***
Нема жорстокішої плати
ніж та, що з мене ти взяла.
А я й не відаю – була ти
чи тінню тіні перейшла
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
мені дорогу біля хати,
в якій ні світла, ні тепла.
Мій час на спаді, а не знаю
чи я живу, чи доживаю,
як мовив син твій, що колись
ходив в ім’я твоє по краю
прірв і з лихого твого раю
зронив нащадкові – молись!
Й хоч наловчився той молитись,
але нема де прихилитись
ані йому, ані мені.
А ти все маниш, обіцяєш,
та тінню тіні вислизаєш
і краєш душу день при дні.
26.03.2012
***
Минають дні, минають ночі…
Шевченко
Минає ніч, минає день,
за миттю мить,
за миттю мить.
Мовчун мовчить, анітелень
з-за обрію, але ж болить,
болить душа, душа щемить:
за миттю мить,
за миттю мить.
Болить за чим? болить за ким?
Снігами зим капкани рим:
життя-виття-ниття плюс грим.
А грим – то Крим, а грим – то Рим
та мідні труби, в сумі ж – дим.
То жить – то вить? То жить – то нить?
Життя як нить? Та ж рветься нить –
за миттю мить,
за миттю мить.
Життя як видих із легень?
Як вдих, рослинна ненасить?
Минає ніч, минає день,
за миттю мить,
за миттю мить.
26.03.2012
***
Владущий смерд узяв такий розгін,
що сприт умів паралізує сплін
й сізіфи слова б’ють на сполох всує:
в гніздов’ї ночі птаха не ночує –
надія на можливість перемін.
Пройдисвіти старі іще живі,
а на кону пройдисвіти нові
жирують і збиваються у зграї.
І навіть той, чий прапор – хата скраю,
не петра, що програв її братві.
Навіщо мені, Господи, цей хист
віршостраждання, коли злобний свист,
як смертний вал? і гине найдорожче?
Вже вкотре я пишу до Тебе лист,
та літери змива солоний розчин.
19.05.2012
***
Над мертвими не голоси,
тріумф сваволі і руїни.
Лунають зайшлі голоси,
немає голосу країни.
Запертий в льосі автохтон,
що не діждався Вашингтона.
Бо врем’я люте сам дракон
поза законом в рік дракона.
Така забавна сторона:
чужі – господарі в господі.
Смердить у стольнім бузина,
якій не місце й на городі.
І дядько в Києві не свій,
з дядьків отечества чужого.
Не йде апостол. Дме борвій.
Гіперборей біля порога.
25.03.2012
***
Якщо багатому – Багами,
то віршотворця дух і плоть
поміж кравчучками й торбами
брав і бере на спит Господь.
Дух знемагав при згубних звичках.
липкого люду в електричках,
де плоть – на плоть, як злобний акт
вистави в тамбурі з приплодом,
що означа – контакт з народом
сублімувавсь в антиконтакт.
В поля вглибав – шукав опору,
та не знайшов: абориген
понищив фауну, а флору
зачовгав поліетилен.
Дотумкав – по горизонталі
рух перекрито, мертва даль.
Лишився рух по вертикалі,
дається важко вертикаль.
05.04.2012
***
В травні, ще до гасел півнячих,
з однодумцем, що пішов,
розгорну я десь опівночі
літ сувій, стосунків шовк.
Нам ніхто не заважатиме
спілкуватися на ти.
Буде слово за вожатого
в замуровані світи.
Може, скаже він по
щирості,
як ведеться йому там,
незалежному від милості,
що штампує тут бедлам.
І чи справді там літається,
якщо, пада з небесі,
навіть зірка – намагається
упокоритись, де всі.
II-12.05.2012
***
Стало тяжко нести мені час.
Свідзінський
На обрії печальнім
літ промайнулих дим.
І ближній стає дальнім,
і нечуже – чужим.
Врізаюся у натовп
бавовною волось.
А дим, а дим, як натяк
на те, що не збулось.
Змістились круто дати,
погасли імена.
І мотто спростувати,
не може й ця весна.
24.03.2012
***
Втрача глядач бажання жити:
ляка й відштовхує екран.
Яриги, збоченці, бандити,
то душогуб, то наркоман.
Телеведучих лексикон:
повії, рейдери, мажори.
Ще – западись вони! – офшори,
епохи кримінальний тон.
А що ж – син віку? Краде й бреше.
І речник світла і добра
міркує – він у позамежжі
чи це така бісівська гра?
І в наростаючому стані
відрази повість літ горта,
де пси олюднюються гнані,
а людність шерстю оброста.
27.03.2012
***
Вал такого розвалу:
тіло втрачає рвійність,
голос – доцільність:
вуха позакладало.
А ті, що почуть могли би,
усі поодинці змились.
Втекли від страму до глини,
глиною затулились.
Плуганиться люд по глину,
всихає сирітський голос.
Глина вола – поглину!
Рветься життя, як волос,
Рветься, як волос…
22.03.2012
***
В країні мертвих ясмин із безом
впритул зійшлися, як парні рими.
В ясмина й безу питає безум:
– Як не померти між неживими?
Гойднулась крона, яка пишніша,
і відокремилася від решти:
– А спробуй жити в режимі вірша,
якщо не схибиш, то не помреш ти.
В країні мертвих живого люду
катма, пристає безпритульний безум:
– А хто ж писання читати буде?
– Трава могильна, ясмин із безом.
08.04.2012
***
Втеча в несвободу
чи свобода втеч
сатані в догоду –
краще не переч.
Той, хто знає більше,
все одно не зна,
що знецінивсь біль вже,
болю гріш ціна.
В шані сміх у струпах –
непомильний знак,
що на власних трупах
вшкваримо гопак.
29.03.2012
***
– Хай чабан! – усі гукнули, –
за отамана буде.
Тичина
В сховах овиду пустельного
розчинився Божий глас.
Попросити б Загребельного
заступитися за нас.
Нитка щемної мелодії
в’ється тонко, не щеза.
Він лежить в шикарній лодії –
партачів нестрим-гроза.
Горбиться над ним, поразкою
уподібнившись траві,
держчабан з червінь-пов’язкою
на чернечім рукаві.
Що не гребував підміною,
грався з чортом в піддавки,
розплатився Україною
за трипільські черепки.
Літмужі – мовчун і схлипувач
брижать згадками лоби;
чабанів дурних Архипович
страх як люто не любив.
В затінь, вглиб веде мелодія,
як Харонова ріка.
І така шикарна лодія,
що у безвік відпуска.
20.05.2012
***
Доба державних закорочень,
згорів, либонь, останній праведник,
якщо з Москви літа Коротич
повчати, як горіти правильно.
Хвала йому, інтелігенту:
він має ліки від погуби.
Він чеше в очі президенту
за всіх, що той нам вельми любий.
Ми в те повіримо із вдячності
за поневолення і нищення.
А сплюнемо – то з непробачності
за… за службові перевищення.
21.02.2012
***
Інородців-чекістів отруйний приплід,
він виконує підлу роботу.
Ксенофоб, мародер, клептоман, короїд,
чий прихід про державний сурмить недорід
і спромогу хозарського поту.
Та гряде: паленітиме в кадрі щока
і здригне комісарська борідка,
як за честь материзни дівоча рука
із протестним букетом – навкосяка
обпече його, мов сковорідка…
24.05.2012
***
Один помер, звихнувся другий,
а пісня, що ними створена,
ширяє досі за виднокруги,
Хроносом не впокорена.
І свідчить знаками зодіаку,
як по якійсь там лежі
психа кинули, мов собаку,
в яму в чужій одежі.
Я знав його: він полохав маси
біля метро й при спуску.
Бубнів у риму, корчив гримаси,
постійно жував мотузку.
25.03.2012
***
Епоха схильна до підконвойності,
не відстає й флібустьєр пера.
Могилу риє силабо-тоніці,
силабо-тоніка не помира.
Нема їй діла, що хтось там грається
лишень верлібром, де Рейн чи Тібр.
Поет не те, щоб його цурається,
та ямб шляхетніший, ніж верлібр.
Негоже бити горшки з Європою,
але підмічено із роздоріж,
що муза схожа із Пенелопою,
за Одіссея їй – класичний вірш.
01.04.2012
***
Обом обламувала роги
доба, тупа до мертвіння.
Перетиналися дороги,
та не було порозуміння.
Обох режиму шершень жалив
за гострий ум, прицільне око.
Та щось невловне заважало
ступить навстріч бодай півкроку.
Як шестикрилі серафими
їх вознесли над ртуттю Лети,
то й там постала поміж ними;
як мур, Туманність Андромеди.
21.05.2012, підземка,
ескалатор
***
Все почужіло, почужіли всі,
недвига-розум в мертвій фазі духу.
І рух навколо власної осі –
не рух: подоба видимості руху.
В марноту днів, у полохливі сни
й нездужань дрантя вкуталося тіло.
І на принади пізньої весни
не стрепенеться серце почужіле.
Усе, що буде, знаєш наперед,
годилося б урвать марудну тему,
та крокуса зухвалий фіолет –
він сам по собі, цебто теж окремо.
24.03.2012
***
Вже полустанок Едем
з хлібом і сіллю не жде,
де я й коли помилився?
Поїзд в нікуди іде,
Господи, як я втомився.
Рвався з щуриних тісняв,
прагнув астральних заплав,
в дурні в низинах пошився.
Як же я тяжко упав,
Господи, як я втомився.
Ловчі за мною і пси,
чую їх свист, голоси,
ангел мій десь забарився.
Збий їх зі сліду, спаси,
Господи, як я втомився.
11.02.2012
***
Не помирай, Буше,
не покидай.
Не помирай, друже,
навіть якщо там рай,
все одно – не помирай.
Може, ще бог кошачий
шанс твій не проворонив.
Лагідний мій циркачу,
Ти ж йому бив поклони.
Лютий піймав снігами,
з нами сніги й за нами,
Буше, ми в тім не винні,
ми до них не готові.
Скрутно в снігах людині,
тяжко в снігах котові.
Не помирай, Буше,
не покидай.
Навіть якщо там рай,
навіть якщо там рай…
11.02.2012
ГОДУВАННЯ З НОЖА
Гуманіст і вітія, але,
коли ближньому зле,
пропливе і руки не подасть.
Він глухий до нещасть,
зрозуміло, чужих,
і про себе вважа,
що любити нещасних – то звих,
а проте їх уяву вража
золотими словами.
його фах – годування з ножа
тих, хто ближче до ями.
Псевдолюб,
недолюб,
на словах душолюб,
слава Богу, що не душогуб,
хоч, якщо до трави придивитись,
капле кров із порізаних губ –
душолюбствує витязь.
Годування з ножа –
конкістадорський виверт по суті,
коли власність – чужа,
коли золото – скарб Монтесуми.
Нерозмінні слова
з вуст лукавих вертають в гніздов’я.
А голодна трава
сліпо платить за золото кров’ю.
Кровоточить пейзаж,
харч з ножа викликає оскому.
I все той же вертеп,
і все той же типаж
в різнотрав’ї людському.
29.05.2012
***
Із-за рогу б’єш, тупо ремствуєш,
інтернетствуєш, інтервенствуєш,
Кантом глушиш. Дурка глуши:
не ходив я в офіціантах,
розминувшись у школі з Кантом,
я із Кантом в степах дружив.
Переморгувались зі мною
зорі Канта над головою,
а законом його в собі
переймалися птах і квітка
косогорів, й була за свідка
радість з відступами журбі.
Там не Хамову, а Яфетову
по війні боронила етику,
як могла, горьова доба.
І займалась над лісосмугою,
напіврадістю, напівтугою
півсирітська моя звізда.
Знак Господній. Тонка різьба.
20.05.2012
***
Старого поета листи,
де найголовніше – за текстом.
Наближень овали й кути,
роз’єднань трагізми з гротеском.
Крізь сяючий іконостас
імен і цитацій, крізь літер
мундирність – змертвілих образ
копалини з мертвого світу.
Не гріють гучні імена,
бо їх заступила собою
нелюба жона – чужина,
сутужно поету з жоною.
25.03.2012
***
Воліє забувати нещадим
в своїх солодких снах про перемоги:
не всі дороги – неодмінно в Рим,
та всі залежні
від король-дороги.
І навіть той,
хто з мудрістю на ти,
туди заносить ногу невмолимо.
Дорогу ту судилося пройти
й тому, хто впав
на півшляху до Риму.
22.02.2011
***
Свобода – не приписи древні,
піддатливі моді й іржі.
Обтяжують навіть покревні
сакральні маршрути душі.
І треба невільницькі пута
навчитися рвати щокрок,
аби між лопаток відчути
польоту дерзкий холодок.
І впевнитись – є надспромога,
що дужча насильницьких сил.
І Бог. І нікого, крім Бога
та хору світил.
23.03.2012
м.Київ