Голос совісті

 
Василь ВАСИЛАШКО
 
СЛОВО СИНА
Як лікую я пташечці рани
Чи несу мамі в ночви води
І  за це в мене прізвисько «мамин»,
То хай знають: я мамин завжди!..
Й татів я, бо від тата – старання:
Перед книжкою шапку зніму,
Сонце в ліжку мене не застане,
Буде вітер – вітрила надму,
А не щоки; хай сяє, святиться
Пік моїх верховин у знанні!
Тату й мамо, усяка пашниця
І на камені вродить мені!..
Спадок мій – від Богдана й Тараса,
Світова наша Київська Русь!
Дорогу Незалежності трасу,
Богом дану, продовжу, клянусь…
Боже світло мій виріст боронить,
Не займе мати вад усіх – лінь,
Осідлаю коня, а не поні,
Не схилю прапор волі у тінь.
 
З ТАРАСОМ ШЕВЧЕНКОМ…
«Ти знаєш, якщо дуже захотіти,
можна і не вмерти…»
«– Та це розмова лиш!
– Але розмова довга: почнеш у Києві,
Кінчиш на Соловках»
Євген Плужник
 
Не світиться щастям поетові доля,
Лякають до ранку і кашель, і сни.
А з фото – Шевченко: – Та вільному ж – воля,
Та ти ж на всі груди лісами дихни!
 
Та в тебе ж робіт – на здорових і юних,
З відродженням слова і ти відродись –
Всихають сухоти у висохлих дюнах,
Від божої іскри твій шлях засвітивсь…
 
Приїхала жінка у Ворзель прощатись,
Піщана коса – мов смертельна коса…
Та раптом засяла в очах мужа святом
Пречистого неба цілюща краса…
 
Зріс Плужник в Росії, та став українцем,
Таким, що на славу наш край збагатить, –
Та як перед вірусом зігне колінце,
Як зійде з дороги, яку золотить?
 
Сталив, як Тарас, силу волі й відвагу,
Метафор боліди не знали завіс,
Не вмер й від сухот би, якби не в ГУЛАГу,
Якби не хвороба хвороб – сталінізм…
 
ГОЛОС СОВІСТІ
 
Комусь це чути неприємно, звісно,
А чи й приємно, як не шовініст, –
Що наша воля – і  з родів російських…
Чи в нас не перший націоналіст
Дмитро Донцов – етнічний росіянин?
А Хвильовий Микола – Фітільов…
 
Мов осіяних почуттям до гнаних,
До краю, де жили, вела любов…
Й не зовсім наша кров
Була з любові,
До України, і як совість є,
Співає Україні й голос крові,
У мові Кобзаревій постає…
І з Лозов’ягіна у нас – Багряний,
Стяг волі наш і слова дотепер!
А з Габсбургів – поет наш Вишиваний,
Пролив австрійську кров за УНР…
 
ГОВОРИ ДО ГОРИ?
 
Говори до гори,
Як гора не чує?
Говори й до гори:
Є народ – почує…
 
Лиш слова добери,
Щоб не сором – згодом:
Мовиш хоч до гори,
Та це  –  й до народу…
 
ЗАВЖДИ ЗРОСІЙЩУЮТЬ…
Було, згинали до московських слів,
Бо росіяни – «старшобратня нація»,
Тепер щоб не образить… ворогів
Триває та ж сердець русифікація?..
 
Так досі живлять шкурний інтерес
У нас перевертні імперській ратиці,
Нахабно топчуть українську честь,
Щоб нам навік без гідності зостатися…
 
До мови Пушкіна в нас кожен звик,
Та що від «брата» у Донбасі чути нам? –
Не з рим співучих Пушкіна «язык»,
А злісну канонаду мови Путіна…
 
СТРАШНА ДУША,
ЯК ЗАЗДРІСТЮ РОЗП’ЯТА
 
Страшна душа, як заздрістю розп’ята:
Штовхає заздрість на найтяжчий гріх, –
Не може брат прощати  успіх брату,
Мов Каїн Авелю простить не міг.
Щоб запобігти заздрості до трону,
Султан братів дощенту вибивав.
За сонце у вікні чужім до скону
Хтось їв себе чи друга підставляв…
 
Якби ж не гризла заздрощів наруга,
Від роду успіх з успіхом ріднивсь,
Друг в масці критики не заздрив  другу,
До його світла променем стеливсь, –
То легко б звершенням усім дружити,
Радіти щастям друга, як своїм,
Взірцем чиїмось чи й натхненням жити,
Не засліпляти заздрістю свій дім…
 
ХТО В ЗАВОЙОВНИКИ ОХОЧИЙ…
 
Хто в завойовники охочий,
Хай полонить серця жіночі,
Серця – найвищі із вершин.
 
Та ж для звитяг не треба війська –
Потрібна виправка армійська
Й краса, по змозі, без сивин.
 
А ви, красуні, не байдужі,
Чиніть нам опір, та не дуже,
Щоб задки лицар не ступав…
 
І в любощах не бійтесь брану,
Згадайте бранку Роксолану,
Султан в якої бранцем став…
 
ЗАВИЄ ВОВЧИЦЯ…
 
Завиє вовчиця,
як вовк не вертає, –
Живого учує
край лісу чи піль.
Якщо не відверне
озброєну зграю,
То вовку пригоїть
загострений біль.
 
Рятуються звірі
від лишенька тиску,
На рівні інстинкту –
підмога  в біді…
Та той, хто на варті
не дружби, а зиску,
Не квапить підмогу
болючій ході…
 
НАРЦИС
Нарцис, що в дзеркало любив дивиться,
Що сам для себе якнайбільше значив,
Коли поглянув у твої зіниці,
Не душу там твою – себе побачив.
 
Маленьким чоловічком любувався –
Був дуже задоволений собою,
А ти колезі вдячно посміхався,
Бо думав, що любується тобою…
 
ЖИВА ТАБЛИЦЯ МНОЖЕННЯ…
До парти шию  гнув,
Як  «голі цифри» множив,
А в гривні одягнув –
Мільйони миттю множить…
 
Жартує вчитель:
– Класу носа втер –
Із тебе буде, певне, вчений гожий?..
– Ні, – зблисли окуляри, – мільйонер!..
 
ЦЕЙ ЗВІР, ЩО ЛИК ЛЮДИНИ МАЄ
Цей звір, що лик людини має,
З мечем на цім і тому світі
Й ціною зла все рай шукає,
Немов комусь два раї світять.
 
Як двоєдушний претендує
На щастя два, на всі відзнаки,
Та вбиті й ранені готують
Йому труни дві й дві гіляки.
 
Гріхи такі тяжкі й противні,
У зуби виріс так і в роги,
Що враз труна й гілля не приймуть,
А може й, –  до хреста дорога…