Два триптихи (Із книжки «Поет Сліпучого Тембру». – К.: «Пульсари», 2018)

Три віршики для Пісні
1. Монолог
Ти, самото, огранена в чотири…
Ти знаєш, хто я? Що моє життя? –
Порожній звук!…………………………
…………………………………………………
Що я створив? Що світові приніс,
крім зайвини свойого існування?
Он музика – прекрасна! – не моя.
Он люди з вуст в уста передають
слова одухотворені… Мої? Ба ні!
Мої слова – мов стріли:
злежались мертво в мозку-сайдаку –
не видереш!!………………………………..
……………………………………………………
Що я створив? Що світові приніс,
крім зайвини свойого існування?
……………………………………………………
Що я створив? Що світові приніс,
крім зайвини свойого існування?
…………………………………………………..
Що я створив? Що світові приніс,
крім зайвини свойого існування?
(Так без кінця)
2. Полілог
Радіо!
ми слухаємо вдень і вночі!
Радіо!
не дає нам сумувати зранку до вечора!
я перейшов по вулиці я посварився з батьком
я заковтнув чотирнадцять таблеток –
все стало значно легше
Радіо!
ми слухаємо вдень і вночі!
Радіо!
не дає нам сумувати зранку до вечора!
в мене була дівчина і все було добре
з нею було весело поки не стало нудно
я був із нею відкритий –
вона відкрила вени
Радіо!
ми слухаємо вдень і вночі!
Радіо!
не дає нам сумувати зранку до вечора!
тепер напливає осінь час іти до війська
час іти в психушку
на тóйсвіт –
яка різниця
Радіо!
ми слухаємо вдень і вночі!
Радіо!
не дає нам сумувати
Радіо!
Ра –
3. Пісня
І
Ах, замовкни! –
Замовкни! –
Замовкни, моє мовчання!!
(Серце моє!
Розривайся в грудях людей!).
День – надходить;
День підійма повстання…
День!
ІІ
Світ – світає;
Світ неначе уперше…
(Очі мої!
Ви розплющіть блакить небес!).
Час – почався;
Час ніхто не завершить;
Час – –
воскрес!
ІІІ
Промине…
Все зітреться, мов напис крейди.
(Весно моя!
Я умру… я умру… умру-ть!).
Все,
все промине.
Замовкають флейти…
Ні!.. Флейти цвітуть!
Люблю вас, як далеку музику…
1. Поема
І
Весна!..
Весна!..
Я починаю знову…
– Я відпускаю чорні поїзди від мого серця геть! –
Від серця геть…
І йдуть состави, йдуть,
Везуть не сіль, не дрова, –
А чорні мої думи, думи… смуток, смерть.
ІІ
Весна!..
Весна!..
В останньому надриві…
– Люблю її, люблю!
Ім’я її – Блакить!
Це – клятва солов’я.
Над відчаї і стрими
Навічно голос мій стривожений бринить:
ІІІ
– Вставай!
Вставай-вставай…
Вставай, веселе Сонце!
Тембр!..
Сліпучий тембр!..
Сурми´!
Сурми´ повноголосно!
Що виссю вибухають небеса,
Що сонцем закипають груди…
І що весна!…
Весна!!..
Весна!!!..
Повсюди.
2. Записка
Тільки обожнення може світитися в моїх очах.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ніколи б не хотів, щоб ви мені набридли.
Ніколи б не хотів бачити вас в побуті.
Тому я ніколи не перейду ту межу,
яку так легко переступити.
3. Пісня
І
Ой убили козаченька
В неділеньку вранці,
Поховали козаченька
В зеленім байраці.
Поставили на могилі
Хрест із березóньки,
Ой плакали на могилі
Його дівчиноньки.
Що первая – Блакить! Блакить!
І друга нівроку;
А третяя… так, неначе
Стала собі збоку.
ІІ
Ой первая розривалась:
«Чоловіче мій!..»
А другая побивалась –
«Приятелю мій…»
А третяя – ні словечка,
Ні сльози нема.
А у третьої – лиш мармур,
Мармур на устах.
ІІІ
Ой первая розривалась –
Та й гулять пішла,
А другая відридалась –
Додому пішла;
А третяя не плакала
(Бачив не один!),
А третяя не плакала –
Зосталася з ним.