НАД
КОБЗАРЕМ
Гнів і любов в пелюстках слова,
Буденний вираз — вічна суть.
Під місяцем, як голка, новим,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Хрущі над вишнями гудуть.
На бруньках світиться росина,
Проміння ранку
день прядуть.
Сміється матінка
до сина
Хрущі над вишнями гудуть.
Пшениця зріє,
світ радіє
За щастями
бентеги йдуть…
І тільки небо не старіє
Хрущі над вишнями гудуть.
ВІЧНА ЗАГАДКА
Ці карнавали осені…
не плач.
Ця аура рум’янцями
налита.
Пахучими туманами
сповита
На добрий день,
на повноту удач.
Немов луна тривога відлягла
Пора думок
докреслити пунктири.
Якщо у сонце
серцем не повірить
То де ж тоді позичити тепла?
ЗДРАСТУЙ, ОСІНЬ
А.Ш.
Печі щедро пахнуть пирогами
На столах ренетів янтарі…
Хто там туманіє над лугами?
Хто малює оксамит зорі.
Осінь… Осінь…
Юнка срібнокосая
Як же ми не бачились давно!
Не нашелестілися покосами
Пивши сонця золоте вино.
Осенятко… Хто там козакує,
Перемлівши в жарі горобин?
Я гукаю, а ніхто не чує,
Пропливає журавлиний клин…
ВІСК в долонях
Жоржини…
Скрипка…
І — свіча.
І ти — у всіх світах —
Єдина!
І раптом
Розпач до плеча…
Невже та біль, — моя провина?
Тебе зустрів і проміняв…
А, що отримав…
Сіль на скронях.
Допоки смолоскип тримав
Зів’яли квіти…
Віск в долонях…
***
Ех, було! Ходив — немов літав,
На скаку загнуздував бурани…
Та зненацька зі стремен упав,
Злет нестримний обірвався рано.
Вітри кличуть, стукотять в вікно.
Сніг гарцює, мов осатанілий.
Муркотить і ластиться тепло.
В заметіль вдивляюся несміло.
А було ж — крізь зим шалених
шквал.
Я летів — здригався Шлях
Чумацький.
Хто жартує?
Хто мене приспав?
Чом вітрів жахаюся зненацьких?
Геть ти, дух кімнатного тепла.
Де ти, степе, бурі-заметілі?
Молодосте, це ж твоя пора.
Звідки сумнів? Думи, знов до діла!
Я іще не вилетів з сідла,
Я не став пожовклою травою.
Де ти, зірко, що мене вела?
Вилітаю до нового бою!
Дзвін вуздечок, криці віщий сплав,
Наливайтесь силою долоні.
Здрастуй, степе! Пан — а чи
пропав.
Ех ви, коні,
коні,
коні…