке».

Ця мудра істина долетіла до нас

З далеких давен.

Але, на жаль, так і стала

Моральним імперативом.

Чому? Запитую я

Та не чекаю на відповідь.

 

 ЛЮДСТВО ЗАВЖДИ БУДЕ

ШУКАТИ ІСТИНУ

Сьогодні всі вивчають «Йога сутру»,

Предавню книгу і бездонно мудру.

Тікають в медитацію, у піст

І практикують мантри і осани

(Як ось мій друг, відомий глобаліст).

Та не збагне ніхто пророчий зміст

Тієї сили, що керує нами.

 

***

Сіань в снігу. І пагода, і парк,

І монастир – «проект» Сюань Чжуана.

Ледь сходить сонце. Цей зимовий ранок

Такий прекрасний, наче добрий знак.

Гармонія і тиша довкруги.

За вікнами нове тисячоліття,

А ця земля під куполом блакиті

Невтомно ретранслює нам щомиті

Енергію натхнення і снаги.

 

***

Ми Інь і Янь. Ми Інь і Янь.

Ми прибули в старий Сіань –

Чарівне місто, стольний град,

В якому нині снігопад.

Але так тепло на душі,

Так легко пишуться вірші,

Такий солодкий сніг чомусь,

О, сніжний вальс, о, сніжний блюз…

 

КРИТИКУВАТИ ІМПЕРАТОРА

БУЛО ЗВИЧНОЮ СПРАВОЮ

«Щоденники Дії і Відпочинку»,

Розпочаті в епоху династії Хань,

По суті стали унікальною хронікою

Життя імператора Дай Цзуна.

Щовечора імператорський критик Чжу Суйжань

Сідав до столу і ретельно записував

Усі подробиці чергового дня,

Прожитого імператором.

Одного разу імператор поцікавився:

«А мої помилки теж стануть

Здобутком історії?»

«Інакше і бути не може,

Адже моя посада зобов’язує мене

Фіксувати ваш кожний

Хибний крок і аналізувати

Усі ваші промахи».

«Для чого ти це робиш,

Хіба це комусь цікаво?»

«О, так, адже ваші помилки –

Це найкраща школа

Для ваших нащадків».

 

ІМПЕРАТОР НАВЧАВ

СВОЇХ МІНІСТРІВ

«Перший принцип царювання, –

Сказав Дай Цзун,

Звертаючись до своїх міністрів, –

Це збереження народу.

Цар, який експлуатує народ

На користь свого блага,

Нагадує людину, що відрізає

Шматок за шматком зі своїх стегон,

Аби прогодуватись.

За всіх обставин –

Ганебна смерть чекає на нього».

 

***

Морозним шляхом йти насамоті,

Свободою наповнювать легені,

Спивать повітря, мов настій женьшеню

І відчувать, що невмируща ти.

 

ПРАГНЕННЯ ДО ГАРМОНІЇ – МІЖ

ПОЧУТТЯМИ І МУДРІСТЮ

Учитель сказав:

«Очищення душі відбувається

Через звільнення від заков

Заздрості, ревнощів,

Ненависті і скнарості».

«А що ж далі?» –

Спитав Лю Хуейнен.

«А далі ти будеш

Піклуватися про старших

І допомагати бідним

Так легко, ніби дихаєш,

Адже ти станеш вільним».

 

***

Це сталося багато років тому…

Або, точніше, за правління Чжоу –

З’явилися на щастя витинанки,

Ці символи любові і достатку

Кріпили в кожнім домі для порядку

На вікна, на будинки, на альтанки.

 

«Сихе жуі», і «шуаньсі», і «шоу» –

Оселю прикрашаєм знову й знову,

Бо віримо – це, справді, добрий знак

Полум’яніє, наче Божа іскра,

І зігріва, і захищає місто,

І весь Китай, і світ, і буде так!

 

ЦЕ ПОВИНЕН ЗНАТИ КОЖНИЙ

Учитель сказав: «Той, хто прагне

Легкого і розкішного життя,

Не розуміє, що, по суті,

Він прагне свого нещастя».

 

***

О, новорічний ярмарок, о, свято!

Старезний храм гуде як вулик, радо.

О, скільки тут товару і людей,

О, скільки тут наїдків і напоїв,

І співаків, і циркачів, й живої

Енергії, яка в святковий день

Зійшла з небес на старших і дітей.

 

ПРО ВІЧНУ ТЕМУ ДОБРА І ЗЛА НА ЗЕМЛІ

Учитель сказав:

«Протиставляти зло злу,

Ненависть – ненависті,

Насильство – насильству –

Це значить йти дуже

Старим шляхом, який

І досі не привів людство

До якихось здобутків

У сфері моралі.

Треба раз і назавжди зрозуміти:

Тільки Добро перемагає Зло.

Отож, слід спиратись лише

На духовні сили світла,

А не на темні сили жорстокості.

Киньте камінь угору –

Чим вище він летить,

Тим слабша його сила.

Киньте камінь з гори –

Чим довше він летить,

Тим швидшою і міцнішою

Стає його сила.

Отак і сила добра.

У чому секрет?

Зло всесильне на початку

І безсиле в кінці.

Добро ж слабке на початку

І всесильне в кінці.

Тому – Добро переможе Зло».

 

ДЕЩО ПРО ДЕРЖАВНЕ

УПРАВЛІННЯ З ПОЗИЦІЙ

ДАОСИЗМУ

Учитель сказав: «Мати державу

І правити народом, залучаючи

До правління тих, кого народ ненавидить,

Це помилка – найбільша з можливих.

Якщо ж заохочення занадто
великі, то держава

Неодмінно біднішає.

Якщо ж покарання засуворі,

То у державі панує жорстокість.

Якщо держава біднішає і в ній

Панує жорстокість, це значить –

Замість закону в ній править хаос.

Якщо оцей хаос досягає певної межі,

Мова вже йтиме про зраду.

Якщо народ заговорить про зраду –

Значить ворог стоїть на порозі країни.

Якщо ворог стоїть на порозі –

Правитель втрачає свій народ.

Ось чому я кажу, правитель

Може отримати зиск лише

Від гармонії. Це значить –

Правити слід за допомогою

Гуманності, яка неодмінно

Викликає довіру підданих.

Це єдиний вірний шлях

Відносин між верхами і низами.

Хто збагне цей шлях неба і

Цей принцип відносин між людьми –

Буде царювати вічно, адже

Він царює за допомогою справедливості».

 

***

Ніч ліхтарів, чи свято «Юаньсяо»,

Чи повний місяць – ми гукаєм «браво»

Оцій красі, що полонила нас,

Бо кожен дім палає, мов палац,

Й на кожного чекає щастя й слава!

 

***

«Не прагни до багатства. Будь
повстримним»,

Це напис на печатці, не на скрині,

Вона була супутницею князя,

Вона стоїть на кожному наказі.

Бо ця стара печатка – символ влади.

І ревно Він виконував пораду.

Князь довго жив, і, кажуть, був щасливим.

Цей світ залишив в час цвітіння сливи.

 

ДЕЩО ПРО ГАРМОНІЮ ДУХА

І ТІЛА З ПОЗИЦІЙ ДАОСИЗМУ

Учитель сказав: «Коли з’являється ци,

Зароджується життя;

Коли зароджується життя,

Виникає свідомість;

Коли виникає свідомість,

Спалахує розум;

Коли спалахує розум,

Народжується доброчинність,

Коли народжується доброчинність,

У світі з’являється злагода і гармонія.

Отже, розум дарує нам гармонію.

Тому не дозволяй, аби речі

Керували твоїми емоціями,

А твої емоції руйнували твоє мислення.

Жени від себе зненависть і злість,

Печаль і сум, дурощі

І безпричинну радість.

Будь врівноваженим і спокійним,

Адже лише спокій може стати

Оселею дао в твоїй душі.

А ще пам’ятай – найкращим

Засобом проти злості є поезія;

Проти печалі – музика;

Проти дурощів – ритуал.

Приборкай свої пристрасті,

Виправ помилки, наповни

Серце спокоєм і щастя стане

Твоїм супутником назавжди».

 

ПРО П’ЯТЬ ОЗНАК ЩАСТЯ

Учитель сказав:

«Якщо ти будеш жити довго,

Якщо ти будеш при здоров’ї,

Якщо успіх не відвернеться від тебе,

Якщо тобі пощастить розбагатіти,

Якщо мир супроводжуватиме твої дні –

Значить ти проживеш

Щасливе життя».

 

***

І знову сніг іде в Пекіні,

І сірі небеса – не сині,

І спокій душу огортає,

І сон навзаєм прилітає,

І сад в снігу, і ніч над ним,

Мов шестикрилий серафим.

 

***

Сократ, Платон і Шак’ямуні,

Конфуцій, Лао Цзи, Менцзи…

Чому з’явилися в ту пору

Оці славетні мудреці?

Можливо людство вже чекало,

Можливо зорі стали в ряд,

І зазвучали як хорали,

Скарбниці істин і порад.

І на моїм столі сьогодні

Лежать Кун Дзи і Лао Цзи –

Величні, ніби Гімалаї,

Могутні й вічні, мов Янцзи.

 

***

О, Гао Мане, твій портрет Тараса,

Мабуть, один з найкращих в цьому світі,

Твоя рука лежить на «Заповіті»,

Рядки якого вічності окраса,

Тому Ви вдвох, неначе друзі разом

Десь летите над людством й понад часом.

 

***

Ця чаша епохи Мін,

Ця бронза епохи Тан,

А той під вікном жасмин?

Він сам собі кум і пан.

 

***

Які ми різні, різні і чужі…

А може ні, ми – інші, але рідні…

Чи ні – ми квіти, що цвітуть у квітні.

О так – ми квіти, ноти чи вірші…

 

***

Поезіє, ти – янгол мій.

Це значить кожну мить

Я можу розгорнуть сувій,

Як це робив Ду Фу, друг мій,

Аби любить й творить.

Ми втілення космічної душі.

 

***

Сосна, бамбук й зимова слива –

Достатньо аби буть щасливим…

Фенікс, дракон і черепаха

Нам принесуть небесне благо…

А цвіт півонії й целінь –

Це просто вічне Янь та Інь…

 

***

Лі Бо сідає до столу,

Затягує пісню юначу

І доки не впаде додолу,

Він п’є, і сміється, і плаче.

А потім прокинеться вранці

Під дружні цикадові співи

І враз зрозуміє – ми бранці

Якоїсь небесної сили.

 

***

Душа болить… Душа радіє…

Значить існує, значить діє

Субстанція та фантастична,

Що робить існування вічним.

 

***

Цю «Bentley», що я зустрічаю щоранку,

На швидкості сто веде китаянка.

На вигляд сімнадцять. Справжня красуня.

Отак за реформи Китай голосує!

 

ПРИЄДНУЮСЬ ДО 5000 ВІРШІВ,

ВЖЕ НАПИСАНИХ ПРО ЛУШАНЬ

О, гори Лушань,

Вас уже оспівали

Поети у віршах,

Музики в хоралах.

 

Та я відчуваю:

Цього ще замало.

І знову ловлю

Мить натхнення зухвалу.

 

О, гори Лушань,

Ви – святиня Китаю.

Ви – образ землі,

Назва її Піднебесна.

 

О, «гори і води» –

Їх кожен впізнає.

Вони неповторні,

Єдині, чудесні!

 

ІІ

В горах Лушань у школі «Байлудун»

Колись навчався геній-веселун.

Любив цей світ він і пісні, і вірші,

Та друзів і вино любив найбільше.

Він серпантини ці наче молитву

Напам’ять знав і ніби мову рідну

Беріг їх у своїй душі незгасній.

Ці водограї, ці гірські тумани,

Стрімкі потоки й голубу нірвану

Він зупинив, неначе мить прекрасну.

Вірші Лі Бо гортаю знов і знову –

Любити світ – оце життя основа!

 

ІІІ

Азалія пахтить скажено,

Дурманить квітка навіжено.

Це значить на порозі літо –

Пора бажань несамовитих.

 

І я рушаю у дорогу,

Яка віншує перемогу.

Дивлюсь на світ, на ліс, на лан

Між незрівнянних гір Лушань.

 

І розумію – в цьому світі

Бувають незабутні миті.

Це спекле літо, ця вершина

І на вершині Я – ЛЮДИНА.

 

IV

Рядок Лі Бо ожив переді мною:

Ось водограй і Даханьян величний.

Веселе птаство в синє небо кличе.

Отут поет любив бувать весною,

Коли земля наповнена снагою

І вірші легко пишуться про вічне.

 

V

В горах Лушань

Зустріла Бо Цизюй І.

Під ніжною вербою він стояв,

Замислений, задивлений у світ,

Що потопав у білосніжнім мреві.

Я підійшла, вклонилася йому,

Зробила фотку і сказала тихо:

«Поете, я вітаю Вас з весною!»

 

Вздовж озера Жуцінь,

Овального, мов цитра,

Життя було в цвіту.

Прекрасна ця палітра!

Форзиції кущі,

Тюльпани і нарциси –

Все прагнуло дощів,

А він так і не бризнув.

І довго нас вела

Бузкова серпантина

Від древа до зела,

Від скелі до долини.

Та врешті ми знайшли

Безсмертних всіх притулок –

Печеру на горі.

Даосів надихнула

Краса лушанських гір.

І виникла каплиця,

Де можна і живим,

І духам помолиться.

Ми мовчки стоїмо

І думаєм про вічне…

А віра у добро

В душі пала, мов свічка.

 

***

І більше жодного мінору!

І більше жодної печалі!

Наш вектор тільки вгору й вгору!

А наш маршрут – все далі й далі!

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!